Мусій Булдовський - Индекс потомака

Феофіл Булдовський (5 серпня 1865- 20 січня1944) — український православний церковний діяч, митрополит всієї України Української соборно-єпископської церкви(1929–1937), митрополит Української автокефальної православної церкви (1942–1943), архиєпископ Харківський та Полтавський.

Народився у родині священика на Полтавщині, село Василівка Хорольського повіту. До Лютневої революції 1917 в Російській імперії служив священиком; був відомий прогресивними поглядами і українофільством. У травні 1917 брав участь у Полтавському єпархіальному з'їзді, на якому виступив з доповідддю «Про українізацію церкви». Член Полтавського єпархіального управління. 14.1.1923 висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського під юрисдикцією Московської патріархії. У червні 1925 виступив одним із організаторів Собору єпископів у Лубнах (тепер Полтавська область), на якому було проголошено утворення Української православної церкви з канонічною послідовною ієрархією (див. Українська соборно-єпископська церква). Обраний заступником архієпископа всієї України Павла Погорілка, а після його арешту — митрополит усієї України (з січня 1929) з місцем перебування у Харкові, пізніше — у Луганську. Із закриттям у Луганську в 1937 останньої церкви повернувся до Харкова, де проживав як приватна особа.

Влітку 1942 р. до Харкова прибув місійний єпископ УАПЦ Мстислав. Нарада 27 липня 1942 р., яка пройшла в Харкові за участи митрополита Феофіла, єпископа Переяславського Мстислава, членів Харківського єпархіяльного управління та голови Полтавського єпархіяльного управління, ухвалила: «Визнати, що парафії, підпорядковані Високопреосвященнішому владиці Феофілу на терені Харківської, Полтавської, Сумської і Курської областей, становлять складову частину Української Православної Автокефальної Церкви на чолі з адміністратором архиєпископом Полікарпом. Надалі установити таку форму почитування: Високопреосвященнішого отця нашого митрополита Феофіла, архиєпископа Харківського і Полтавського, високопреосвященнішого отця нашого Полікарпа, архиєпископа Луцького і Ковельського».

У 1942-43 — митрополит Харківський УАПЦ.

З поверненням 1943 р. Східної України в совєтську зону окупації православні парафії або знову закриваються, або переводяться під юрисдикцію створеної 4-5 вересня 1943 р. сергіянської Московської Патріярхії. Митрополит Феофіл був єдиним з архиєреїв УАПЦ, хто не виїхав на еміґрацію. 23 серпня 1943 р. до Харкова вступає червона армія.

12 листопада 1943 р. митрополит був заарештований НКВД.

20 січня 1944 р. він помер в ув'язненні, перебуваючи під слідством.

Феофил Иванович (5.08.1865, с. Васильевка Хорольского у. Полтавской губ.- 23.01.1944, Харьков), лидер лубенского раскола - одного из направлений в укр. автокефалистском движении. Род. в семье священника. 15 авг. 1880 г. окончил Лубенское ДУ, в 1886 г. Полтавскую ДС, служил учителем в родном селе. В 1887 г. Полтавским и Переяславским еп. Иларионом (Юшеновым) рукоположен во священника к Никольской церкви мест. Маячка Кобелякского у. Проявил себя деятельным пастырем: при Б. были выстроены дома для причта, открыты 2 церковноприходские школы, читальня, культурная чайная, просветительское братство. С 1900 г. 2-й священник Всехсвятской кладбищенской ц. в Полтаве, одновременно преподавал Закон Божий в Полтавском епархиальном и Кобыжченском земском начальном уч-щах.

• http://www.pravenc.ru/text/153631.html

Через чотири роки такої роботи оселився в Одесі, одружився з Марією Булдовською, медиком, також по батьках родом з Полтавщини, із священицької родини. Її брат Феофіл Булдовський підтримав національний український рух у церкві. В 1923 році він був висвячений на єпископа, очолював Харківську єпархію Української автокефальної православної церкви.

• http://vinnikiplus.in.ua/publ/21-1-0-73

Булдовский родился в 1865 г. в Полтавской губернии в семье священника украинского происхождения. До революции 1917 г. служил священником в Полтавской епархии Русской Православной Церкви. Был известен своими националистическими убеждениями. После революции активно включился в движение за украинизацию Православной Церкви на Украине и обретение ею автокефалии. На Полтавском епархиальном съезде, проходившем 3-6 мая 1917 г., националистическая позиция протоиерея Феофила Булдовского и его единомышленников стала доминирующей.

Митрополит Феофил был единственным из архиереев УАПЦ, который отказался покинуть Украину вместе с отступавшими гитлеровцами. Феофил оставался в Харькове после вступления в город советских войск. Вскоре после освобождения Харькова он направил Патриарху Московскому и всея Руси Сергию (Страгородскому) приветственную телеграмму по случаю избрания на Патриаршество, в которой также излагал свою просьбу о принятии в юрисдикцию Московского Патриархата. 9 ноября 1943 г. Феофил получил телеграфный вызов в Московскую Патриархию для дачи объяснений. 10 ноября того же года он направил письмо митрополиту Киевскому и Галицкому Николаю (Ярушевичу), Патриаршему Экзарху Украины. В нем престарелый раскольник выражал покаяние и одновременно пытался оправдать свою деятельность. Феофил писал о своем намерении несмотря на преклонные годы и болезни выехать в Москву для принесения покаяния Патриарху Сергию. Однако его покаяние так и не состоялось: 12 ноября 1943 г. Булдовский был арестован НКВД по обвинению в сотрудничестве с гитлеровцами. 20 января 1944 г. он скончался в заключении, находясь под следствием.

