Феофіл Іванович Булдовський b. 5 август 1865 d. 23 јануар 1944
Из пројекта Родовид
| Рођени род | Булдовські |
| Пол | мушки |
| Цело име (рођено) | Феофіл Іванович Булдовський |
| Родитељи
♂ Іван Мусійович Булдовський [Булдовські] b. 23 септембар 1839 d. 25 март 1905 | |
| Вики-страница | wikipedia:uk:Феофіл_(Булдовський) |
Догађаји
5 август 1865 Рођење: Василівка, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Рођење једног детета: ♀ Елена Теофиловна Булдовская (Кислякова) [Булдовські]
Свадба: ♀ Александра Иерофеевна Ерёменко (Булдовская) [Ерёменко*]
~5 август 1865 Хришчанство крштење: Василівка, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
13 март 1887 Рођење једног детета: Старі Санжари, Полтавська губернія, Російська імперія, ♂ Олександр Феофілович Булдовський [Булдовські] b. 13 март 1887 d. 1938
1888 Рођење једног детета: Предполагаемая дата, ♂ Виталий Теофилович Булдовский [Булдовські] b. 1888 d. 1914
1891 Рођење једног детета: ♂ Алексей Теофилович Булдовский [Булдовські] b. 1891 d. 19 септембар 1937
23 јануар 1944 Смрт: Харків, УРСР, СРСР
~23 јануар 1944 Сахрана: Харків, УРСР, СРСР
Напомена
|
 |
 |
Феофіл Булдовський (5 серпня 1865- 20 січня1944) — український православний церковний діяч, митрополит всієї України Української соборно-єпископської церкви(1929–1937), митрополит Української автокефальної православної церкви (1942–1943), архиєпископ Харківський та Полтавський.
Народився у родині священика на Полтавщині, село Василівка Хорольського повіту. До Лютневої революції 1917 в Російській імперії служив священиком; був відомий прогресивними поглядами і українофільством. У травні 1917 брав участь у Полтавському єпархіальному з'їзді, на якому виступив з доповідддю «Про українізацію церкви». Член Полтавського єпархіального управління. 14.1.1923 висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського під юрисдикцією Московської патріархії. У червні 1925 виступив одним із організаторів Собору єпископів у Лубнах (тепер Полтавська область), на якому було проголошено утворення Української православної церкви з канонічною послідовною ієрархією (див. Українська соборно-єпископська церква). Обраний заступником архієпископа всієї України Павла Погорілка, а після його арешту — митрополит усієї України (з січня 1929) з місцем перебування у Харкові, пізніше — у Луганську. Із закриттям у Луганську в 1937 останньої церкви повернувся до Харкова, де проживав як приватна особа.
Влітку 1942 р. до Харкова прибув місійний єпископ УАПЦ Мстислав. Нарада 27 липня 1942 р., яка пройшла в Харкові за участи митрополита Феофіла, єпископа Переяславського Мстислава, членів Харківського єпархіяльного управління та голови Полтавського єпархіяльного управління, ухвалила: «Визнати, що парафії, підпорядковані Високопреосвященнішому владиці Феофілу на терені Харківської, Полтавської, Сумської і Курської областей, становлять складову частину Української Православної Автокефальної Церкви на чолі з адміністратором архиєпископом Полікарпом. Надалі установити таку форму почитування: Високопреосвященнішого отця нашого митрополита Феофіла, архиєпископа Харківського і Полтавського, високопреосвященнішого отця нашого Полікарпа, архиєпископа Луцького і Ковельського».
У 1942-43 — митрополит Харківський УАПЦ.
З поверненням 1943 р. Східної України в совєтську зону окупації православні парафії або знову закриваються, або переводяться під юрисдикцію створеної 4-5 вересня 1943 р. сергіянської Московської Патріярхії. Митрополит Феофіл був єдиним з архиєреїв УАПЦ, хто не виїхав на еміґрацію. 23 серпня 1943 р. до Харкова вступає червона армія.
12 листопада 1943 р. митрополит був заарештований НКВД.
20 січня 1944 р. він помер в ув'язненні, перебуваючи під слідством.
Феофил Иванович (5.08.1865, с. Васильевка Хорольского у. Полтавской губ.- 23.01.1944, Харьков), лидер лубенского раскола - одного из направлений в укр. автокефалистском движении. Род. в семье священника. 15 авг. 1880 г. окончил Лубенское ДУ, в 1886 г. Полтавскую ДС, служил учителем в родном селе. В 1887 г. Полтавским и Переяславским еп. Иларионом (Юшеновым) рукоположен во священника к Никольской церкви мест. Маячка Кобелякского у. Проявил себя деятельным пастырем: при Б. были выстроены дома для причта, открыты 2 церковноприходские школы, читальня, культурная чайная, просветительское братство. С 1900 г. 2-й священник Всехсвятской кладбищенской ц. в Полтаве, одновременно преподавал Закон Божий в Полтавском епархиальном и Кобыжченском земском начальном уч-щах.
Через чотири роки такої роботи оселився в Одесі, одружився з Марією Булдовською, медиком, також по батьках родом з Полтавщини, із священицької родини. Її брат Феофіл Булдовський підтримав національний український рух у церкві. В 1923 році він був висвячений на єпископа, очолював Харківську єпархію Української автокефальної православної церкви.
Булдовский родился в 1865 г. в Полтавской губернии в семье священника украинского происхождения. До революции 1917 г. служил священником в Полтавской епархии Русской Православной Церкви. Был известен своими националистическими убеждениями. После революции активно включился в движение за украинизацию Православной Церкви на Украине и обретение ею автокефалии. На Полтавском епархиальном съезде, проходившем 3-6 мая 1917 г., националистическая позиция протоиерея Феофила Булдовского и его единомышленников стала доминирующей.
Митрополит Феофил был единственным из архиереев УАПЦ, который отказался покинуть Украину вместе с отступавшими гитлеровцами. Феофил оставался в Харькове после вступления в город советских войск. Вскоре после освобождения Харькова он направил Патриарху Московскому и всея Руси Сергию (Страгородскому) приветственную телеграмму по случаю избрания на Патриаршество, в которой также излагал свою просьбу о принятии в юрисдикцию Московского Патриархата. 9 ноября 1943 г. Феофил получил телеграфный вызов в Московскую Патриархию для дачи объяснений. 10 ноября того же года он направил письмо митрополиту Киевскому и Галицкому Николаю (Ярушевичу), Патриаршему Экзарху Украины. В нем престарелый раскольник выражал покаяние и одновременно пытался оправдать свою деятельность. Феофил писал о своем намерении несмотря на преклонные годы и болезни выехать в Москву для принесения покаяния Патриарху Сергию. Однако его покаяние так и не состоялось: 12 ноября 1943 г. Булдовский был арестован НКВД по обвинению в сотрудничестве с гитлеровцами. 20 января 1944 г. он скончался в заключении, находясь под следствием.
Од прародитеља до унучад
