Олефір Євстафійович Черняк Голуб (Стеблівець, Черняк) b. изм 1540 и 1550 d. 1628 - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
Смрт: 1628
Про сім’ю козацького гетьмана до цього часу нічого не було відомо,окрім згадки в листі від 1622 р. про те, що Голуб є козаком старовинним іані дітей, ані дружини не має7. Між тим, можна припустити, що корес-пондент не мав достеменних відомостей. Народився Голуб, ймовірно, в м. Стеблів, про що може свідчити його козацьке прізвисько «Стеблівець»(саме Стеблів і став гетьманською резиденцією Голуба, аналогічно якКанів — для М. Дорошенка). Батьком гетьмана був Євстафій Голуб, у якого,окрім Олифера, був син Дмитро та донька Єфросинія8. Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11.
Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк) (* між 1540 та 1550 роками, Стеблів — † 1628) — козацький гетьман (1622—1623), близький соратник гетьманів Петра Сагайдачного і Михайла Дорошенка. Знав латину, відав діловою перепискою у козаків, зокрема ймовірно саме він листувався з перським шахом Аббасом щодо створення антитурецької коаліції.
Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк) (* між 1540 та 1550 роками, Стеблів — † 1628) — український політичний і військовий діяч, гетьман (1622—1623), близький соратник гетьманів Петра Сагайдачного і Михайла Дорошенка. Точна дата народження Оліфера Голуба невідома, проте, народитись гетьман мав між 1540 та 1550 роками. Його батько — Євстафій Голуб, за деякими даними, мав ще сина Дмитра та доньку Єфросинію, але докладніше про це невідомо. Місцем народження майбутнього гетьмана прийнято вважати містечко Стеблів. Саме від цього містечка, він і отримав своє козацьке прізвисько — Стеблівець. Стеблів міг бути і малою Батьківщиною Голуба, козацький ватажок жив там певний час і в цьому місті «осіли» його кровні родичі. На користь цього свідчить і топоніміка краю, що зберегла до цього часу назву — Оліфірів Яр (Вільховецький район). Ймовірно, саме тут збирав свої козацькі загони гетьман. Де здобув освіту Оліфер Остапович, відомості відсутні, але відомо, що він знав і вмів писати латиною. Є відомості про сина гетьмана, який в народних переказах зберігся під патронімом «Олихвірович». Дружина Голуба, ймовірно, померла задовго до 1622 року. Користувався Оліфер Голуб, гербом, що знаний в польській історіографії, як герб «Голуб — ІІІ», але не відомий за зображенням. В останній час герб Гетьмана, в результаті генеалогічних розшуків, було віднайдено.
Перші згадки про Оліфера Голуба в джерелах, відомі під 1615 р., коли він очолював козацький флот у нападах на турецькі землі в Малій Азії. В цьому поході козаки спалили дві пристані турецької столиці — Стамбула. Фактично, бачимо Голуба, вже в ранзі козацької старшини, а про час початку козакування джерела мовчать. Другу звістку про Голуба маємо між 1618 та 1620-ми рр. В цей час козаки вели переговори із перським шахом Абассом І Великим, який піклувався про створення антиосманської ліги. 16 квітня 1620 р., до Ісфагана — перської столиці, прибулі з Польщі вірмени привезли два листи; перший до шаха Абаса від королівської канцелярії, другий від козаків. Козацький лист було написано латиною і відправлено з Варшави. Авторство другого листа безсумнівно належить Оліферу Голубу, проте, цікаво, як підписано лист: «Olivarius de Marcones, P.K.» Певний час дослідники вважали, що під цим псевдонімом криється сам Петро Конашевич, на що звертало увагу абревіатура ПК. Але, цю думку відкинув Я. Дашкевич, який довів, що під підписом приховано ім'я Оліфера Голуба, а абревіатура ПК, ніщо інше, як «Полковник Козацький». Проте, Я. Дашкевич, разом із тим висунув гіпотезу про західноєвропейське походження Голуба, що спростовується геральдичними та генеалогічними матеріалами. Лист Голуба, було направлено до Павла Марії Чіттадіні — генерального вікарія ордену домініканців у Вірменії. В листі, що був власноруч писаний Голубом з Варшави, було передано зміст попереднього листа до