Вера Антоновна Свадковская b. 8 новембар 1881 d. 5 јануар 1948 - Индекс потомака

Из пројекта Родовид

Особа:455545

Generation of a large tree takes a lot of resources of our web server. Anonymous users can only see 7 generations of ancestors and 7 - of descendants on the full tree to decrease server loading by search engines. If you wish to see a full tree without registration, add text ?showfulltree=yes directly to the end of URL of this page. Please, don't use direct link to a full tree anywhere else.

1_1/1 <?+?> ♀ Вера Антоновна Свадковская [Свадковские]

Рођење: 8 новембар 1881, Российская империя
Свадба: <1> ♂ Александр Иванович Кандыба [Кандыбы] b. 4 децембар 1878 d. 22 јул 1944
Смрт: 5 јануар 1948, УССР, СССР

Ві́ра Анто́нівна Канди́ба (дівоче прізвище — Свадко́вська; 8 листопада 1881 — 5 січня 1948) — український педагог. Дружина українського письменника Олександра Олеся (справжнє прізвище Кандиба), мати українського поета, археолога і політичного діяча Олега Ольжича.

Походила з українсько-білорусько-грецької родини. Батько Віри — надвірний радник Антон Юхимович Свадковський — оселився на Волині на початку 1860-х років. Він служив акцизним чиновником, мировим посередником у Новограді-Волинському, Старокостянтинові. Зокрема, у 1890—1905 роках родина Свадковських мешкала у Новограді-Волинському, де Антон Юхимович від 1890 року працював головою з'їзду мирових посередників.

Антон Юхимович та його дружина, дочка колезького асесора Варвара Іванівна Непорожня, виховали восьмеро дітей. Голова сім'ї часто переїжджав з місця на місце, а по виході у відставку осів, як і багато інших чиновників, у губернському центрі — Житомирі. Віра закінчила історико-філологічний відділ Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі. 1907 року Олександр Іванович Кандиба та Віра Антонівна Свадковська взяли шлюб. Про це 4 січня 1907 року Віра Антонівна повідомляла своїх батьків:

До Петербургу приїхав Саша, і ми вирішили, висловлюючись коротко, повінчатися. Нехай не здасться це експромтом: усе рано чи пізно знаходить свій кінець. Дуже шкода, що не довелося бачиться з вами, поговорити: не хотіла б я, що б у душі у вас народилося хоча б найменший почуття невдоволення проти нас, що все, ніби, зроблено без вашого відома й ради. Якби була можливість побувати в Житомирі, не проминула б зробити це, тому що дуже люблю всіх вас і засмучувати дорогих людей мені самій було би занадто боляче.

Віра Антонівна викладала мови, втім, за спогадами, «українською так до пуття й не оволоділа, що було предметом родинних жартів».

1923 року Віра Антонівна із сином Олегом виїхала з України до Берліна — до чоловіка, який покинув Україну раніше. З Берліна родина Кандибів переїхала до Чехословаччини і оселилася в селі Горні Черношіце поблизу Праги.

Віра Кандиба працювала вихователькою українського притулку в місті Подєбради. 29 жовтня 1933 року в цьому притулку було проведено день голоду й смутку. Віра Антонівна та інші виховательки цілий день не їли і розказували дітям, що «цей день присвячений голодним братам і сестрам на Україні, що тисячами-мільйонами вмирають від голоду».

Олександра та Віру Кандибів поховано в Празі на Ольшанському цвинтарі. Там є і символічна могила їхнього сина Олега.

