Илья Константинович Острожский b. 1510 d. 20 август 1539 - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
Титуле : князь
Професија : од 1530, староста Брацлавский и Винницкий
Свадба: <1> ♀ Беата Косцелецкая (Острожская, Лаская) [Косцелецкие] b. 1515 d. 1576, І
Смрт: 20 август 1539, Острог
2
Титуле : княжна
Свадба: <2> ♂ Дмитрий Фёдорович Сангушко [Сангушки] d. 3 фебруар 1554, І, Острог, брак не признан польским королём
Свадба: <3> ♂ Лукаш ІІІ Гурка [Гурки] b. ~ 1533 d. 23 јануар 1573, ІІ, замок Вавель, Краков
Свадба: <4> ♂ Семен Юрійович Олелькович [Олельковичі] b. ~ 1534 d. 1560, ІІІ, Львов, брак не признан польским королём
Свадба: > 1573
Смрт: децембар 1582, Дубно
3
Смрт: 11 април 1597, Корона Польська, Річ Посполита
Смрт: 5 јануар 1609, Володимир, Руське царство, повішений
4
51/4 <3> ♂ Михайло Семенович Хмель Наливайко [Наливайки]Смрт: Корона Польська, Річ Посполита
5
111/5 <5> ♂ Євстафій Гаврило Михайлович Голуб [Голуби] 122/5 <5> ♂ Ничипір Михайлович Хмель (Черн) [Хмелі] 133/5 <6> ♂ Гурко [Гурки] 144/5 <9> ♂ Предок Терещенків Терещенко [Терещенки] 155/5 <10> ♂ Щетин [Щетини]6
201/6 <14> ♂ Олександр Терещенко [Терещенки]Смрт: 1628
Про сім’ю козацького гетьмана до цього часу нічого не було відомо,окрім згадки в листі від 1622 р. про те, що Голуб є козаком старовинним іані дітей, ані дружини не має7. Між тим, можна припустити, що корес-пондент не мав достеменних відомостей. Народився Голуб, ймовірно, в м. Стеблів, про що може свідчити його козацьке прізвисько «Стеблівець»(саме Стеблів і став гетьманською резиденцією Голуба, аналогічно якКанів — для М. Дорошенка). Батьком гетьмана був Євстафій Голуб, у якого,окрім Олифера, був син Дмитро та донька Єфросинія8. Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11.
Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк) (* між 1540 та 1550 роками, Стеблів — † 1628) — козацький гетьман (1622—1623), близький соратник гетьманів Петра Сагайдачного і Михайла Дорошенка. Знав латину, відав діловою перепискою у козаків, зокрема ймовірно саме він листувався з перським шахом Аббасом щодо створення антитурецької коаліції.
Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк) (* між 1540 та 1550 роками, Стеблів — † 1628) — український політичний і військовий діяч, гетьман (1622—1623), близький соратник гетьманів Петра Сагайдачного і Михайла Дорошенка. Точна дата народження Оліфера Голуба невідома, проте, народитись гетьман мав між 1540 та 1550 роками. Його батько — Євстафій Голуб, за деякими даними, мав ще сина Дмитра та доньку Єфросинію, але докладніше про це невідомо. Місцем народження майбутнього гетьмана прийнято вважати містечко Стеблів. Саме від цього містечка, він і отримав своє козацьке прізвисько — Стеблівець. Стеблів міг бути і малою Батьківщиною Голуба, козацький ватажок жив там певний час і в цьому місті «осіли» його кровні родичі. На користь цього свідчить і топоніміка краю, що зберегла до цього часу назву — Оліфірів Яр (Вільховецький район). Ймовірно, саме тут збирав свої козацькі загони гетьман. Де здобув освіту Оліфер Остапович, відомості відсутні, але відомо, що він знав і вмів писати латиною. Є відомості про сина гетьмана, який в народних переказах зберігся під патронімом «Олихвірович». Дружина Голуба, ймовірно, померла задовго до 1622 року. Користувався Оліфер Голуб, гербом, що знаний в польській історіографії, як герб «Голуб — ІІІ», але не відомий за зображенням. В останній час герб Гетьмана, в результаті генеалогічних розшуків, було віднайдено.
