Данило Глебович Пироцкий - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
Пероцька земля складалась на той час з Борок, Горська, Плоського лiсу i Творичовського бору3. У 1585 р. Пироцькi та Даничi пiдтверджують своє право на володiння Рiпками привiлеєм Сигізмунда Ш.4 Пероцька земля була одним з найстарiших пожалувань. О.Яблоновський вважав, що вона була пожалувана Сигізмундом П Репчичам (або Рибчицям) i Даничам (Піроцьким). Вже пiсля цього (1571 р.) тут виникають с.Рiпки та с.Даничi. Але ще до них бере початок с.Пероцьке, яке у 1628 р. мало 8 городiв.5 У 1607 р. Пiроцьки беруть позику на чотири роки у Миколи Бакуринського пiд заставу Рiпок. У 1609 р., перебуваючi у вiйськовому походi пiд Смоленськом, вони продають свої землi Миколi Бакуринському.6 1634 р. Владислав IУ пiдтвердив право власностi на Пероцьку землю Кiндрату Даничу, Iвану Максименку, Василю i Михайлу Даничевим, Зеньку Грiшковичу (Гришичу) Рiпчичам, Масютi Лаврiнову-Злобiну, нащадкам Єгора Данича.7 22 листопада 1642 р. Даничi разом з Масловичами отримали привiлей Владислава IУ на Щуковщизну. У документi згадуються любецькi зем'яни Данило i Яцко Самойловичi Даничi. З цiєї землi вони вiдбували "службу земскую, конную i военную...вечными часы должны."8 У 1644 р. любецькі шляхтичі Бокевичi-Щуковськi i Масловичi-Щуковськi скаржаться на Мануйла Данича, який намагався захопити частину Щуковщизни. Справа була вирiшена на користь позивачiв. Ще одним посесором Щуковського грунту був названий Василь Данич.9 У 1647 р. Ганна Миколаївна Піроцька стала дружиною Павла Миколайовича Бакуринського.10
Під час вiйнi ця родина розкололась. Частина взяла активну участь у вiйнi на боцi повсталих, частина втекла на Правобережжя. У 1671 р. зустрічається у Володимирi на Волинi Марко Данич.
2
81/2 <1> ♂ Григорий Данилович Репчич-Пироцкий [Репчич-Пироцкие]З Даничів відомі Мокей Мануйлович Данич - урожений пан і козак сотні Роїської, його сини з.т. Хома Мокієв, козаки виборні Іван і Семен Мокієви Данич. Хома мав сина Івана (с.Голубчиці), Семен - Гаврила (1732 р.н.), Григорія (1737 р.н.), Івана (1743 р.н.). Крім того, в документах згадуються Северин Данич з сестрою Аксинією Данич Шершановичичевою, з.т. Гаврило Данич.
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
3
121/3 <8> ♂ Богдан Григорьевич Репчич-Пироцкий [Репчич-Пироцкие]_MILT: [[значковий товариш]] Ніжинського полку
Свадба: <1> ♀ Агнія Василівна Забіла (Піроцька) [Забіли]
_MILT: од 1694, Ніжинський [[полковий писар]]
_MILT: 1700, сотник 1-ої Ніжинської полкової сотні
_MILT: од 1709, сотник 1-ої Ніжинської полкової сотні
Смрт: 1732, Моровський скит
Пироцкий был женат на дочери генер. хоружаго Василия Петровича Забилы и вероятно при помощи свойства с Забилами и получил уряд полкового писаря, в то время, когда полковником был дядя жены - Степан Забила. По свойству с Пироцким, Забила отдал ему в 1694г., полковничью маетность - с.Вересоч. После писарства, при Скоропадском уже, Пироцкий занимал уряд полкового сотничества. А за тем состарившись, пошел в монахи и приютился под именем Иллариона в Моровском ските, принадлежавшем Киевской Лавре. Здесь он и умер в 1732г. Пироцкий был человек не бедный и лаврские монахи как видно дорожили им, рассчитывая после смерти Пироцкаго получить его деньги. Но умерший завещал все деньги передать сыну. Сын его, по имени тоже Иван, в это время был уже бунчуковым товарищем и как зять генер. есаула Мануйловича, был не последним в ряду средней козацкой старшины. Прослыхав о болезни отца, Пироцкий поспешил в Моровский скит, но там узнал, что отец уже умер. «Отдавши отцу последнее цилование», пишет Пироцкий в жалоби на Моровских монахов, «я обратился к наместнику о.Мартиниану, спрашивая где духовная и вещи умершаго?