Степан Иванович Аксак b. ~ 1590 d. 1664 - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
Свадба: <1> ♀ София Иосифовна Ложчанка Ложка (Аксак) [Ложки] b. ~ 1590
Свадба: <2> ♀ Катерина Чолганська (Аксак) [Чолганські] b. ~ 1620
Смрт: 1664, Речь Посполитая
судья земский киевск. {Половцов}
.. храм домініканців на ринку...— Ченці домініканського ордену з'явилися у Києві як місіонери 1216 р.; закладення домініканського костьолу і монастиря в ім'я Діви Марії (над Дніпром на Оболоні) датується 1288 р. і пов'язується з іменем місіонера'Яцька Одровонжа. Спалений під час татарського набігу 1482 р.; швидко відновлений як дерев'яний не на старому місці, а поблизу Житнього торгу під замком (суч. вул. Лівера) і посвячений в ім'я Св. Миколая. Як діючий, згадується уже 1495 р. (Описание КСС. — Прил., с. 18). Кам'яна будівля, згадана Бопланом, споруджена на цьому ж місці між 1618 і 1640 рр. на кошт київського земського судді Стефана Аксака, першого католика в старовинному роді київських зем'ян Аксаків. Після Визвольної війни 1648—1654 рр. припинив діяти; наприкінці XVII ст. перетворений на православну церкву Св. Петра і'Павла.
Аксаки́ — українські шляхтичі, які займали високі урядові посади в Київ. та Волин. воєводствах 16—17 ст.: 1) Казімір — скарбник київський; 2) Марко — войський київський; 3) Михайло — підстолій київський, був одним з керівників шляхетського ополчення Київського воєводства, сформованого для придушення селянсько-козацького повстання; 4) Стефан — суддя земський київський; 5) Ян — стольник київський, посол до сейму 1654; 6) Степан — остерський староста, власник Остра і великих зем. маєтків на Остерщині. Останній виступав проти козаків і міщан, які відстоювали свої права. Він вороже ставився до сел.-козацького повстання (1637), яке очолили Мурко і Носко, і до визвольної війни 1648—54. Боячись народного гніву, втік з України.
Тим часом, ше за життя Аксака, як Михайло Радзимінський, так і Єжи Рожновський відійшли у інший світ; на їх місці вели далі його справу Ян Радзимінський (син помс-рлого Михайла) і виступаючі в правах померлого теж Єжи Рожновського, з дочками його одружені: Михайло Хмара Міляновський, Марцінкевич і Нєкрашевич. Справа так довго тягнулась, нарешті в 1629 г. декретом сейму була вирішена на користь Яна Радзимінсько^о: віддати йому Гуляники вирішено. Що стосується справи спадкоємців Єжи Рожновського, то тим же декретом вимоги їхні були визнані несправедливими і назавжди були відхилені, оскільки виявилось, що той Єжи Рожновський був самозванцем. Шлях цього псевдокнязя’ Рожновського був наступний. Мав то бути боярин острозький зі села Рожнів і, як вірнопідданий, слуга старости острозького Ратомського, викравши у нього ж документи, в яких засвідчувалось, що Рожни і інші маєтки належали колись князям Рожновським, втік з ними і, видавши себе зз> потомка Рожновсь-ких, -виступив з претензіями на їх маєтки, як: Гуляники, Рожнів і інші. ‘ Ян Радзимінський недовго володів Гуляниками, тобто Мото-вилівкою, рік після виграшу справи продав їх Стефанові Аксакові, судді київського земства за певну готівку, 50000 золотих, рахуючи кожен«золотий по ЗО грошів. Але не тільки справу Гуляник вдалося Стефанові Аксакові полагодити мирно: батько залишив йому і другу справу із Захаріяшем Єловицьким за Світильнів і Рожни; вдова Єло-вицького віддала ті маєтки Аксакові, зупинивши виплату. За традицією, Стефан Аксак ніби в молоді роки перебував на Низі, і там, навіть, був кошовим. Перспектива, яка відкривалась для його військових зацікавлень, привела його туди.
В,1630 р. він зробив поділ з братом Михайлом: сам взяв Гуля-ники і Св і тильн і б з селом Рудньою над Трубчем; а Михайлові залишились: старе село Рожни з двором і слободою, з містечком Рожни над р. Десною, замок і місто Судилків, Білокриниця Березна, Лон-чична і Красноеілка. «Кожний, як йшлося в кінці того поділу, з потомками і нащадками своїми повинні користуватись тими маєтками, на слободі заселити людей, осаджуючи за бажанням і своєю волею». Стефан Аксак спочатку оженився з Софією Ложчанкою і мав з нею синів Яна і Габрієля, але коли вона померла, то оженився з Катериною Чолганською. Шлюбний обряд відбувся у батьків Чолганських в Хульовпян на Волині. Шлюб давав о.Павло Міровський.