Перші згадки про Оліфера Голуба в джерелах, відомі під 1615 р., коли він очолював козацький флот у нападах на турецькі землі в Малій Азії. В цьому поході козаки спалили дві пристані турецької столиці — Стамбула. Фактично, бачимо Голуба, вже в ранзі козацької старшини, а про час початку козакування джерела мовчать. Другу звістку про Голуба маємо між 1618 та 1620-ми рр. В цей час козаки вели переговори із перським шахом Абассом І Великим, який піклувався про створення антиосманської ліги. 16 квітня 1620 р., до Ісфагана — перської столиці, прибулі з Польщі вірмени привезли два листи; перший до шаха Абаса від королівської канцелярії, другий від козаків. Козацький лист було написано латиною і відправлено з Варшави. Авторство другого листа безсумнівно належить Оліферу Голубу, проте, цікаво, як підписано лист: «Olivarius de Marcones, P.K.» Певний час дослідники вважали, що під цим псевдонімом криється сам Петро Конашевич, на що звертало увагу абревіатура ПК. Але, цю думку відкинув Я. Дашкевич, який довів, що під підписом приховано ім'я Оліфера Голуба, а абревіатура ПК, ніщо інше, як «Полковник Козацький». Проте, Я. Дашкевич, разом із тим висунув гіпотезу про західноєвропейське походження Голуба, що спростовується геральдичними та генеалогічними матеріалами. Лист Голуба, було направлено до Павла Марії Чіттадіні — генерального вікарія ордену домініканців у Вірменії. В листі, що був власноруч писаний Голубом з Варшави, було передано зміст попереднього листа до Шаха (квітень 1618 р.). Зокрема в ньому йшлося на згоду козаків захопити порт Яні на чорноморському узбережжі і прислати туди козацьке військо; «а (що найважніше) він сам, тобто пан Оліваріус, який писав цього листа, приїхав би вести переговори з персами про головні точки угоди». Як зазначав П'єтра делла Валле, людина що залишила нам ці відомості, де Марконес — «ближче зацікавлений чорноморськими козаками». Докладніші звістки, про подальші офіційні відносини між козаками та Іраном відсутні. Прізвисько, яке використав Оліфер Голуб — Оліваріус де Марконес, справді дивує істориків. Якщо в імені Оліваріус, бачимо латинізовану форму українського Оліфер, то прізвище Марконес лише викликає запитання. Можливо, що Марконес — це латинізована назва якогось з маєтків Голуба. Приставка «de», перед прізвищем, це не тільки ознака шляхетності, а передусім, показник маєтку, яким володіла людина. Так само, як в нашій традиції — це приставка «з». Тож, Голуб, підписався в листі за місцевою шляхетською традицією, використовуючи назву маєтку замість прізвища. Приклади із використанням подібних комбінацій, можемо бачити при досліджені самої родини Голубів: Голуб з Морозович, Голуб з Богат, Михайло з Стебльова.
Ймовірно, що історія із дипломатичною перепискою Голуба, відповідала бажанню тогочасного Гетьмана Петра Сагайдачного. З того факту, що Оліфер Остапович, вів закордонні справи від імені Гетьмана, можна витлумачити, що він був одним із найближчих помічників Сагайдачного. Ця теза надалі знайде своє підтвердження.
"Не смотря на препятствия в выборе Гетманов, иные козаки избрали преемником Сагайдачному Олифера Стеблевца; как он, так и его преемники, Богдан Конга и Жара кончили жизнь свою в безвестности. Последнего заместил Максим Григорьевич, как кажется, преданный Королю. Запорожцы убили его за то, что он удерживал их от морских экспедиций на Турков; потом пустились в ладьях в Черное море, вышли на берег, за одну милю от Константинополя, сожгли несколько селений, и навели ужас не только на десять галер, но и на столицу Турции."
7
261/7 <20> ♂ Василь Олександрович Терещенко [Терещенки]Професија : Судовий пристав У Херсоні згадан 1899-1901 гг.
Професија : Надворний радник
Други догађај: Надворный советник в 1885 г.
