Михайло Лукич Коломійченко (Лукашевич) d. < 1773 - Индекс потомака

Воспитывался в Пажеском корпусе. По экзамену определен переводчиком в Коллегию иностранных дел — 20.9.1803, перешел к министру внутренних дел гр. Кочубею — 1805, вышел в отставку — 1809, маршал Переяславского повета с 1809 в течение 18 лет, надворный советник (1816), коллежский советник (1822) Масон, член полтавской ложи декабриста М.Н Новикова «Любовь к истине» (1818 — 1819) и «Соединенных славян» в Киеве (1821). Член Союза Благоденствия (1817—1818). В 1821 получил степень тамплиера (7я - степень посвящения масона).

Тарас Шевченко знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича.

Родини Рєпніних і Лукашевичів цікавили поета своєю діяльністю і прихильністю до руху декабристів. "Від М.Г.Репніна, В.М.РЄПНІНОЇ, Є.В.Кейкуатової та її родичів, він, очевидно, дізнався і про участь В.Л.Лукашевича в "Союзі благоденства" та зв'язки з Південним товариством, зустрічі його з С.Г.Волконським, М.М.Новиковим – республіканцем і членом "Союзу благоденства".

Т.Г.Шевченко добре знав Бориспіль і був близько знайомий з деякими бориспільцями. У першу чергу з сім'єю відомого учасника декабристського руху В Л.Лукашевича. У нього була дочка Єлизавета Василівна Лукашевич 1813 року народження, яка вийшла заміж за відставного підпоручика, князя Віктора Івановича Кейкуатова.Проте і сам Т.Г.Шевченко, перебуваючи в Яготині восени 1843 року, близько познайомився з Лізою Кейкуатовою (Лукашевич), дізнався про її тяжке горе – ранню смерть чоловіка. Це стало приводом для поета в 1844 році познайомитись із братом її покійного чоловіка Віктора Івановича – князем Миколою Івановичем Кейкуатовим у с. Бігачі Чернігівського повіту і намалювати там портрет його дружини Софії Йосипівни.

http://www.t-shevchenko.name/uk/Corresp/1847-51/1848-02-25.html

Тільки единий негідник в родині Лукашевичів був саме Платон *

• Лукашевич Платон Якимович (бл. 1806 – 1887), поміщик, упорядник збірки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (СПб., 1836). Шевченко познайомився з ним під час першої подорожі по Україні влітку 1843 р. Коли поет перебував у Яготині в кінці 1843 р., П. Я. Лукашевич послав до нього свого кріпака в сувору зиму з Березані, що за 30 верст від Яготина, і наказав у той же день повернутися. Така поведінка поміщика обурила Шевченка, і він заявив, що пориває з ним стосунки. У відповідь П. Лукашевич написав, що в нього «300 душ таких, як Шевченко» [Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. – С. 40].

Влад. Лукашевич — Лукашевич Володимир Якимович (1813 — ?), брат Платона Лукашевича, про стосунки Шевченка з яким є значно більше відомостей, ніж з Володимиром Лукашевичем. Дружиною В. Лукашевича була Євдокія Іванівна Псьол (1815 — ?), старша сестра Глафіри і Олександри Псьол. Із «Малоросійського родословника» В. Модзалевського відомо, що В. Лукашевич «воспитывался в 1 кадетском корпусе, откуда за неспособностью по болезни к военной службе выпущен 16 окт. 1830 г. с чином 14 класса; 26 мая 1831 г. — в канцелярии бывшего Малороссийского военного губернатора; там же и служил в 1836 г.; коллежский регистратор (1842 — 1867); за ним в селе Мехедовке 264 души (1850); владея Мехедовкой (1867)» (Модзалевский В. Малороссийский родословник. — К., 1912. — Т. 3. — С. 207 — 208). Про знайомство Шевченка з В. Лукашевичем відомостей немає.