-Деньги, сребро, заложенныя вещи и крепости на угодья вмисти с духовною, сложенны в ризници, отвечал намистник, а одежды с разной рухлядью, в общия келии взяты. - На просьбу мою отдать имущество отца, наместник отдал мне духовную с частью денег и сребра и я все то тогда же отослал с служителями, домой. — А на другой день намистник с братиею, прийдя ко мне в келию, насилно хотел те вещи назад отобрать. Видя «завзятость» монахов, должен был я уходить из монастыря и ели жив добежал до соседнего села Максима; а там - обратился к атаману с просьбою не выдавать меня монахам, «ручачи ему на его мил. п. полковника Черниговского тисячу рублей, а на п. сотника половину таковой суммы». И только что собрал атаман человек тридцать народу, как набежал туда «о. Иосиф, бывшей катедры Святософийской эклезиарх, с единомыслиники своими з двадцать человек, убийством дишущими, с друччям и паличчям, хотели мене в монастырь узяти и до турмы всадити», пока не возвращу всех вещей родительских, да требовали еще за погребение отца 200 рублей, млинок на гребли в Вересоч и 100 штук скота. Только Максимовский атаман помня «за руку от мене положенную», монахам меня не выдал. «Однакож в притомности его, атамана, священника и усих селян тамошних, отбил помянутый о. Иосиф с товарищи своими, денег рублей 60, а у монастыри он же с другими чернцами, собственных коней моих двое с кулбакою гавтованною... и самого мене с служителем моим, за малим (едва) в воду не утопил он же, р. Иосиф, с чолна выворочаючи»...92) А тело отца моего и до сих пор за упрямство и лакомство монахов, стоит не погребенное...» Эту жалобу Пироцкий подал Апостолу и просил «инстанции» у Киевского архиерея - «дабы покойного родителя духовная невредимо сохранена была... а над слушность чернци не доправляли б мелниц и стада...» Пироцкий - сын был женат, как уже сказано. На дочери генер. есаула Мануйловича и после смерти тестя, получил его маетности: Бачевск, Семеновку, Ромашков и друг.; но за половину этих маетностей начал еще с Мануйловичем процесс племянник его-Демьян Оболонский и процесс этот, уже по смерти Мануйловича выиграл, почему у Пироцкаго и отобрана была половина тестевских маетностей.93) От Ивана Ивановича Пироцкаго осталось два сына Иван и Федор; первый был коллежск. канцеляристом, а второй - войск.товарищем (см. выше стр. 33).
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
4
131/4 <9+1> ♂ Иван Иванович Пироцкий [Пироцкие]Пироцкий - сын был женат, как уже сказано. На дочери генер. есаула Мануйловича и после смерти тестя, получил его маетности: Бачевск, Семеновку, Ромашков и друг.; но за половину этих маетностей начал еще с Мануйловичем процесс племянник его-Демьян Оболонский и процесс этот, уже по смерти Мануйловича выиграл, почему у Пироцкаго и отобрана была половина тестевских маетностей.93) От Ивана Ивановича Пироцкаго осталось два сына Иван и Федор; первый был коллежск. канцеляристом, а второй - войск.товарищем (см. выше стр. 33).
20 грудня 1728 р. в. т. Iван Iванович Піроцький, син вже згаданого нами Iвана Васильовича Пiроцького отримав унiверсал Д.Апостола,який пiдтверджував за ним батькiвськi володiння. У 1729-1730 рр. він представив ревiзорам унiверсали I.Мазепи i П.Скоропадського, якi його батько отримав на с.Вересоч. У 1744 р. б.т. Нiжинського полку Iван Пiроцький володiв 105 селянськими дворами i 17 млиними колами. Під 1764 р. нам відомий любецький сотенний канцелярист Iван Піроцький.
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
5
211/5 <15> ♂ Гаврило Семенович Данич [Даничі]За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
Смрт: ~ 1794
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
_MILT: войсковый товарищ
Свадба: <6> ♀ Мотрона Юріївна Троцька (Галенковська) [Троцькі]
За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I).
