Олег Олександрович Ольжич Кандиба b. 8 јул 1907 d. 10 јун 1944 - Индекс потомака

Из пројекта Родовид

Особа:341285

Generation of a large tree takes a lot of resources of our web server. Anonymous users can only see 7 generations of ancestors and 7 - of descendants on the full tree to decrease server loading by search engines. If you wish to see a full tree without registration, add text ?showfulltree=yes directly to the end of URL of this page. Please, don't use direct link to a full tree anywhere else.

1_1/1 <?+?> ♂ Олег Олександрович Ольжич Кандиба [Кандиби]

Рођење: 8 јул 1907
Свадба: <1> ♀ Катерина Леонідівна Білецька [Білецькі] b. 1919 d. 19 август 1996
Смрт: 10 јун 1944

У 1890-х роках та на початку ХХ століття обов’язки голови з’їзду виконував Антон Юхимович Свадковський (?-?), тесть відомого українського поета Олександра Кандиби (Олеся), дід знаного українського вченого-історика і поета Олега Кандиби (Ольжича).

Батько 0.Ольжича - поет О.Олесь. Олександр Іванович Кандиба, чий родовід сягає Корсунського полковника обозного Федора Кандиби. Мати - Віра Антонівна Свадковська: в її жилах окрім української, текла ще білоруська і грецька кров. За освітою - вчителька, викладала мови, втім, українською так до пуття й не оволоділа, що було предметом постійних родинних жартів. Олександр Іванович був не просто палким українофілом, а й спадковим дворянином: герби роду Кандиб - як “малоросійський", так і “высочайше утвержденный и пожалованный" - можна побачити в "Малоросійському гербовнику" В. Лукомського та В. Модзалевського. Але на кінець XIX століття рід озлиднів, занепав, від дворянства залишилось хіба що прізвище - і козацька потуга, впертість, послідовність у досягненні жаданого результату. Але прагнення стати українським письменником погано узгоджувалось з бажанням мати, а точніше утримувати свою родину. Це пояснює, чому Віра Атонівна опинилась в заможній метрополії Полісся - Житомирі. Саме там 1907 року прийшов на світ Олег Кандиба, що став відомий і як О.Лелека, і як К. Костянтин, і як Д.Кардаш і т.д., а найбільше - під своїм "поетичним" псевдонімом О.Ольжич. Напевне, від поліської землі, скелястої і лісистої, оцей підсвідомий потяг Ольжича до міцності і ваговитості каменю, до таємничності й осоненості правікових пущ. Світлоокий хлопчик одразу підкорив серця батьків, родичів, сусідів: його любили всі. До того ж він рано виявив неабиякі здібності - почав вільно читати на третьому році життя, а маючи п'ять років, написав п'єсу з козацьких часів. Малював, добре грав на піаніно і на скрипці. Змалку пророкували йому велике майбутнє. О.Олесь присвятив синові декілька віршів, що всупереч заборонам і переслідуванням читалися ("Алфавіт віршами, написаними для сина") і співалися (“Над колискою", "Колискова"). І необізнані, невтаємничені люди мимохіть відчували його присутність, його чарівність.