• https://ua-kobzar.livejournal.com/161017.html

http://ru.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C:687785

Двоюродный дядя Елены и Натальи Червинских,которые в свою очередь были двоюродными сёстрами Владимира Николаевича Бутовича 1-го мужа Гошкевич Екатерины Викторовны http://ru.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C:1121097

http://ru.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C:784422

В 1856 году был поручателем вместе с Юрчевским Григорием Назаровичем на бракосочетании Дембовского Григория Пантелеймоновича с Маяковской Анной Петровной

Володимир Вікторович Лесевич (рос. дореф. Лесевичъ Владимиръ Викторовичъ, *15 (27) січня 1838 р., село Денисівка, тепер Оржицького району Полтавської області, †13 (26) листопада 1905 р., м. Київ) — видатний[3] український філософ[1] і російський філософ, літературознавець[1] (історик літератури[4]), фольклорист[1], етнограф, педагог та громадський діяч. Дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка[1]. У сучасників мав репутацію ерудита в соціології філософії. Започаткував філософську систему «критичний реалізм»[6], його публікації внесли в світову філософію це поняття[6]. Перший й видатний представник емпіріо-критичного варіанту позитивізму. Засновник першої школи з викладанням наук українською мовою, друкував свої філософські твори з псевдонімом «Українець» (рос. Украинец). Був прихильником української незалежності.

Владимир Лесевич родился 15 (28 по новому стилю) января 1837 года в селе Денисовка нынешнего Оржицкого района Полтавской области, «в дворянской, довольно состоятельной, старинной украинской семье, происходившей по фамильному преданию от сподвижников Богдана Хмельницкого, выходца из села Лесовичи (теперь Киевская губерния, Таращанского уезда).

Свою фамилию, несмотря на созвучие с названием этого села, Лесевичи связывали не с ним, а с украинским именем Лесь – Александр. Родоначальник Лесевичей по- сле восстания Хмельницкого перешел на левый берег Днепра и посе- лился в местности, включенной вскоре в территорию Гадяцкого полка. В этом полке он, а потом и его потомки, неоднократно занимали зна- чительные старшинские уряды (один из них, по семейному преданию, был гадяцким полковым судьей)»2. Известно, что отец мыслителя, Виктор Владимирович, окончил Харьковский университет, «и умст- венные, книжные интересы были в нем сильно развиты, что в поме- щичьей среде того времени встречалось нечасто. Рассказывают, что он был очень религиозен и все свое время отдавал чтению книг преиму- щественно философского содержания»3. Мать философа происходила из помещичьей семьи Гербаневских из Пирятинщины. Она умерла при родах, а около 3 или 4 лет от роду Лесевич остался круглым сиротой. Ближайшей к нему стала бабушка по материнской линии, а опекуном вскоре был назначен один из двух братьев матери. Жива была и тетка Владимира, по мужу Катеринич. Именно бабушка, о которой Владимир Викторович сохранил самые светлые воспоминания, «была не совсем обыкновенная женщина. Вдумчивая и умная, с очень мягким характе- ром, она горячо полюбила маленького внука, была его единственной защитой и руководительницей. Она-то и развила в ребенке лучшие стороны души, вопреки дурному влиянию остальных родных, среди которых ему пришлось жить, и от которых он не видел ни хорошего примера, ни хорошего к себе отношения»4. В доме Гербаневских, где прошло детство будущего мыслителя, даже не было книг, а все по- мыслы и желания были обращены только к обогащению. Владимиру в наследство досталось большое имение и тысяча крепостных кресть- ян, а родные старались внушить ему, что они ему благодетельствуют, что чуть ли не из милости содержат и воспитывают его.

В ноябре Владимир Викторович заболел воспалением легких, одновременно проявилась и желчнокаменная болезнь, победить ко- торую ему было не суждено. 13 (26) ноября 1905 года он отошел в вечность… Его память почтили В. Г. Короленко, близкие к мыслите- лю литературные и общественные организации. Будущий деятель Украинской Центральной Рады Сергей Александрович Ефремов, видный психолог и философ Георгий Иванович Челпанов напечата- ли в разных изданиях статьи, посвященные его жизненному и твор- ческому пути.

