Іван Яремович Ніс b. < 1645 d. 1715 - Индекс потомака

Из пројекта Родовид

Особа:178077

Generation of a large tree takes a lot of resources of our web server. Anonymous users can only see 7 generations of ancestors and 7 - of descendants on the full tree to decrease server loading by search engines. If you wish to see a full tree without registration, add text ?showfulltree=yes directly to the end of URL of this page. Please, don't use direct link to a full tree anywhere else.

1_1/1 <?+?> ♂ Іван Яремович Ніс [Носи]

Рођење: < 1645
Свадба: <1> ♀ Анастасия Степановна Ракович (Белецкая, Нос) [Раковичи] d. 1721
_MILT: од септембар 1671, Прилуки, [[городовий отаман]] Прилуцький
_MILT: април 1677, [[полковий обозний]] Прилуцький
_MILT: од 1685, [[полковий осавул]] Прилуцький
_MILT: од 1695, [[полковий суддя]] Прилуцький
_MILT: од 1706, [[полковий обозний]] Прилуцький
_MILT: од 14 новембар 1708, полковник Прилуцький
_MILT: од 1714, [[генеральний суддя]] Війська Запорізького
Смрт: 1715

http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/497-2010-12-04-09-06-56.html

Наступником Дмитра Горленка був Іван Ніс, батько якого в 1678 році був міським отаманом у м. Носівці Київського полку. Іван Ніс, за переказами, провів молодість на Запоріжжі, залишивши яке і вийшовши до міст, прилаштувався в Прилуцькому полку, одружився з удовою правобережного вихідця Івана Білецького, Анастасією, рідною сестрою Семена Раковича, який був і прилуцьким полковим писарем, і зятем Лазаря Горленка. Ці родинні стосунки, звичайно, дозволили колишньому запорожцю висунутися до перших рядів полкової старшини. Природна кмітливість Носа тут теж йому дуже допомогла. Спочатку (в 1672 році) зустрічаємо Носа на незначному уряді міського отамана; потім у 1676 році він не обіймав цього уряду, але залишався настільки помітною людиною, що зазначався в урядових актах серед значних осіб. Не минуло й року після цього, як в квітні 1677 року Носа бачимо полковим обозним. http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/497-2010-12-04-09-06-56.html

(?-1645-1715) – козак прилуцький. прилуцький городовий отаман (1671 – 1672) . В 1679 р. прилуцький полковник Дмитро Чернявський надав село Голубівку . Прилуцький полковник (1708-1714), генеральний суддя (1714 – 1715). Поминальник його роду, записаний ним: Іван, Григорій, Ірина, Іван, черниця Феодосія, Анастасія, Іван, Євдокія, №, ієрей Кіндрат, ієрей Стефан, ієрей Федір, Пелагея, ієромонах Кіпріян . Введенській церкві КПЛ поминався його рід: Яків, Тихін, Дмитро, кирило, Георгій, Марія, Іван, Настасія, Яким, Любов, Іван, Ксенія, Сава, немовля Ганна

Значный казак Иван Нос в 1674 г. вместе с зятем кошевого Ивана Сирко Иваном Артемовым доставили к гетману и воеводе пойманного Ивана Мазепу. Какая-то услуга будущему правителю Гетманщины, сделанная Носом тогда, а, скорее всего, позднее, на Коломаке, когда созрел заговор против Самойловича, поставила его в довольно выгодное положение: через месяц после избрания гетмана он получил во владение Голубовку.