Відомий є панегірик того ж о. Міровського, видрукуваний під назвою «5рй**Ишц, сіішГ, Тущ, мшимо се&е на rapsmw ®*ш-
нку, як то колись тогочасні панегірики довільно поводились з родовими знаками-руськими печатками. Первісний печатний знак Ак-саків щодо Форми мало відрізнявся і був подібний до гербу Ощевсь-ких, (об. у Окольського);, тобто, зображав два трикутники один під другим, кінцями доторкуючись між собою, із стрілою, пробитою в середині. Герб той нагадував скандинавське руно Tip’. Тим часом, з власної ініціативи о, Міровський намалював в цьому гербі Аксаків, відомого вже добре від Кояловича (в його рукописі про герби литовські), не два триангули (трикутники), але два серця, одне під одним, пробиті стрілою, і звідти наступне за ним вже, як за пані матір’ю, Окольський і Несєцький той герб так змінений представили, тільки не два серця, але одне, пробите стрілою. Стефан Аксак. вдруге оженившись, будучи старостою острозьким і бобровьицьким на Задніпров’ї, мав там також свої маєтки, вибрав собі за постійне місце Гуляники або Мотовилівку.
Він збудував католицьку каплицю на замку, в якій капеланом був о. Беллім. В 1637 р. мотовилівські маєтки через докупівлю від двох братів Івана і Федора Кіриковичів Солтанів міст Солтащвки і Соловіївки (сьогодні м. Солтанівки) над р. Стугною, Данилівни над р.Бобрицею, Забожа і Княжич над Ірпінем отримали.незвичайний приріст. Всі ті закуплені маєтки коштували СтеФанові Аксакові 24000 золотих, Але в 1637 р. почались козацькі бунти. Безпорядки, які розпалювали Мурко і Носко, охопили і задніпровські маєтки Стефана Аксака і Адама Кісіля, з яких «ті панове, хоча дуже багаті, остерігаючись за своє життя, — каже Окольський, мусіли втікати не гостинцем власним, бо краще додає т?ой, — ликове здоров’я,-. ніж шовкова смерть». (tirr Иб>)).
В МотОвилівці, однак, було тихо і звідти, під час бунту в Остраниці, СтеФан Аксак вислав проти збунтованих козаків 120 коней під керівництвом Висоцького, який, з’єднавшись з людьми єпископа Со-коловоького з Фастова, під командуванням ротмістра Побятинського під Диміром купу свавільних козаків Пожарського розгромили і знищили. (Kontynuacja іі5Фі),
В 1644 р. Стефан Аксак до батькових спадкових маєтків докуповує ще від брата Михайла на Задніпро’ї Рожни, Здимірку і Богдані вку за 30000, і в цьому ж році набожний борець за віру будує на власні кошти костел св. Миколая о.домініканів в Києві на Подолі, , сьогодні то церква при Петропавлівському монастирі.
У 1608-1613рр. Ян Аксак будує в Мотовилівці для оборони від татар містечко, а у 1630-1649рр. Мотовилівкою править Стефан Аксак (син Яна), який в юнацтві служив сотником у гетьмана Сагайдачного і ходив з ним на Москву та Хотин проти турків.
2
21/2 <1+1> ♂ Габриэль Аксак [Аксаки]Смрт: 1655, Речь Посполитая
Henryk Sienkiewicz w Trylogii umieścił całą gamę postaci szlacheckich. Jedną z nich był Gabriel Aksak, który w Ogniem i mieczem określony został mianem lwie pacholę. Zginął podczas generalnego szturmu Zbaraża 13 lipca 1649 roku, z ręki pułkownika kozackiego Burłaja, którego z kolei na tamten świat wyprawił imć pan Zagłoba. Losy prawdziwego Aksaka były jednak odmienne.
Rodzina Aksaków gospodarzyła w województwie kijowskim, kolonizowała pustkowia i zakładała wsie. Gabriel wraz z bratem Janem zostali skrzywdzeni ojcowskim testamentem. Stefan Aksak większość rodzinnego majątku przepisał drugiej żonie i dzieciom z tegoż małżeństwa. Roszczenia dwóch najstarszych synów poparł ich stryj, podstoli kijowski Michał. Razem zaczęli dochodzić sprawiedliwości najeżdżając posiadłości ojca. Efekt okazał się odwrotny od zamierzonego – Stefan nie tylko nie zapisał im należnej części ojcowizny, ale i wydziedziczył ich.
