Михайло Семенович Болобан Гольшанський d. 30 август 1435 - Индекс потомака

В числі інших князів, які підтримали Свидригайла, були і князі Гольшанські. Можливо, вони були в родинних зв’язках з попередньою династією. Схоже, що через ці або інші причини Свидригайло Ольгердович передав степанський уділ князю Михайлу Семеновичу Гольшанському на прізвисько Болобан. Михайло Болобан певний час був київським воєводою і виступив на чолі війська проти Петра Монтикірдовича. Він загинув у 1434 році в битві під Вількомиром як прихильник Свидригайла Ольгердовича. Дітей у нього не було, і право на Степанське князівство перейшло до його старшого брата Юрія, який вже дістав від Свидригайла Дубровицьке князівство. Повернувшись з Новгорода Великого, куди мусив тікати після поразки Свидригайла, він вернув свої володіння і дістав на них підтвердження Казимира Ягеллончика. Князь Юрій Семенович був одним з керівників литовського посольства на сеймі1446 року, де велася мова про відмову Казимира Ягеллончика на право брата наслідувати польську корону.

• http://savchyn.eto-ya.com/2013/02/stepanske-knyazivstvo/

У середині XV ст. князі Степанські ще раз виринають на денне світло. Один із них, що звався, здається, Михайлом, був жонатий на Федці, дочці пана Юрші, у 30‑х роках XV ст. сподвижника Свидригайла в боротьбі із Сигізмундом Кейстутовичем за литовський престол, а пізніше – активного провідника інтересів Вільна і в шлюбі з нею мав дочку Марію. Після смерті цього князя його вдова вийшла заміж за пана Олізара Шиловича, впливового представника місцевого клану Кирдіїв. Княжна Марія Степанська, у свою чергу, стала дружиною сина іншого сподвижника Свидригайла – луцького старости Немири Рязановича, якого звали Яків-Война, а після смерті останнього (на початку 60‑х років XV ст. вступила в шлюб із князем Семеном Васильовичем Несвіцьким / Збаразьким.

Десь у середині XV ст., коли у зв’язку з політичними змінами, очікуваними з наближенням смерті Свидригайла († 1452), верхівка Волині почала клопотатися перед віленським двором за підтвердження їй маєтків, з’являється князь Іван Степанський, за одним зі скупих реґестів у третій книзі записів Литовської Метрики, реципієнт привілею Казимира на маєток Череясел, що становив його отчину. На цій особі чоловіча лінія князів Степанських обривається, і пізніше не чути вже про неї.

• http://shron.chtyvo.org.ua/Sobchuk_Volodymyr/Stepanska_volost_i_ii_vlasnyky_do_kintsia_60-kh_rokiv_XVI_st.pdf

На схилі літ княгиня Марія доручила управляти своїми маєтностями внучці Ганні-Тетяні, а сама зайнялася благодійністю: допомагала убогим, робила великі пожертви церквам, Києво-Печерській лаврі. У Городку, подарованому лаврі, засновано монастир і резиденцію митрополитів.

Померла княгиня Марія 1518 року. Король Сигізмунд видав привілей, яким усі її маєтності (невдовзі вони стали зватися Ровенщизною) визнав власністю князя К. Острозького – чоловіка Ганни-Тетяни. Через три роки помирає і вона, а ще через дев’ять років не стало і князя Костянтина. Обоє вони поховані в Києво-Печерській лаврі.

• http://7d.rv.ua/2013/01/24/європейський-вибір-княгині-марії/

Треба розуміти, що Яків Война Немирич переписав своїй дружині, княгині Марії Степанській, як вено, частину вотчинної землі в Левковичах. Княжна Марія після смерті Якова Войни Немирича у 1461 році вдруге вийшла заміж за князя Василя Семеновича Збаразького. З цього й випливає, чому потомки князів Збаразьких претендували на землю Немиричів-Невмержицьких.

Звернення князів Збаразьких до Люблінського Трибуналу стало основним доказом того, що вотчина Немирі Резановича знаходилася в Левковичах та Невмиричах Овруцького повіту (на місці сучасного села Левковичі).

• http://www.hetman.tv/nomera/2013/2013-4-5-52/nevmerj.html

Іван Левковський звернув увагу на документ Люблінського трибуналу (Книга №2, 1604 року лист 1715), в якому нащадки князів Збаразьких вимагають від дворян Левковських повернути їм, як спадщину, грунти Остапівські й Сосновські в Левковичах та частину грунту Васьківського Невмирицького, в «земле киевской лежащего». Під час дослідження цього документа та вивчення родословної князів Збаразьких встановлено, що княгиня Збаразька Марія – вона ж княжна Ровенська та княжна Степанська – була дружиною Якова Войни Немирича, батько якого, Немиря Резанович, був відомим діячем у Великому князівстві Руському на Волині у князівстві князя Свидригайла Ольгердовича.

