Lazar Hrebeljanović b. 1329 d. 28 јун 1389 - Индекс потомака

Рођење: 1366
Други догађај: 3-я жена Сандаля с 1411 года(в первом браке была за Георгием I I Балшичем(✝1403)
Свадба: <2> ♂ Сандаль Хранич Косача [Косачи] b. 1370 d. 1435
Свадба: <3> ♂ Георгий I I Балшич [Балшичи] d. 1403
Смрт: 1443

Рођење: 1372

Рођење: 1374
Смрт: 19 јун 1427

Независимы правитель Сербии с 1402 года после разгрома Османской империи Тамерланом.

Свадба: <4> ♂ Вук Бранкович [Бранковичи] b. ~ 1345 d. 6 новембар 1397
Смрт: 1426

одруження близько 1371 року.

Свадба: <5> ♂ Иван Шишман [Срацимиры] d. 3 јул 1395

Рођење: ~ 1377, Приштина
Титуле : деспот Сербии
Свадба: <6> ♀ Ирина Кантакузина [Кантакузины] b. ~ 1400 d. 1457
Смрт: 24 децембар 1458, Смедеревская крепость

Ђурађ Бранковић, правитель Сербської деспотії. Одним из сыновей Вука был деспот Джурадж Бранкович (ок. 1374–1456), по прозвищу Смедеревац, основавший на Дунае ниже Белграда город-крепость Смедерево – последнюю столицу сербской деспотовины. В 1459 году Смедерево попало в руки турок, и деспотовина стала пашалуком, то есть областью, которой управляет паша. В сплетении сложных исторических условий (натиск турок, разобщенность христианских народов Европы, противостояние православных Балкан римско-католическому влиянию) и отдельных событий личность и дело Джураджа Бранковича предстают величественным стержнем отпора Сербии насилию, исходившему и с Запада и с Востока. При этом, подобно искусному кормчему, деспот вел сербский корабль с редкой на Балканах мудрой дипломатичностью, присущей до него лишь свт. Савве. Ему пришлось стать свидетелем утраты Сербией былого могущества, а также перенести семейную трагедию: пережить нескольких детей и внуков, отдать в гарем турецкому султану любимую дочь, найти в себе силы смириться с ослеплением двух сыновей руками иноверного зятя.

Рођење: 1387
Титуле : господарь Зеты
Свадба: <7> ♀ Мара Топия [Топије]
Свадба: <8> ♀ Боля Захария [Закарије]
Смрт: 1421

Смрт: 13 март 1408

Гргур Вуковић Бранковић

Як же відбувалась битва на Косовому Полі? Не зважаючи на те, що турків було втричі більше, серби першими перейшли вбрід неглибоку річку Ситницю і повели рішучий наступ на ворога. Центром командував сам Лазар, лівим крилом - його зять Вук Ьранкович, а правим - боснійський воєвода Влатко Вуткович. Проти Лазаря стояв центр османів на чолі з султаном Мурадом, а фланги утримували два його сина: на правому старший син Баязет, на лівому - молодший Якуб. Початок бою був за сербами. В оточенні Лазаря, який сміливо йшов уперед, було аж дев’ять братів його дружини Мілиці, “дев’ять безстрашних Юговичів” (як співається в одній народній сербській пісні), котрі особистим прикладом надихали інших. Сербський центр далеко заглибився в гущу турків і над ним нависла загроза оточення, бо через нерішучість лівого крила га чолі з боснійським воєводою Вутковичем, старший син султана Баязет зумів перехопити ініціативу. За словами персидського хроніста Шюкруллаха “битва була кривавою і жорстокою. Тіла падали на тіла, і копита коней трощили людські черепи. Такої битви ніхто ще не бачив відколи крутиться колесо часу”.