W inny sposób od powieściowej przebiegała również kariera wojskowa Gabriela. W 1648 roku był w Warszawie, gdzie wziął udział w elekcji Jana Kazimierza. Wraz z bratem przebywał w Zbarażu w połowie 1649 roku. Następnie zastępował stryja na stanowisku porucznika i dowodził kwarcianą chorągwią pancerną. Od 1652 roku przewodził już własnej chorągwi. Zginął trzy lata później. Nie wiadomo dokładnie, czy poległ w walkach z Kozakami czy ze Szwedami. Mniej więcej w tym samym czasie na polu bitwy zginął jego starszy brat.
Смрт: Корона Польська, Річ Посполита
3
61/3 <4> ♂ Казимир Аксак [Аксаки]Професија : изм 1698 и 1704, Киев, Речь Посполитая, скарбник
4
71/4 <6+?> ♂ Мартын Казимирович Аксак [Аксаки]Професија : Житомир, Речь Посполитая, стольник
Свадба: <3> ♀ Екатерина Станиславовна Попель (Тарновская, Аксак, Ланцкронская) [Попели] b. ~ 1696 d. изм 1752 и 1755
5
101/5 <7+3> ♀ Кунегунда Мартинович Аксак [Аксаки]Професија : Рава Мазовецкая, староста
Свадба: <4> ♀ Марианна Юзефа Вессель (Аксак, Илинская) [Вессели]
6
Свадба: <6> ♀ Маріанна Мошинська (Дембінська Гербу Нечуя) [Мошинські] d. 1829
Смрт: 1799, Краків, Корона Польська, Річ Посполита
7
151/7 <12+6> ♀ Леона Елеонора Дембінська (Вєлопольська) [Дембінські]Свадба: <7> ♂ Józef Stanisław Wielopolski [Wielopolscy] b. 1777 d. 13 април 1816
Смрт: 1824, Царство Польське, Російська імперія
Смрт: 13 јун 1864, Paryż
Posłany do wojskowej szkoły inżynierskiej w Wiedniu. W 1809 nie przyjął stopnia oficerskiego w armii austryjackiej i zaciągnął się jako szeregowiec do armii Księstwa Warszawskiego. W 1812 awansowany na porucznika, a potem w trakcie bitwy pod Smoleńskiem na stopień kapitana. Był posłem na Sejm Królestwa Polskiego w roku 1825. Brał udział w powstaniu listopadowym, gdzie wyróżnił się zwłaszcza w wyprawie na Litwę. W sierpniu 1831 został mianowany generałem dywizji i przez krótki czas pełnił funkcję wodza naczelnego. Gubernator wojskowy Warszawy od 9 sierpnia do 12 sierpnia 1831. Brał także udział w bitwach pod Dębem Wielkim i Ostrołęką. Po zakończeniu powstania wyemigrował do Francji, gdzie był związany z obozem A. J. Czartoryskiego. Członek władz Związku Jedności Narodowej. W powstaniu węgierskim w 1849 roku dowodził węgierską Armią Północną. Następnie powołany na stanowisko szefa sztabu naczelnego i wodza naczelnego armii węgierskiej. Ponieważ jego kandydatura wzbudzała zazdrość wśród niektórych węgierskich przywódców (szczególnie Artúra Görgeya), z funkcji tej zrezygnował po niepowodzeniu pod Kápolną. Po kolejnej klęsce armii węgierskiej pod Temeszwarem i rezygnacji Lajosa Kossutha wyjechał do Turcji.
Pochowany na cmentarzu w Montmorency.8
Титуле : hrabia
Свадба: <9> ♀ Teresa Potocka (Wielopolska) [Potoccy] b. 1812 d. 1831
Свадба: <10> ♀ Павліна Аполонія Потоцька (Вєлопольська) [Потоцькі] b. 1813 d. 1895
Смрт: 30 децембар 1877, Drezno
|
Aleksander Wielopolski herbu Starykoń (ur. 13 marca 1803 w Sędziejowicach, zm. 30 grudnia 1877 w Dreźnie) – polski polityk, hrabia, margrabia Gonzaga-Myszkowski, XIII ordynat pińczowski.
...
Ród ten ma i kilka polskich epizodów. Ok. 1597 r. książę Wincenty I adoptował do swego rodu polskiego szlachcica Zygmunta Myszkowskiego wraz z jego bratem Piotrem. Od papieża bracia uzyskali tytuł margrabiów na Mirowie. Tytuł wraz z nazwiskiem odziedziczyli Wielopolscy z Pieskowej Skały. Margrabia Aleksander Wielopolski znany jest z tego, że przyczynił się do wybuchu powstania styczniowego w 1863 r. Jego pełne nazwisko brzmiało: hrabia Wielopolski margrabia Gonzaga-Myszkowski.