Прислужился старшина не без выгоды для себя и прилукскому полковнику Дмитрию Горленко (получил от него Щуровку). С ним он имел очень доверительные отношения, усердно ему служа в течение многих лет. Завистливый характер Носа особенно выразительно проявился в борьбе за наследство Горленко. «Далеко барзей горшая мука в работизме была од полковника бывшаго всему нашему полку, нежели за панов лядских», – писал Иван Нос 11 апреля 1709 г. в жалобе, не жалея черных красок для изображения своего недавнего патрона. Будучи недовольным своим зависимым положением, обделенный значительными владениями, он молча терпел до определенного времени. Ведь жаловаться на ближайшего приятеля Мазепы, который пользовался этой дружбой для увеличения своих владений и прибылей, было, очевидно, проигрышным делом. Возможность обогатиться открылась, когда полковник предал царя. Личные, обиды, зависть, скептическое отношение к Горленко не могли не отразиться на оценке Иваном Носом действий как своего непосредственного руководителя, так и гетмана. Они трактовались им не иначе как корыстный ход ради выгоды гетманской верхушки. О каких-то высших интересах руководства он и не мог думать, так как всю жизнь прожил именно с такими примитивно-приземленными мечтами. Даже Федор Протасьев, царский резидент при гетмане, в 1713 г. указал в рапорте, что «Прилуцкой [полковник] – глуп и таков стар, что уже из памяти выжил».

Логично допустить, что одним из мотивов, определивших поведение этого представителя старшины в критические минуты осады, был следующий. Если бы полковник Чечель и Кенигсек присоединились к его предложению, то о верноподданных действиях полкового обозного стало бы известно Меншикову, и путь из наказных полковников в полковники был бы открыт.

Прикованные к пушкам Нос и Зертис подлежали военному суду. Их судьбу, очевидно, должен был решить после своего возвращения сам Мазепа с генеральной старшиной. Чечель и Кенигсек не решались на какие-то акции, не имея соответствующих полномочий. Поэтому и послали к гетману гонца с вестью об измене, но его перехватили русские драгуны.

Если предыдущие действия наказного полковника Прилукского полка еще как-то можно понять и оправдать событиями 1708 г., то последующие нужно однозначно квалифицировать как измену.

Непрерывные атаки войск Меншикова давали ему надежду на освобождение. Но героизм залоги и отступление корпуса лишали Носа этого шанса. Спасая себя от предстоящего суда и встречи с глазу на глаз с полковником Горленко, он обратился к еще одной попытке изменить ситуацию в свою пользу.

Автор «Истории Русов» сообщает, что он «выслал ночью из города старшину своего, по фамилии Соломаха, и велел ему, догнав Меншикова в походе, сказать, чтобы он приступил к городу перед рассветом и напал на указанное тем старшиной место, где расположен был полк Прилукский, и сам Полковник будет сидеть на пушке, закованый цепями, словно арестант».

При некоторых несущественных ошибках в упомянутом описании имеем более или менее правдоподобное изображение реальных событий. Автор, по крайней мере, имел в своем распоряжении вполне достоверный источник – свидетельство о проникновении московского войска в Батурин.

В пользу версии об отправлении Носом доверенного вестника в лагерь Меншикова говорит, во-первых, царское чествование наказного полковника за услугу, во-вторых, коварное проникновение войска в крепость. Время мифологизировало некоторые детали: драгуны, возможно, воспользовались тайной калиткой, или – и это скорее всего – были проведены через один из подземных выходов, которых крепость имела немало. Все пересказы о тайном проникновении в крепость московских стрельцов подтверждают трагическую реальность: опасность настигла защитников Батурина неожиданно. Разгром хорошо вооруженного гарнизона случился из-за предательского удара изнутри. Он отвлек внимание стражи, нейтрализовал оперативное руководство полками, разрушил надежную систему обороны. Это решило судьбу батуринцев.

За измену Иван Нос 14 ноября 1708 г. получил жалованную грамоту на полковничий чин.

http://krotov.info/libr_min/16_p/av/lenko_06.htm

http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/497-2010-12-04-09-06-56.html

http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/497-2010-12-04-09-06-56.html

2

2_1/2 <1> ♂ Даниил Носко (Носенко) [Носы]

_MILT: войсковой товарищ

3_2/2 <1+1> ♀ Меланія Іванівна Ніс (Носенко) (Радич) [Носенки]