Так, хорошими воїнами були серби. Та не знали вони одностайності. Хоч і закликав їх Лазар, далеко пробившись вперед: “Будьм мужніми, братіє! Не зрадьмо благочестя нашого!”, не все військо кинулось за своїм царем. На правому крилі притримав своїх боснійців Влатко Вуткович, щоб не наражатись на зайву небезпеку, на лівому - не поспішав вводити резервний полк старший зять царя Вук Бранкович... Вже сонце високо стояло над головами осатанілих військ і смалило немилосердно, вже коні важко хропли, западаючи змиленими боками, і люди глохли від безперервного брязкоту зброї, і нестримно кров лилася, і прокляття та стогін здіймались аж до неба, а перемога все не могла схилитись ні на чий бік... Ось тоді і прославився хоробрий сербський воїн Мілош Обилич. Неймовірно, але йому вдалося прорватись до самісінького султана і на очах ошелешеної охорони заколоти Мурада. Його тут же зарубали на місці, але ім’я Мілоша Обилича навічно залишилося в серцях гордих сербів як символ мужності і волі до перемоги. Слава герою! Про нього будуть складати пісні, легенди, возведуть в сонм святих. До наших днів його лик героя і мученика дивиться на нас зі стінопису монастиря Хіландара...

• http://www.google.com.ua/url?sa=t&source=web&cd=26&ved=0CDQQFjAFOBQ&url=http%3A%2F%2Fwww.share.net.ua%2Fforum%2Findex.php%3Fact%3DAttach%26type%3Dpost%26id%3D438&rct=j&q=%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%BE%D1%81%D0%BC%D0%B0%D0%BD&ei=XhZ5TJ-JL47Gswb4z8CyDQ&usg=AFQjCNFzn342IetiQFdROJYr7V32eIuaxw&sig2=cOWILjCxTV7-Z9nf6h-p6g

Рођење: 1407
Свадба: <9> ♂ Стефан Вукчич/Вукчић Косача/ Косача [Косачи] b. ~ 1404 d. 1466
Смрт: 1453

Рођење: 1415
Смрт: 1428

От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Рођење: 1415
Смрт: децембар 1459

Рођење: 1416
Свадба: <10> ♂ Murad II [Osman] b. јун 1404 d. 3 фебруар 1451
Смрт: 14 септембар 1487

жена султана Мурада II, вырастила его сына - Мехмеда II.

• http://histclo.com/chron/ancient/byz/chron/byzc15.html
• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Рођење: 1417, Belgrad, Сербская деспотия
Свадба: <11> ♀ Ангелина Аранити (Сербская) [Аранити] d. 30 јул 1520
Смрт: 9 октобар 1476, Удине, Венецианская республика, замок Белград
Сахрана: Купиново

Слепой сын Джураджа деспот Стефан Бранкович женился на св. Ангелине.

• http://www.sobesednik.orthodoxy.ru/html/arhiv/1-2_2003/ghizn_1_1-2_03.html

От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога.

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Рођење: 1421, Римское царство
Свадба: <12> ♀ Елена Фоминична Палеолог [Палеологи] b. 1431 d. 7 новембар 1473
Смрт: 1458, Сербское царство

правитель Сербської деспотії.

От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога. По заказу деспота Лазаря были выполнены росписи ц. Св. Троицы в Горня-Каменице на р. Трговишки-Тимок (1457). В 1975 г. в крипте церкви в с. Славковица под Рудником, созданной и расписанной Б., были обнаружены 3 саркофага: деспота Георгия, его жены Ирины и их сына Лазаря (Мадас Д. Славковица: Средњовековна црква, средњовековно гробље, гробови деспота Ђурђа, Jерине и Лазара Бранковића. Крагуjевац, 1984). В похвальном «Слове историческом» деспоту Стефану (между 1486-1506) Ирина названа святой, однако др. свидетельства ее почитания неизвестны. В серб. народных исторических песнях и преданиях, а также в топонимике она устойчиво именуется «проклета Ерина», что соответствует общему негативному образу Б. в фольклоре (за исключением сремских представителей рода).

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Свадба: <13> ♂ Пётр Войсалич [Войсаличи]
Смрт: > 1456

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Рођење: 1426
Титуле : герцог св. Саввы
Смрт: 1489

правитель Захумья в Боснии

Рођење: 1426
Титуле : герцог Святого Саввы(1466-1483)
Свадба: <14> ♀ Анна Кантакузина [Кантакузины]
Смрт: 1489

Рођење: ~ 1450
Свадба: <15> ♂ Иван II /Гьон,Джованни/ Георгиевич Кастриоти [Кастриоти] b. ~ 1456 d. 2 август 1514
Смрт: > 1514