Шаха (квітень 1618 р.). Зокрема в ньому йшлося на згоду козаків захопити порт Яні на чорноморському узбережжі і прислати туди козацьке військо; «а (що найважніше) він сам, тобто пан Оліваріус, який писав цього листа, приїхав би вести переговори з персами про головні точки угоди». Як зазначав П'єтра делла Валле, людина що залишила нам ці відомості, де Марконес — «ближче зацікавлений чорноморськими козаками». Докладніші звістки, про подальші офіційні відносини між козаками та Іраном відсутні. Прізвисько, яке використав Оліфер Голуб — Оліваріус де Марконес, справді дивує істориків. Якщо в імені Оліваріус, бачимо латинізовану форму українського Оліфер, то прізвище Марконес лише викликає запитання. Можливо, що Марконес — це латинізована назва якогось з маєтків Голуба. Приставка «de», перед прізвищем, це не тільки ознака шляхетності, а передусім, показник маєтку, яким володіла людина. Так само, як в нашій традиції — це приставка «з». Тож, Голуб, підписався в листі за місцевою шляхетською традицією, використовуючи назву маєтку замість прізвища. Приклади із використанням подібних комбінацій, можемо бачити при досліджені самої родини Голубів: Голуб з Морозович, Голуб з Богат, Михайло з Стебльова.
Ймовірно, що історія із дипломатичною перепискою Голуба, відповідала бажанню тогочасного Гетьмана Петра Сагайдачного. З того факту, що Оліфер Остапович, вів закордонні справи від імені Гетьмана, можна витлумачити, що він був одним із найближчих помічників Сагайдачного. Ця теза надалі знайде своє підтвердження.
"Не смотря на препятствия в выборе Гетманов, иные козаки избрали преемником Сагайдачному Олифера Стеблевца; как он, так и его преемники, Богдан Конга и Жара кончили жизнь свою в безвестности. Последнего заместил Максим Григорьевич, как кажется, преданный Королю. Запорожцы убили его за то, что он удерживал их от морских экспедиций на Турков; потом пустились в ладьях в Черное море, вышли на берег, за одну милю от Константинополя, сожгли несколько селений, и навели ужас не только на десять галер, но и на столицу Турции."
2
41/2 <1> ♂ Зиновій Богдан Олефірович Голуб (Олефірович) [Голуби]Свадба: <1> ♀ Мотрона [?]
Смрт: 1625, Корона Польська, Річ Посполита
Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11. Син Голуба, вірогідно,родового прізвища не носив. Нагадаємо, що на початку XVII ст. козаки, якіперебували під загальною «боніцією», все частіше починали вживатипрізвиська. Так, О. Голуб в джерелах фіксується як «Стеблівець», «Черняк»,«Оліваріус де Марконес», а в більшості випадків просто по імені.Нагадаємо, що не відоме прізвище самого гетьмана П. Сагайдачного, лишепрізвисько, ім’я та по-батькові. В цей час серед козацтва стає поширенимвживати ім’я та по-батькові, які швидко почали витісняти родові прізвища.Так, в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. нема Івана Богуна, який вписа-ний, найвірогідніше, саме за патронімом12. Подібні непоодинокі випадкиіснували в козацько-старшинському середовищі майже до ХІХ ст.13 Тожможна говорити про ймовірність того, що Зиновій Голуб користувався пат-ронімом «Олиферович» («Олефірович»).
Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називавсятретій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний часв документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та КостСтеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькомупосольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав доКам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділиласьНасташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і всамому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партіїставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «ДанилоМихалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком ДанилаЗанкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Не останню роль в закріпленні родини в Роменській сотні відіграв син сотника Василя Олефіренка Кіндрат Васильович Войтенко, який згодом теж став сотником.