• http://www.pravoslavie.ru/archiv/lubenskijraskol.htm

Ю́рій Іва́нович Ли́па (*5 травня 1900, Одеса — †20 серпня 1944) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму.

Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — комісар Одеси від Центральної Ради (1917), міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції (1918), міністр здоров'я уряду УНР в екзилі (1921).

Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії № 4 Одеси. Тут же вступив до Новоросійського університету в Одесі. У 1917 р. Ю.Липа робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису «Вісник Одеси», пише свої перші брошури: «Союз визволення України» (історія і діяльність), «Королівство Київське за проектом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг». Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м. Одесі, вступає до лав організованої полковником І.Луценком та підполковником В.Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, бере участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси.

Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Ю. Липа стає заступником командира одеської «Січі» В.Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку «Табори полонених українців». Вступивши 1922 р. до Познанського університету на медичний факультет, він не полишає громадсько-політичної діяльності. Зі студентів, колишніх вояків армій УНР і ЗУНР, за почином Ю.Липи утворюється таємне товариство, корпорація «Чорноморе», де Ю.Липа обіймає посаду ідеологічного референта. В умовах бездержав'я українські емігранти, очолені Ю.Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя, але й думали про майбуття України.

Разом з цим Ю.Липа плідно працює на літературній ниві, здебільшого з суспільно-політичної тематики. В численних виданнях з'являється друком перша поетична збірка Ю.Липи «Світлість», одразу помічена критиками, які пророкували авторові велике майбутнє.

По закінченні університету 1929 р. разом з Є. Маланюком Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи «Танк».

Друкувався в альманасі «Сонцецвіт».

Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з'являється 1931 р. друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою — «Суворість».

На шпальтах «Вісника» друкуються його літературознавчі статті: «Розмова з порожнечею», «Розмова з минулим», «Совіцькі фільми», «Розмова з наукою», «Організація почуття», «Боротьба з янголом», «Розмова з Заходом», «Селянський король», «Сатриз Мапіпз», «Провідництво письменства», «Батько дефетистів», «Сіре, жовте і червоне», в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому.

У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман Ю.Липи «Козаки в Московії». Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою «Бій за українську літературу». Ю.Липі вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей української культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.

1936 року Юрій Липа видав три томи новел «Нотатник» на тему національно-визвольних змагань 1917—1921 років. Героїчний характер інтелігента масштабно й глибоко виписано, зокрема, в новелах «Кам'янець столичний» та «Гринів». Письменнику вдалося створити образ героя нового типу — інтелігента, безмежно відданого ідеї, цілеспрямованого й діяльного. Персонажі Юрія Липи — люди витонченої душевної організації, високого інтелекту, природні провідники, герої європейські, а водночас — типові представники свого народу. 1936 року письменник також видав також дві політичні праці — «Українська доба» й «Українська раса», в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.

Найповніше ідейно-філософські погляди Липи розкриті в його «всеукраїнській трилогії» — «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). В цих працях Ю.Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.

У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Юрій Липа разом із Левом Биковським та Іваном Шовгенівим 1940 року утворюють у Варшаві Український Чорноморський інститут — науково-дослідну установу вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Протягом 1940—1942 років ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна не дала змоги довершити задумане.

Після переїзду влітку 1943 до Яворова (тепер Львівська область) став одним з активних учасників українського руху Опору. Працюючи як лікар, Липа організував підпільні курси по підготовці медичних кадрів для Української Повстанської Армії, готував тексти листівок та відозв до населення і німецьких солдат. Постать Юрія Липи була настільки значущою, що 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Ю.Липа з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим…

З липня 1944 - інструктор першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Помітили його і радянці, з лабет яких вирватись мислителю не поталанило. 19.8.1944 захоплений підрозділом НКВС в селі Іваники, Яворівського району, а на світанку 20 серпня 1944 р. Ю.Липу було по-звірячому замордовано в с. Шутова Яворівського району, що на Львівщині. Похований в с. Бунів, Яворівського району.

...

...19 серпня 1944 року до будинку, де мешкав Юрій Липа, під`їхала бричка із чотирма офіцерами НКВД. Липа був у саду зі своїми донечками. Лікарю було сказано: «Собирайтесь, вы нам нужны», а також наказано взяти медичний інструмент. Дружина Галина запитала, куди його забирають. Жінку запевнили, що чоловік невдовзі повернеться. Офіцер сказав: «Даю вам честное слово советского офицера, что через час-два ваш муж будет дома». Однак він більше не повернувся...

...21 серпня 1944 року Галина Захарясевич, дружина Юрія Липи знайшла тіло чоловіка, присипане штукатуркою з ранами на животі від автоматних черг з численними ознаками катувань. “Яснозбройного Юрія” забрало НКВД і знищило. Місцевий священик злякавшись відмовився відправити в останню путь померлого, а люди силою заставили його відслужити службу в храмі. Труну несли дівчата – в селі були тільки жінки і старі чоловіки. Люди самі відслужили Службу Божу на його могилі. Хрести, які ставили ламали, але люди доглядали могилу без хреста, бо знали хто там. А в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1989 року був поставлений хрест і синьо-жовтий прапор...

• http://pravda.ks.ua/blogs/print:page,1,7997-yurij-lipa-viruyu.html