Свадба: <2> ♂ Тимофій Радич [Радичі]
Смрт: > 1730

Серед заповітів мешканців цього Прилуцького полку відзначимо тестаменти Пантелеймона Радича (липень 1701 р. [27, с.268-272; 18, с.987-991]), Матвія Давидовича (1710 р. [23, арк.73-73зв.]), Меланії, удови Тимофія Радича, мешканки і державиці с. Гирявки (1730 р. [23, арк.171-171 зв.]), 21 листопада 1737 р. значного бунчукового товариша Федора Марковича[23, арк.192-202], Катерини Степанівни Томари, удови Олександра Саковича (1737 р [23, арк.202]), 26 квітня 1741 р. Антіна Троцини, сотника срібнянського [28, арк.246-246зв.,255-258], тестамент Андрія Марковича (1747 р. [23, арк.253-257]). 4 серпня 1747 р. полкового осавула прилуцького Михайла Федоровича Мовчана [23, арк.258-260зв.].

http://referatu.net.ua/newreferats/7576/184422/?page=0

4_3/2 <1> ♂ Степан Нос [Носы]

Свадба: <3> ♀ Мария Харевич (Нос) [Харевичи]

3

5_1/3 <2> ♂ Степан Данилович Носко (Носенко) [Носы]

Рођење: сын войскового товарища
_MILT: выборной казак (1737)
Други догађај: в октябре 1737 года на его дом в с.Белошапках совершил наезд и захватил волов Исай Шепетовский
_MILT: войсковой товарищ
Свадба: <4> ♀ N. /дружина Степана/ [?]

6_2/3 <3+2> ♀ Мария Тимофеевна Радич (Лащинская) [Радичи]

Свадба: <5> ♂ Леонтій Лащинський [Лащинські] b. < 1680 d. 1719
Смрт: 1773

Леонтій Лащинський (?-1680-1719) - козак підлипенський, сотник красноколядинський (1710-1717). Одружився з Марією Тимофіївною Радич (?-1773), донькою Тимофія Радича й онукою Івана Носа, прилуцького полковника. У 1714 р. на уряд отримав с. Понори, після абшитування у 1717 р. за ним було затверджене тестеве село Гирявка. Мали синів: Андрія - бунчукового товариша (1740), Тимофія, Петра (1714-1762-?), який розпочав службу в Ніжинському полку з 1738 p., став бунчуковим товаришем (з 1751). У 1749 р. розпочалися його суперечки за с. Гирявку з дядьком Максимом Антоновичем. Абшитований військовий товариш (1783). Мав 141 підданого в с. Гирявці і хуторі Голубовському, 15 - у хуторі Понорському. Був одружений з Настасією Федорівною Кандибою (?- ран.1783), донькою бунчукового товариша.

http://forum.vgd.ru/293/25225/

4

10_1/4 <6+5> ♂ Петро Леонтійович Лащинський [Лащинські]

Рођење: 1714
Свадба: <6> ♀ Анастасія Федорівна Кандиба (Лащинська) [Кандиби] d. < 1783
_MILT: од 1751, [[бунчуковий товариш]] Прилуцького полку
Смрт: > 1783
_MILT: 1783, абшитований бунчуковий товариш

Військову службу розпочав в 1738 р. в Ніжинському полку. В 1751 (?1750) отримав чин бунчукового товариша - за заслуги батька та братів Андрія та Тимофія. В 1783 вийгов у абшит (відставку). Був учасником церемонії обрання на гетьманство Кирила Розумовського (13.7.1751)

У 1749 р. розпочалися його суперечки за с. Гирявку з дядьком Максимом Антоновичем. Мав 141 підданого в с. Гирявці і хуторі Голубовському, 15 - у хуторі Понорському.

http://forum.vgd.ru/293/25225/

8_2/4 <6+5> ♂ Андрій Леонтійович Лащинський [Лащинські]

_MILT: од 1736, [[бунчуковий товариш]] Прилуцького полку

* http://forum.vgd.ru/293/25225/

9_3/4 <6+5> ♂ Тимофій Леонтійович Лащинський [Лащинські]

_MILT: 1736, [[бунчуковий товариш]] Прилуцького полку

http://forum.vgd.ru/293/25225/

7_4/4 <5> ♂ Григорий Носко [Носко]

5

14_1/5 <10+6> ♂ Олексій Петрович Лащинський [Лащинські]