Треба розуміти, що Яків Война Немирич переписав своїй дружині, княгині Марії Степанській, як вено, частину вотчинної землі в Левковичах. Княжна Марія після смерті Якова Войни Немирича у 1461 році вдруге вийшла заміж за князя Василя Семеновича Збаразького. З цього й випливає, чому потомки князів Збаразьких претендували на землю Немиричів-Невмержицьких.

Звернення князів Збаразьких до Люблінського Трибуналу стало основним доказом того, що вотчина Немирі Резановича знаходилася в Левковичах та Невмиричах Овруцького повіту (на місці сучасного села Левковичі).

• http://www.hetman.tv/nomera/2013/2013-4-5-52/nevmerj.html

бія Богуша Боговитиновича князь Острозький уклав угоду з княгинею Анастасією Слуцькою про одруження з її дочкою Олександрою. У зв’язку з цим 26 липня 1522 р., перед виїздом до Мінська на господарську службу, він склав у Вільні лист, де взяв на себе обов’язок до видачі майбутній дружині листа на віно нікому не записувати, заставляти чи дарувати свої родові, вислужені й куплені маєтки, щоб це віно було на повній третині володінь, а дітей із нею любити так само, як Іллю, народженого першою жінкою; після смерті гетьмана всі його володіння незалежно від часу й характеру їх набуття Ілля й сини, які з’являться в шлюбі з княжною Слуцькою, мали поділити на рівні частини; окремо нікому з них він нічого не записуватиме.

• http://shron.chtyvo.org.ua/Sobchuk_Volodymyr/Stepanska_volost_i_ii_vlasnyky_do_kintsia_60-kh_rokiv_XVI_st.pdf

Оставались, правда, две дочери, Анастасия Семеновна, принявшая титул княгини Степанской после смерти отца и Татьяна Семеновна, жена знаменитого Константина Острожского. Анастасия Семеновна, владела княжеством Степанским, находясь в доле со своим кузеном, сыном казненного Ивана Юрьевича, Юрием Ивановичем Гольшанским. Только после ее смерти в 1511 году, права на Степань перешли к ее сестре Татьяне Семеновне Острожской, княжне Гольшанской. Муж Татьяны Семеновны, могущественный Константин Острожский, немедленно заявил о своих правах на Степань. Долгие судебные разбирательства привели к лишению Юрия Ивановича Гольшанского прав на долю во владении и Степань, полностью перешла к Татьяне Семеновне и ее мужу Константину Острожскому. Необходимо отметить, что громкое дело на этом не закончилось. Уже после смерти последнего князя Гольшанского, его наследники, коих было немало, участвовали в тяжбах с князем Острожским, по поводу судьбы усадьбы Степань.

• http://www.olfamily.ru/golshanski.htm

• http://www.ukrreferat.com/lib/history/knyaz_dyn/4_5.htm

Так монастир закріпився за родом Чарторийських. Одним з його власників був князь Юрій Чарторийський, який передав своїй сестрі Єлені, котра була заміжня за Євстафієм Горностаєм, воєводою Новгородським, право викупити Пересопницю разом з монастирем. Єлена Горностаєва так і зробила: викупила село Пересопницю з монастирем і подарувала село, а також іншу "нерухомість" Пересопницькому монастирю. У давніх актах згадуються наступні маєтки цього монастиря - села Чемерчин, Грабово, Дядьковичі і Макотерти.

Благоденствував монастир недовго. Від спадкоємців Єлени він не отримував вже жодних преференцій та дарунків. Та поки була жива Горностаєва, вона активно займалася монастирем: склала для нього оригінальний статут, заснувала шпиталь для вбогих і недужих, а також школу для дітей.

• http://m.obozrevatel.com/politics/50742-ukrainski-zhinki-voitelki-prosvititeli-metsenati.htm

• http://www.balandin.net/Gunin/Bobruisk/CHAPTER_4/g.wolowicz.htm

• http://www.elim.kz/forum/index.php?show topic=2741

• http://forum.vgd.ru/297/25052/0.htm

• http://keenander.narod.ru/yakovenko/yak03.htm

1-я жена (с1616) Ядвига Анна Войнянка (ум.1642);