У Фомы было четверо детей. Старшая дочь, Елена, ещё ребенком была выдана замуж за Лазаря III Бранковича и родила ему трех дочерей. В 1459 г., вскоре после смерти мужа, она выдала свою старшую дочь Марию за короля Боснии Стефана. Когда турки захватили Боснию, Мария попала в гарем турецкого военачальника, а Елена с двумя младшими дочерьми бежала на остров Левкас. Одна из дочерей, Милица, стала женой правителя Кефаллонии и Левкаса Леонарда III Токко, но несколько месяцев спустя умерла бездетной. Вторая дочь, Ирина, вышла замуж за Иоанна Кастриота, сына Скандербега, и после смерти свекра уехала с мужем в Италию. Потомков императора Мануила Палеолога, доживших до наших дней, можно найти в Южной Италии, в семьях, ведущих свое происхождение от Елены Палеолог и Иоанна Кастриота.

Рођење: 1455
Други догађај: кто мать его пока не известно
Титуле : Турецьке царство, великий везирь (5-ть раз становился им)
Вера : 1470, іслам
Смрт: 1517, Турецьке царство

Рођење: 1461
Смрт: 1516

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Рођење: 1462, или 1465
Свадба: <16> ♀ Елена (Илона) Якшич [Якшичи]
Смрт: 1503

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

Рођење: 1465
Смрт: 1495

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Свадба: <17> ♀ Варвара Франкопан [Франкопаны] d. 1508

Дальнейшая судьба династии Б. оказалась связанной с Венгрией. Наследовавший в 1459 г. титул деспота Вук (ок. 1438-1485), внебрачный сын Григория, в 1464 г. получил в Венгрии в пожизненное владение от кор. Матьяша область в Среме с городами Купиново, Ириг и Сланкамен. В то же время в Срем переселилось более 50 тыс. сербов. Вук участвовал во мн. походах Матьяша против турок, а также против чеш. кор. Владислава Ягеллона и имп. Фридриха III Габсбурга. В награду он получил во владение г. Бела-Стена. В народной поэзии он известен как Вук Огненный Змей (Змай). Он вступил в брак с Варварой Франкопан († ок. 1508), дочерью крупного далматинского феодала Сигизмунда Франкопана. Им была возведена ц. свт. Николая в Сланкамене.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html
• http://www.pagan.ru/slowar/w/wukognezmij0.php

Свадба: <18> ♂ Stjepan Tomašević Kotromanić [Kotromanic] b. ~ 1438 d. 1463

У Фомы было четверо детей. Старшая дочь, Елена, ещё ребенком была выдана замуж за Лазаря III Бранковича и родила ему трех дочерей. В 1459 г., вскоре после смерти мужа, она выдала свою старшую дочь Марию за короля Боснии Стефана. Когда турки захватили Боснию, Мария попала в гарем турецкого военачальника, а Елена с двумя младшими дочерьми бежала на остров Левкас. Одна из дочерей, Милица, стала женой правителя Кефаллонии и Левкаса Леонарда III Токко, но несколько месяцев спустя умерла бездетной. Вторая дочь, Ирина, вышла замуж за Иоанна Кастриота, сына Скандербега, и после смерти свекра уехала с мужем в Италию. Потомков императора Мануила Палеолога, доживших до наших дней, можно найти в Южной Италии, в семьях, ведущих свое происхождение от Елены Палеолог и Иоанна Кастриота.

У Фомы было четверо детей. Старшая дочь, Елена, ещё ребенком была выдана замуж за Лазаря III Бранковича и родила ему трех дочерей. В 1459 г., вскоре после смерти мужа, она выдала свою старшую дочь Марию за короля Боснии Стефана. Когда турки захватили Боснию, Мария попала в гарем турецкого военачальника, а Елена с двумя младшими дочерьми бежала на остров Левкас. Одна из дочерей, Милица, стала женой правителя Кефаллонии и Левкаса Леонарда III Токко, но несколько месяцев спустя умерла бездетной. Вторая дочь, Ирина, вышла замуж за Иоанна Кастриота, сына Скандербега, и после смерти свекра уехала с мужем в Италию. Потомков императора Мануила Палеолога, доживших до наших дней, можно найти в Южной Италии, в семьях, ведущих свое происхождение от Елены Палеолог и Иоанна Кастриота.