Свадба: <5> ♀ Пелагея Дорофеевна [?]
Свадба: <6> ♀ Мотрона [?]
Смрт: 1625, Корона Польська, Річ Посполита
Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11. Син Голуба, вірогідно,родового прізвища не носив. Нагадаємо, що на початку XVII ст. козаки, якіперебували під загальною «боніцією», все частіше починали вживатипрізвиська. Так, О. Голуб в джерелах фіксується як «Стеблівець», «Черняк»,«Оліваріус де Марконес», а в більшості випадків просто по імені.Нагадаємо, що не відоме прізвище самого гетьмана П. Сагайдачного, лишепрізвисько, ім’я та по-батькові. В цей час серед козацтва стає поширенимвживати ім’я та по-батькові, які швидко почали витісняти родові прізвища.Так, в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. нема Івана Богуна, який вписа-ний, найвірогідніше, саме за патронімом12. Подібні непоодинокі випадкиіснували в козацько-старшинському середовищі майже до ХІХ ст.13 Тожможна говорити про ймовірність того, що Зиновій Голуб користувався пат-ронімом «Олиферович» («Олефірович»).
Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називавсятретій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний часв документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та КостСтеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькомупосольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав доКам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділиласьНасташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і всамому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партіїставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «ДанилоМихалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком ДанилаЗанкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Свадба: <7> ♀ Мария ? (Гурко) [?]
Свадба: <8> ♀ Феодосия ? (Гурко-Палий) [?]
Смрт: изм 24 јануар 1710 и 13 мај 1710, Киев, царство Русское
Не останню роль в закріпленні родини в Роменській сотні відіграв син сотника Василя Олефіренка Кіндрат Васильович Войтенко, який згодом теж став сотником.
8
361/8 <26+5> ♀ Агрипина Васильевна Терещенко (Ольховская) [Терещенко]_FA1: по факту рождения была выписка в 1868 году
Свадба: <9> ♂ Евгений Диомидович Ольховский [Ольховские] b. ~ 1860
_FA2: 15 јул 1883, Херсон, вышла замуж
её поручатели на бракосочетании: коллежский секретарь Person:1136726 и штабс-ротмистр Person:1147129
Свадба: <10> ♂ Григорий Федорович Годило-Годлевский [Годило-Годлевские] b. ~ 1856
_FA1: 1868, Херсон, по факту рождения была выписка
_FA2: 15 мај 1885, Херсон, вышла замуж
_FA1: 1885, Херсон, кандидат на судебную должность
Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називавсятретій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний часв документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та КостСтеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькомупосольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав доКам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділиласьНасташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і всамому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партіїставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «ДанилоМихалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком ДанилаЗанкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядькомКостянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в зга-дуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем32 *
Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядькомКостянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в зга-дуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем32 *
Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11. Син Голуба, вірогідно,родового прізвища не носив. Нагадаємо, що на початку XVII ст. козаки, якіперебували під загальною «боніцією», все частіше починали вживатипрізвиська. Так, О. Голуб в джерелах фіксується як «Стеблівець», «Черняк»,«Оліваріус де Марконес», а в більшості випадків просто по імені.Нагадаємо, що не відоме прізвище самого гетьмана П. Сагайдачного, лишепрізвисько, ім’я та по-батькові. В цей час серед козацтва стає поширенимвживати ім’я та по-батькові, які швидко почали витісняти родові прізвища.Так, в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. нема Івана Богуна, який вписа-ний, найвірогідніше, саме за патронімом12. Подібні непоодинокі випадкиіснували в козацько-старшинському середовищі майже до ХІХ ст.13 Тожможна говорити про ймовірність того, що Зиновій Голуб користувався пат-ронімом «Олиферович» («Олефірович»).
Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називавсятретій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний часв документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та КостСтеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькомупосольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав доКам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділиласьНасташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і всамому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партіїставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «ДанилоМихалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком ДанилаЗанкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Костянтин Занкович був отаманом Вереміївської сотні (1638-?), а Григорій та Іван Занченки були козаками Вереміївської сотні у 1649 р.
- Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького. Володимир Кривошея.