• http://philosophy.spbu.ru/userfiles/rusphil/Lesevich.pdf

Лукашевич Степан Владимирович*, р. 10 дек. 1853 в с. Мехедовке Полтавской губ. Из дворян. Лейтенант в отставке (с 1879). Действительный статский советник, член Государственной Думы. В эмиграции во Франции. Ум. 2 окт. 1934 в Ницце. Жена Ирина Васильевна (Голота), дети: Мария, 1879, Владимир, 1881 (дочь Ольга), Евдокия, 1883 (Кизерицкая), Ольга, 1884 (Лукина*), Наталия, 1886 (в эмиграции), Борис*, Надежда, 1889 (Шулейко), Ирина, 1890– 1935 (в Риме), Георгий, 1892 (в эмиграции), Петр*, Богдан*, Варвара, 1901 (Волкова, в эмиграции), Татьяна, 1905 (в эмиграции). /75; 82–5; 107/

• https://xn--90adhkb6ag0f.xn--p1ai/arhiv/uchastniki-grazhdanskoj-vojny/uchastniki-belogo-dvizheniya-v-rossii/uchastniki-belogo-dvizheniya-v-rossii-lz-lu.html

Член 2-й Государственной Думы С. В. Лукашевич родился в 1853 г., в Полтавской губернии, Золотоношском уезде. Окончил С.-Петербургское мореходное училище в 1875 году, после чего находился в плавани 4 года в Балтийском и Черном морях. В 1879 году он вышел в отставку и поселился в своем имени «Мехедовка», в Золотоношском уезде Полтавской губернии и посвятил себя земской деятельности. С 1885 г. С. В. состоит уездным и губернским гласным, почетным мировым судьей, почетным попечителем прогимназии, председателем уздной земской управы и пр. В члены Государственной Думы 3-го созыва С. В. избран также от курии землевладельцев Полтавской губ. По политическим убеждениям примыкает к «Союзу 17-го октября».

• https://nestorbook.ru/uDrive/file/2317/013fc5d4851523559379b9c3b05637d4

полковник - 1912.

В Добровольческой армии и ВСЮР; мар. 1919 командир Мелитопольского отряда, до окт. 1919 командир Отдельного дивизиона л.-гв. Конной артиллерии. На 1920 в белых войсках Восточного фронта.

• https://xn--90adhkb6ag0f.xn--p1ai/arhiv/uchastniki-grazhdanskoj-vojny/uchastniki-belogo-dvizheniya-v-rossii/uchastniki-belogo-dvizheniya-v-rossii-lz-lu.html

У великої сім ї Якима Петровича Лукашевича був просторий і добротний будинок, розташований неподалік хутора Пасівки.Ця будівля мала форму букви «П», в їзд – зі сходу. Із заходу будинок мав веранду із красивими дерев яними різьбленими колонами .

Доріжка від веранди вела до річки. Біля будинку із західної сторони розміщувався парк, в якому росли дерева та кущі з різних країн світу. З південної сторони парку , на пагорбку росли високі та стрункі сосни. В парку були алеї зі скамейками , клумби з квітами. Парк межував з річкою Кропивною. На південний захід розкинувся ялиновий та калиновий гай. На схід від них – прекрасний сад , де росли яблуні, груші , кущісмородини.

На території панського маєтку розміщувались два будинки для прислуги, різні господарські приміщення.

Лукашевичі організували з селян-кріпаків відомий у всій губернії хор, спів якого слухав у 1850 році Микола Васильович Гоголь , який гостював у панів. Пізніше цей хор розчулив до сліз українську письменницю Марко Вовчок , яка зі своїм чоловіком Марковичем збирала фолькльор по українських селах.

Пани Лукашевичі у 1917 році виїхали із Мехедівки. У 1918 році – повернулися до маєтку, коли до влади став гетьман Скоропадський, а з падінням Гетьманщини знову виїхали з села. Взимку 1933 року маєток Лукашевичів згорів через недбалість комунарів , які отоплювали цю будівлю.

Один з прямих нащадків родини Лукашевичів – Юрій Богданович Лукашевич, доктор історичних наук, письменник, живе в Петербурзі. У 2011 році йому виповнилося 83 роки.

• http://mehedivka.drabivrada.org.ua/istoriya-sela/

• http://mehedivka.drabivrada.org.ua/istoriya-sela/
• https://nestorbook.ru/uDrive/file/2317/013fc5d4851523559379b9c3b05637d4