Рођење: 1477
Рођење: 1500

Смрт: 1540

Титуле : принц Албании
Титуле : венецианский патриций
Титуле : герцог Сан - Пьетро Галатино
Свадба: <19> ♀ Адриана из Аквавива-Арагон [Аквавива] d. 1568
Смрт: 1561

Свадба: <20> ♂ Карло Минутоло [Минутоло]
Смрт: 1569

Свадба: <21> ♂ Іван Михайлов син Вишневецький [Вишневецькі] b. 1490 d. ~ 1542
Свадба: <22> ♂ Александр Фёдорович Чарторыйский [Чарторыйские] d. 1571
Смрт: 13 јул 1575

Свадба: <23> ♂ Федір Андрійович Сангушко [Сангушки] b. ~ 1500 d. новембар 1547
Свадба: <24> ♂ Mikołaj Zbaraski [Zbarascy] b. < 1540 d. 1574
Смрт: фебруар 1578

Миколай Андрійович, православний ~

1) N. Козечанка, православна (перед 1550);

2) Ганна Деспотівна Зеновичівна, православна (1553-1554);

• http://npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/iio_kiu_N.Yakovenko-Paralelnui_svit/100.html

Титуле : князь
Професија : од 1552, староста Каневский
Свадба: <27> ♀ Елизавета (Эльжбета, Галшка) Острожская (Сангушко, Гурка) [Острожские] b. 19 новембар 1539 d. децембар 1582, І, Острог, брак не признан польским королём
Смрт: 3 фебруар 1554, Яромерж, Чехия

• http://www.kanivrada.com.ua/istornaris.htm

Смрт: 1564, (zamordowany)

książę

Свадба: <28> ♂ Иван Шимкович Szklenskі [Шимковичи]
Смрт: > 1569
Свадба: <29> ♂ Миколай VII Радзивіл [Радзивіли]

Свадба: <30> ♂ Andrzej Sapieha [Sapieha] d. 1621
Смрт: 1570

Титуле : князь
Свадба: <31> ♀ Софія Юріївна Ходкевич (Чарторийська, Сенявська) [Ходкевичі] d. > 1602
Смрт: 1582

житомирский староста (1574-1582)

Свадба: <32> ♂ Іван Могила [Могили] b. ~ 1520 d. ~ 1570
Смрт: 1614

Свадба: <33> ♂ Петро Богданів син Загоровський [Загоровські] d. 1566

Княгиня.

П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері. Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.

http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

Волинський городничий, що згодом дослужився до луцького ключника і маршалка Петро Загоровський вважався у свої часи скоробагатьком.

Історики взагалі порівнюють його з конкістадором, з твердими зубами й загребущими руками, що сам здобуває собі поважне становище в суспільности. Цій же меті служив вдалий шлюб – через свого тестя, володимирського старосту Федора Сангушка статки “конкістадора” ще збільшились.

• http://tutbuv.com/?p=3095

Рођење: ~ 1560
Титуле : княжна
Свадба: <35> ♂ Януш Заславский [Заславские] b. 1562 d. 4 август 1629
Смрт: 1602

Рођење: 1565
Титуле : księżniczka
Свадба: <36> ♂ Stanisław Radzimiński [Radzimińscy] d. изм 1590 и 1591
Свадба: <37> ♂ Олександр Семенович Пронський [Пронські] d. 1595
Свадба: <38> ♂ Анжей Лещинский [Лещинские] b. 1559 d. 1606
Смрт: 1598

Був'одружиний з княжною Федорою Романівною Сангушко (2112,s.403).

• http://litopys.org.ua/dynasty/dyn34.htm

Свадба: <39> ♀ Маруша Миколаєва Дочка Збаразька (Загоровська) [Збаразькі] d. < 1620
Смрт: 1577

В релїґійно-моральний сьвітогляд, і більше — взагалї в культурно-побутові відносини середини XVI в. введуть нас кілька тестаментів 1560-1570-х рр. (в пізнїйші часи, вісїмдесяті-девятдесяті роки, коли вже прокидаєть ся новий релїґійний рух, на разї не заходжу). Беру тестаменти двох волинських панів: Петра Загоровського, городничого й ключника луцького потім маршалка господарського († 1566) і його сина Василя, каштеляна волинського († 1577) і воєводи волинського кн. Богуша Корецького († 1576); вони тим цїннїйші, що людей від яких вони походять, ми знаємо досить добре).

• http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur60403.htm

На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.

П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.