_MILT: відставний [[секунд-майор]] Харківського мушкетерського полку

http://www.grad.konotop.net/history/spogadi.php

13_2/5 <9> ♂ Артемій Тимофійович Лащинський [Лащинські]

Рођење: 1722
Свадба: <7> ♀ Анастасія Шепотько (Лащинська) [Шепотьки] b. < 1745 d. изм 1775 и 1780
_MILT: од 10 новембар 1750, канцелярист Переяславської полкової канцелярії
_MILT: 1754, абшитований [[військовий товариш]]
Смрт: > 1799
_MILT: 1799, поручик у відставці

Розпочав військову службу з 1743 р. Мав підданих в с. Піски Басанської сотні.

11_3/5 <7> ♂ Никита Григорьевич Носко [Носко]

12_4/5 <7> ♂ Никита Григорьевич Носко [Носко]

6

23_1/6 <14> ♂ Опанасія Олексіївна Лащинська (Лазаревська) [Лащинські]

Рођење: 1798
Свадба: <8> ♂ Матвій Ілліч Лазаревський [Лазаревські] b. 1788 d. 23 мај 1857
Смрт: 1879

Матвей Ильич (1788-23 мая 1857) - коллежский асессор, кавалер ордена св. Владимира IV ст., потомственный дворянин с 1832 г. Жена - Лащинская Афанасия Алексеевна (1798-1879).

- Лащинский Алексей Петрович - ее отец, отставной секунд- майор Харьковского мушкетерского полка. - Лащинский Петро Леонтьевич - ее дед, повытчик Конотопской казенной палаты. - Лащинский Леонтий - ее прадед, красноколядинский сотник. - Радич Тимофей - ее прапрадед по женской линии, Гирявский державец. - Нос Иван - ее прапрапрадед по женской линии, прилуцкий полковник.

http://www.grad.konotop.net/history/spogadi.php

Мать историка Лазаревского А.М. в девичестве Апанасия Алексеевна Лащинская.

http://forum.vgd.ru/276/25034/30.htm?a=stdforum_view&o=&IB2XPnewforum_=e19663becd22b5d5efee9a438ffd21e6

22_2/6 <13> ♂ Федір Артемійович Лащинський [Лащинські]

Рођење: 1804

15_3/6 <11> ♂ Калинник Никитович Носко [Носко]

16_4/6 <11> ♂ Петр Никитович Носко [Носко]

17_5/6 <12> ♂ Григорий Никитович Носко [Носко]

18_6/6 <12> ♂ Макар Никитович Носко [Носко]

19_7/6 <12> ♂ Степан Никитович Носко [Носко]

20_8/6 <12> ♂ Трофим Никитович Носко [Носко]

21_9/6 <12> ♀ Марьяна Никитовна Носко [Носко]

7

27_1/7 <23+8> ♂ Василий Матвеевич Лазаревский [Лазаревские]

Рођење: 27 фебруар 1817
Смрт: 18 април 1890

Старший представитель украинского рода Лазаревских. Закончил Харьковский Университет, чиновник в Оренбурге (пограничная комиссия 1847-48), а затем Петербурге (с 1848, управ. Канцелярии министра гос.имущества до

1856, член совета при министре внутренних дел и совета главного управления по делам печати с 1867). Литератор, переводчик, страстный охотник. Был близко знаком с Тарасом Шевченко еще с Оренбурга, активно переписывался с ним

и материально помогал поету в ссылке. Перевел на русский язык Шекспира - "Отелло", "Король Лир", "Макбет". Собирал материалы для "Полного малоросійского словаря" (остался в рукописи по цензурным соображениям).