Свадба: <9> ♂ Николай Андреевич Занькевич [Занькевичи] b. ~ 1720
6
411/6 <29+6> ♂ Осип Андреевич Галенковский [Галенковские]Свадба: <11> ♀ Мария Павловна Милорадович (Галенковская) [Милорадовичи] , Российская империя
Други догађај: титулярный советник
Смрт: < 1831
Други догађај: Надворний радник
Професија : письменник
Свадба: <14> ♀ Мария Александровна Бастидон (Галенковская) [Бастидон]
Смрт: 1815
Смрт: < 1822
_MILT: поручик в отставке(1823)
Свадба: <15> ♀ Анна Степановна Вишневская (Кандыба) [Вишневские]
7
531/7 <41+11> ♀ Параскева Осипівна Галенковська (Болгарська) [Галенковські]_FA1: Російська імперія, вышла замуж после 1847 года
Свадба: <17> ♂ Аркадій Васильович Болгарський [Болгарські] b. 1802
Степен образовања : окончил курс Нежинского лицея в 1835 году
Професија : судья Пирятинского межевого суда с 1853 года
Свадба: <19> ♀ Екатерина Александровна Дунаева (Галенковская) [Дунаевы] d. < 1856
_MILT: Российская империя, штабс-ротмистр
Свадба: <20> ♀ Мария Львовна Чертова (Галенковская) [Чертовы]
_MILT: Російська імперія, штабс-ротмистр
Свадба: <21> ♀ Софья Павловна [?]
Свадба: <22> ♀ Параскева Тимофеевна Тимошенко (Кандыба) [Тимошенко]
Свадба: <23> ♂ Владислав Юрьевич Савицкий [Савицкие] d. 1881
8
681/8 <52+21> ♂ Федор Георгиевич Галенковский [Галенковские]Смрт: 28 фебруар 1898, Российская империя
25 лютого 1845 року у сім”ї армійського штабс-лікаря, вихідця з козацької родини Аполона Піроцького у сотенному містечку Сенча Лохвицького повіту на Полтавщині народився майбутній винахідник і науковець Федір Піроцький, який, зокрема, був винахідником першого трамвая, що його було запущено в рух 2 червня 1892 року в Києві від Олександровської вулиці до Нижньої площі (й навпаки) підприємцем генерал-майором Амандом Єгоровичем Струве, вагони були побудовані та заводах Струве в Коломні. Пізніше лінію було продовжено аж до Печерської вулиці (1893), Володимирської та Караваївської, Лук”янівки та Сирця (1894-98). За кресленнями того ж таки українця Федора Піроцького, які він представив на електротехнічній виставці в Парижі, згодом фірма “Сіменс і Гальске” під керівництвом Вернера Сіменса ввела в дію трамвай, що курсував між Берліном і Ліктельфельдом. До речі, Піроцький створив також перший в світі проект гідроелектростанції, був автром описів печі для виплавлення металу і водночас для опалення, проекту передачі телеграфних сигналів по електричних рейках.
Піроцький Федір Аполлонович народився в сім'ї лікаря Лохвицького повіту Полтавської губернії. З діда-прадіда Піроцькі були вільними козаками або служили в державному війську. Закінчив юнкерський клас Михайлівського артилерійського училища, служив у Києві. Після закінчення Михайлівської артилерійської академії працював у Головному артилерійському управлінні в Петербурзі. Винахідник обґрунтував можливість передачі електроенергії на велику відстань. Багато досліджень Ф. Піроцький проводив разом з відомими фізиками В. Чиколевим, Д. Лачиновим.
12 квітня 1880 року на першій спеціальній електротехнічній виставці у Петербурзі Піроцький Ф.А. демонстрував свої проекти і зробив доповідь "Передача електроенергії на необмежені відстані за допомогою гальванічного струму (провідники – рейки та дріт)", обґрунтував її використання в тому числі і для руху поїздів.
2 червня 1892 року було відкрито в Києві, вперше в Росії, регулярний трамвайний рух.
У 1888 році Піроцький Федір Аполлонович, вийшовши у відставку в чині полковника, переїжджає в Олешківський повіт, а пізніше в м. Олешки (тепер м. Цюрупинськ).
Останні десятиліття ХІХ ст. можна назвати часом "трамвайного буму". Цікаво, що в Петербурзі трамвайну лінію споруджено взимку 1894-1895 років на Неві. Тоді, коли на річку не розповсюджувався контракт Акціонерного товариства кінних залізничних доріг, що забороняв використання електроенергії. А в цей час винахіднику трамвая Піроцькому Ф.А. ледве вистачало пенсії на харчування та оплату проживання в готелі. Не дивлячись на скрутне матеріальне становище він продовжував дослідження, випускав книги та писав статті в журнали.
28 лютого 1898 року полковника Ф. Піроцького знайдено мертвим. В газеті "Юг" від 22 травня вміщено замітку: "Никаких денег при нем совсем не нашли и знакомые устроили ему похороны в кредит, в счёт описанного и позднее проданного имущества...". Поховано відомого винахідника у м. Олешки (тепер м. Цюрупинськ).