Він так само як і батько швидко просувався по сходах державної служби. Був збирачем державних податків на Волині та дослужився до брацлавського каштеляна. В 1560 р. був у складі польського посольства до Москви. Основне помешкання Василя Петровича Загоровського було у селі Суходоли. А до його маєтностей окрім Суходіл належали село Дігтів, Перевалки, двір іллінський під Володимиром, двір тишковицький і частина двору в Острівці.На початку 1576р. розлетілася страшна звістка по Волині – кримський хан Магомет-Гірей веде орду на Волинь. До Володимира було направлено 4000 татар із Мамай-Мурзою на чолі. Василь Загоровський відправив жінку з дітьми до володимирського замку, а сам у складі невеликого ополчення вступив у бій з татарами, де й був узятий в полон. Татари вимагали викуп за Загоровського 500 червінців. Але таку суму ні родичі ні друзі не заплатили. Відчуваючи свою смерть в неволі у 1577р. пише свій «Духовний заповіт» в якому він детально описує як розпоряджатися його статками, приділяє увагу і вихованню дітей і культурно-освітній діяльності. Заповіт дуже цікавий, адже це повчання дорогоцїнне як образ тодїшнього побуту, і як відгомін тих думок, «знатних людей» тодїшньої української суспільності. Особлива увага в заповіті присвячується дітям. Пише: «Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, то її милість дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного…дати їм учити в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руської науки в Святому письмі».«Духовний заповіт» Василя Загоровського – цеперший відомий юридичний документ в історії української освіти XVI ст.

За часом він з’явився раніше заповіту Галшки Гулевичівни та Петра Сагайдачного, які заповідали майно братствам та школам.Вдова Василя Загоровського Маруша активно боролася проти спроб греко-католицького єпископа Іпатія Потія захопити церкву св. Іллі в Володимирі.Один із нащадків Василя Загоровського Ієронім навчався в Люблінській колегії для єзуїтів. У 1599р. вступив до єзуїтського ордену. Згодом викладає у Львові та Ярославі. У 1613р. він починає боротьбу із єзуїтами. Ієронім розіслав чимало листів до впливових осіб Речі Посполитої, в яких писав, що єзуїти обманом затягують молодих людей до свого ордену. Єзуїтський панфлет Ієроніма Загоровського «Приватні вказівки» («Monita privata Societatis Juzu») потрапляє до католицького «Індексу заборонених книг». Та не зважаючи на ці заборони панфлет продовжував передаватись, був опублікований майже всіма європейськими мовами і передавався аж до кінця XVIII ст. Один із Загоровських - Григорій був протонотарієм митрополита М. Рогози. У 1596 р. Григорій стає полоцьким греко-католицьким епископом. Під час служби в нього стався напад епілепсії.Ще одним волинським паном був Андрій Загоровський. До наших днів зберігся його будинок, що знаходиться поблизу Луцького замку. Будинок мав різні назви в залежності від того хто в ньому проживав. Відомі такі назви як палац Юрія Фальчевського (луцького католицького єпископа), дім Пузини (луцького православного єпископа). За переказом на цьому місці колись стояла дерев’яна замкова башта, в якій допитували в’язнів. Споруджуючи свій будинок, Андрій Загоровський прибудував його до частини цегляного муру Окольного замку. Загоровські не лише одружувалися з жінками із знатного роду але й віддавали своїх дочок за княжих синів.

Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.Варвара Загоровська стала дружиною князя Івана Кунцевича-Булиги, черкаського підстарости. Через деякий час дружина і чоловік прийняли чернецтво. Іван Кунцевич став настоятелем Запорізького Трахтемирівського монастиря. Він разом із П. Сагайдачним боровся за відновлення православної ієрархії. У 1620р. патріарх Єрусалимський Теофан висвятив Івана Кунцевича на єпископа Володимирського і Берестейського, та через опір польської влади він так і не посів кафедри.Син Варвари та Івана Максим Булига (р. н. невідомий – 1687р.) став відомим козацьким ватажком. У 1644р. дослужився до посади уманського полковника, був наказовим гетьманом Війська Запорозького. Шляхетний рід Загоровських був пов'язаний родинними зв’язками з князями Вишневецькими, Збаразькими, Кунцевичами-Булигами, Сангушками та Чортирийськими. В «Помянику Загоровських», що знаходився до 1914р. в старозагорівській Свято-Успенській церкві, налічувалося 23 князі і княгині.То ж можна з впевненістю говорити, що незважаючи на певну роздільність родини Загоровських в релігійних поглядав вона залишила помітний слід в історії нашого волинського краю. Були серед Загоровських і хороші господарі, і відомі державні та релігійні діячі. Та найбільше вони прославилися меценацтвом.