28_2/7 <23+8> ♂ Михайло Матвійович Лазаревський [Лазаревські]

Рођење: 12 јул 1818
Смрт: 3 мај 1867

Чиновник, близький товариш Тараса Швеченка. Після завершення курсу наук в Ніжинському ліцеї князя Безбородька, він в 1838 поступив на службу в Чернігівську громадянську палату. Через 2 роки був призначений столоначальником і в тому ж році, 1840, за бажанням, звільнили в зв'язку з переїздом в Тобольську губернію. З середини 1845 в Оренбурзі: столоначальником, опікуном прилінійних киргизів. В 1850 переведений на посаду радника Петербурзького губернського правління. Згодом, звільнившись з держ.служби, був управителем справ та маєтків графа Уварова. Познайомився з Шевченком в 1847 в Оренбурзі, листувався й матеріально допомагав йому на засланні. Домагався звільнення поета й першим сповістив його про свободу. Більше за всіх братів опікувався хворим Шевченком, а після його смерті (1861) забезпечив достойні похорони, а потім - організацію перевезення праху великого сина України на Батьківщину.

29_3/7 <23+8> ♂ Федір Матвійович Лазаревський [Лазаревські]

Рођење: 20 април 1822
Свадба: <9> ♀ Єлизавета Валеріанівна Сафонович (Лазаревська) [Сафоновичі] b. 1840 d. 1874
Смрт: 31 август 1890

Чиновник. Третий сын в мелкопоместной украинской дворянской семье Конотопского уезда, Черниговской губернии. Служил в Оренбургской пограничной комиссии (с 1845), где первым из братьев близко познакомился (и затем всю жизнь дружил) с находившимся в Оренбурге в солдатчине Тарасом Шевченко. С 1854 служил в Петербурге (чиновником особых поручений при губернаторе, а затем в департаменте уделов); с 1859 г. управлял у дельными конторами в Орле и Ставрополе. закінчив Черніг. г-зію та Харків. ун-т. Служив спочатку в канцелярії Черніг. губернської управи, потім — в Оренбурзькій прикордонній комісії, від 1860 — управляючий удільної контори в м.Орел, 1870—83 — управляючий Ставропольськими удільними маєтностями.

30_4/7 <23+8> ♂ Яков Матвеевич Лазаревский [Лазаревские]

Рођење: 1829
Смрт: 1880

Четвертый представитель известного украинского рода. Закончив Полтавский кадетский корпус, в 1847 произведен в прапорщики и определен в Шлиссельбургский егерский полк. Вместе с полком участвовал в походе против венгерских "мятежников". В 1849 стал подпоручиком. Выйдя в отставку, поступил чиновником в хозяйственный департамент министерства внутренних дел. Статский советник, управляющий имением Е.В. Ливадия. Похоронен в им. Ливадия Ялтинского уезда, на церковном кладбище.

26_5/7 <23+8> ♂ Олександр Матвійович Лазаревський [Лазаревські]

Рођење: 8 јун 1834, Гирявка, Конотопський уїзд, Чернігівська губернія, Російська імперія
Свадба: <10> ♀ Екатерина Фёдоровна Лащинская (Лазаревская) [Лащинские] b. 1847 d. 8 јул 1872
Свадба: <11> ♀ Анна Николаевна Шрамко (Шрамченко, Лазаревская) [Шрамченки] b. 1852 d. 1931
Смрт: 31 март 1902, Київ, Російська імперія
Сахрана: >31 март 1902, Гирявка, Конотопський уїзд, Чернігівська губернія, Російська імперія

31_6/7 <23+8> ♂ Иван Матвеевич Лазаревский [Лазаревские]

Рођење: 1836
Смрт: 4 јул 1867

шестой и младший брат из украинского петербургского «клана» Лазаревских, знакомый Тараса Шевченко.

Судя по отсуствию послужных сведений, и по тому факту, что умер самым молодым из всех, можно предположить что Иван к карьере не стремился и был на полном обеспечении более успешных братьев). В течение 1858-61 часто присутствовал на встречах братьев с Шевченко в Петербурге ("тусовался" с демократической украинской молодежью столицы).

В марте 1860 поэт подарил ему "Кобзарь" с собственным автографом.