Про родичів Олександри Василівни Кандиби найбільше залишилося спогадів у Віри Антонівни Кандиби, які записав Назар Гна- тюк: «Дід мав велику родину. Найстарша його дочка Олександра була поетова мати, а її сестра Марія (Пазухіна) доводилася йому хрещеною матір’ю. Були ще й інші дядини, зокрема Ксенія. Сини Олексій орендував маєток, як і його батько. Був начитаний. Вся родина ходила до нього радитись. Інший син був присяжний повірений у Сумах, мав жінку-німкеню, Емілію Ернестівну. Дітей вони не мали, тому усиновили якогось Федора, сина однієї наймички». Сам письменник описує родину Грищенків так: «Тітка моя Оксана (сестра матері) оповідала багато річей із книжок, будила думку, зацікавлювала книжками, оповідала фантастичні речі, будила мою уяву, фантазію. Мій дядько (по матері) Дмитро Грищенко одружився з учителькою з с[ела] Верхосулля. Другий дядько - Олекса Васильович Грищенко - одружений із жінкою з великопанського роду Альбрандів. Олекса ставився до поета з любов'ю, брав його на охоту (коли йому було 14 років), подарував рушницю. Запрошував мене телеграфічно із хліборобської школи на охоту, піддержував мене й матір матеріяльно. Пізніше Олекса був управителем маєтку Терещенка в с Мирна Долина Бахмутського повіту з копальнями вугілля. Склав мапу Донецького кряжу, й до нього приїздили гірні інженери радитись у справі відкриття «залежів» вугіль. Дядько досконало знав укр[аїнську] мову та літерат[уру]. Часто з ним говорили на літературні теми».

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Sldt/2009_4/7.pdf

2

2_1/2 <1+1> ♂ Олег Олександрович Ольжич Кандиба [Кандиби]

Рођење: 8 јул 1907
Свадба: <2> ♀ Катерина Леонідівна Білецька [Білецькі] b. 1919 d. 19 август 1996
Смрт: 10 јун 1944

У 1890-х роках та на початку ХХ століття обов’язки голови з’їзду виконував Антон Юхимович Свадковський (?-?), тесть відомого українського поета Олександра Кандиби (Олеся), дід знаного українського вченого-історика і поета Олега Кандиби (Ольжича).

Батько 0.Ольжича - поет О.Олесь. Олександр Іванович Кандиба, чий родовід сягає Корсунського полковника обозного Федора Кандиби. Мати - Віра Антонівна Свадковська: в її жилах окрім української, текла ще білоруська і грецька кров. За освітою - вчителька, викладала мови, втім, українською так до пуття й не оволоділа, що було предметом постійних родинних жартів. Олександр Іванович був не просто палким українофілом, а й спадковим дворянином: герби роду Кандиб - як “малоросійський", так і “высочайше утвержденный и пожалованный" - можна побачити в "Малоросійському гербовнику" В. Лукомського та В. Модзалевського. Але на кінець XIX століття рід озлиднів, занепав, від дворянства залишилось хіба що прізвище - і козацька потуга, впертість, послідовність у досягненні жаданого результату. Але прагнення стати українським письменником погано узгоджувалось з бажанням мати, а точніше утримувати свою родину. Це пояснює, чому Віра Атонівна опинилась в заможній метрополії Полісся - Житомирі. Саме там 1907 року прийшов на світ Олег Кандиба, що став відомий і як О.Лелека, і як К. Костянтин, і як Д.Кардаш і т.д., а найбільше - під своїм "поетичним" псевдонімом О.Ольжич. Напевне, від поліської землі, скелястої і лісистої, оцей підсвідомий потяг Ольжича до міцності і ваговитості каменю, до таємничності й осоненості правікових пущ. Світлоокий хлопчик одразу підкорив серця батьків, родичів, сусідів: його любили всі. До того ж він рано виявив неабиякі здібності - почав вільно читати на третьому році життя, а маючи п'ять років, написав п'єсу з козацьких часів. Малював, добре грав на піаніно і на скрипці. Змалку пророкували йому велике майбутнє. О.Олесь присвятив синові декілька віршів, що всупереч заборонам і переслідуванням читалися ("Алфавіт віршами, написаними для сина") і співалися (“Над колискою", "Колискова"). І необізнані, невтаємничені люди мимохіть відчували його присутність, його чарівність.