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

Титуле : од 1587, Молдова, Митрополит молдовський

Був прихильником зближення з Римом

Рођење: Молдовське воєводство, Турецьке царство
Титуле : Хотин, Турецьке царство, Паркалаб хотинський
Титуле : Сучава, Турецьке царство, сучавський воєвода
Свадба: <40> ♀ Марґарет [?]
Титуле : од 1601, Волоське воєводство, Турецьке царство, волоський воєвода
Титуле : од 1606, Молдовське воєводство, Турецьке царство, молдовський воєвода
Смрт: октобар 1607, Молдовське воєводство, Турецьке царство, отруєний

Рођење: Корона Польська, Річ Посполита
Смрт: 5 јануар 1609, Володимир, Руське царство, повішений

Филипп Белоцерковский, брат Федора Наливайко (повешенного во Владимире 5 января 1609 года), упоминается в 1612 году, в полку Петра Велегловского.

• http://forum.vgd.ru/297/25052/0.htm

Свадба: <41> ♂ Вацлав Михайлович Боговитин-Шумбарський [Боговитини]

Софія Михайлівна, дочка Михайла Олександровича, православна — Вацлав Боговитин-Шумбарський, православний (перед 1589).

• http://keenander.narod.ru/yakovenko/yak03.htm

Старшими синами Петра Богдановича від другого шлюбу були Іван і Федір, які у 1571 р. мали вже «лета дорослые», а «меншая братя» Михайло, Андрій і Олександр були ще малими. Після смерті батьків, матері Федори Федорівни Санґушківни (померла між 1567–1569 рр.) та батька (бл. 1571 р.), саме Федора обдарувала Софія Янушівна Заславська, «знаючи з молодости лет а иж по сес час неотменную службу и склонност ку собе братанича небожчика пна малжонка моего пна Александра Загоровского его мл. пна Федора Петровича Загоровского .. даровала ... двесте коп грошей личбы литовское на двох частех именя моего Островецкого, мн­ jт небожчика пна малжонка моего листом его мл. записаного». Як старший у родині він став опікуном молодших братів. Проте, оскільки він зловживав опікунськими правами, брати поскаржилися, що «по смерти небожчика Петра Загоровского, отца своего и их, яко брат старший, взявши до рук своих и в опеку свою вси именья лежачие отчизные и заставные, такъ же всю маетность рухомую и нерухомую ... на одного себе ку пожитку своему брал .... поутрочалъ и роспрошил и праве вси именя и маетност, по небожчику их имъ всим сполне належачие, ку великой кривде и шкоде а знищеню поутрочал». Тож за листом короля Стефана Баторія від 14 серпня 1578 р. він був позбавлений права опіки над молодшими братами: «моцью звирхности ншое гсдръское водле права посполитого тую опеку от тебе взявши инъшого опекуна ... до лет их дали». Новим опікуном недорослих братів було призначено луцького старосту, ключника і городничого Олександра Жоравницького.

Невідомо з ким був одружений Михайло Петрович, але його дочка Варвара Михайлівна була видана за князя Івана Дмитровича Курцевича Булигу.

• http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=2737

Один із наймолодших синів Петра Богдановича Олександр Петрович одружився з представницею знаного волинського роду, дочкою луцького старости, ключника і городничого Олександра Марковича Жоравницького і Ганни Іванівни Борзобагатянки Красенської – Олександрою. 1590 р. молоде подружжя позивалося до брата Олександри, луцького старостича Марка Жоравницького, щодо «неотдане посагу и выправы ведле права прирожоного, што еи належало, невыделенъе четвертое части именя Блудова и десятины» [13, ф. 26, оп. 1, спр 7, арк. 118–118 зв.; спр. 11, арк. 151 зв.–152]. Олександр Загоровський жив ще у 1624 р., він фіґурує в актах луцького ґродського суду [27, 447–446]. У нього залишилося щонайменше двоє синів – Андрій і Петро.

• http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=2737