32_7/7 <22> ♂ Пантелеймон Федорович Лащинський [Лащинські]

Рођење: 1847

24_8/7 <15> ♀ Мария Каллиникова Носко (Монькина) [Носко]

Свадба: <12> ♂ Илья Федосеевич Монькин [Монькины]

25_9/7 <15> ♂ Иван Каллиников Носко [Носко]

8

35_1/8 <26+10> ♀ Анна Александровна Лазаревская (Осадчая) [Лазаревские]

Рођење: 1868
Свадба: <13> ♂ Тихон Іванович Осадчий [Осадчі] b. 30 јун 1866 d. 24 децембар 1945

Одна з його доньок — Ганна Олександрівна (1868 — р. с. невід.) — вийшла заміж за Тихона Осадчого, згодом — відомого вченого-економіста. Померла в м. Конотоп.

37_2/8 <26+10> ♂ Борис Олександрович Лазаревський [Лазаревські]

Рођење: 26 март 1871, Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія
Степен образовања : 1892, Київ, Колегія Павла Галагана
Степен образовања : 1897, Київ, юридичний факультет Київського університету імені Святого Володимира
Смрт: 24 септембар 1936, Париж, Франція, на станції метро від розриву серця
Сахрана: цвинтар Тіе, Париж

Служив у військово-морському суді в Севастополі, пізніше — у Владивостоці. Почав друкуватися 1894 року в газеті «Киевлянин». З 1920 року — в еміграції; співпрацював з російськими емігрантськими виданнями. Перша збірка оповідань — «Забуті люди» (Одеса, 1899). У 1900-х роках був автором «Журналу для всіх», «Ниви», «Русского богатства» та інших видань.

На початку 1917 призначений серетарем навчального відділу Головного морського штабу в Петрограді. Після Лютневої революції 1917 обіймав різні посади на Чорноморському флоті. У 1918 році — у розпорядженні Українського військового прокурора та офіцер для доручень при військовому міністрі Української держави. У 1919 році за Директорії УНР служив у Севастополі, Миколаєві та Херсоні.

У 1920–1921 перебував у Батумі, згодом емігрував. Жив у Стамбулі, Празі, Берліні, Парижі. Займався літературною діяльністю, друкувався у часописах «Українське слово», «Морськой сборник», «Студенческие годы» та інших. Вів рубрику «Шматочки минулого» в газеті «Тризуб».

42_3/8 <32> ♂ Микола Пантелеймонович Лащинський [Лащинські]

Рођење: 1875
Свадба: <14> ♀ Анастасія ? (Лащинська) [?]

В соответствии с имеющимися документами (выписка из архива) мой прадед Николай Пантелеймонович Лащинский дворянин с.Федоровка, Александрийского уезда Херсонской губернии (то ли по состоянию на дату рождения 1885-1886 года, то ли по состоянию на дату брака 1911 год)

При этом я не могу найти нигде упоминаний о нем - ни среди дворян, ни среди служащих, ни среди землевладельцев данной локации Если кто-либо располагает информацией о данной фамилии или об упомянутом селе Федоровка, прошу Вас поделиться Аналогичная тема создана здесь: http://rodovoyegnezdo.mybb2.ru/view topic.php?t=419

...

Меня зовут Антон Викторович Лаврентьев-Задорожный. Я прямой потомок по Казанской ветке Лащинских. Моя прапрабабушка - Любовь Евграфовна Лащинская (1876 - 1970). Я располагаю подробной Генеалогической таблицей Лащинских, которую составлял более 3-х лет.

По моим данным Ваш прадед Николай Пантелеймонович Лащинский (1875 - ?). Был женат на Анастасии ? (Лащинской). Имел двух детей Бориса Николаевича (1911 - ?) и Николая Николаевича Лащинских. Один из них должен являться Вашим родным дедом)))

Далее ваша ветка выглядит так:

Пантелеймон Фёдорович Лащинский (1847 - ?). Федор Артёмович Лащинский (1804 - ?) Артём Тимофеевич Лащинский (? - ?) Тимофей Леонтьевич Лащинский (? - ?) Леонт(ий) (Leon) Лащинский (Łaszczyński) (1690 - ?) Далее идет роспись шляхетского рода Лащинских, восходящщяя до Stanisław Łaszczyński (1520 - ?).

Сейчас я занимаюсь переводом с польского языка источников по роду Ród Wierzbnów 1209 и Ród Lisów p 1200, потомками которых и являемся мы с Вами.