3
51/3 <2> ♂ Кіндрат Васильович Войтенко [Войтенки] 62/3 <3> ♂ Кондрат Маркович Алфёров [Алфёровы] 73/3 <3> ♂ Андрей Маркович Алфёров [Алфёровы] 84/3 <3> ♂ Яков Маркович Алфёров [Алфёровы] 95/3 <4+1> ♂ Мануйло Зиновиевич Голуб [Голубы] 106/3 <4+1> ♂ Пилип Зіновійович Голуб [Голуби]Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називавсятретій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний часв документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та КостСтеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькомупосольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав доКам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділиласьНасташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і всамому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партіїставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «ДанилоМихалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком ДанилаЗанкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядькомКостянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в зга-дуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем32 *
Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядькомКостянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в зга-дуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем32 *
Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11. Син Голуба, вірогідно,родового прізвища не носив. Нагадаємо, що на початку XVII ст. козаки, якіперебували під загальною «боніцією», все частіше починали вживатипрізвиська. Так, О. Голуб в джерелах фіксується як «Стеблівець», «Черняк»,«Оліваріус де Марконес», а в більшості випадків просто по імені.Нагадаємо, що не відоме прізвище самого гетьмана П. Сагайдачного, лишепрізвисько, ім’я та по-батькові. В цей час серед козацтва стає поширенимвживати ім’я та по-батькові, які швидко почали витісняти родові прізвища.Так, в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. нема Івана Богуна, який вписа-ний, найвірогідніше, саме за патронімом12. Подібні непоодинокі випадкиіснували в козацько-старшинському середовищі майже до ХІХ ст.13 Тожможна говорити про ймовірність того, що Зиновій Голуб користувався пат-ронімом «Олиферович» («Олефірович»).
Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називавсятретій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний часв документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та КостСтеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькомупосольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав доКам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділиласьНасташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і всамому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партіїставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «ДанилоМихалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком ДанилаЗанкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Костянтин Занкович був отаманом Вереміївської сотні (1638-?), а Григорій та Іван Занченки були козаками Вереміївської сотні у 1649 р.
- Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького. Володимир Кривошея.
4
121/4 <10> ♂ Григорій Пилипович Голуб (Филипов) [Голуби]Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядьком Костянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в згадуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем.
Сам О. Голуб мавсина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і йогодружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11. Син Голуба, вірогідно,родового прізвища не носив. Нагадаємо, що на початку XVII ст. козаки, якіперебували під загальною «боніцією», все частіше починали вживатипрізвиська. Так, О. Голуб в джерелах фіксується як «Стеблівець», «Черняк»,«Оліваріус де Марконес», а в більшості випадків просто по імені.Нагадаємо, що не відоме прізвище самого гетьмана П. Сагайдачного, лишепрізвисько, ім’я та по-батькові. В цей час серед козацтва стає поширенимвживати ім’я та по-батькові, які швидко почали витісняти родові прізвища.Так, в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. нема Івана Богуна, який вписа-ний, найвірогідніше, саме за патронімом12. Подібні непоодинокі випадкиіснували в козацько-старшинському середовищі майже до ХІХ ст.13 Тожможна говорити про ймовірність того, що Зиновій Голуб користувався пат-ронімом «Олиферович» («Олефірович»).
Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «Данило Михалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком Данила Занкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозького», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба.
Мав, ймовірно, брата — Гавриша Мануйленко, козака Кам’янобродськоїсотні. У полковника Михайла Мануйловича було троє синів: зазначенийвже Данило «Занківич», Андрій Зіневич та Мануйло Мануйлович. БратиАндрій і Данило згадуються у грамоті Шереметєва 1667 р. під прізвищем«Зінкевич», яке закріпилося за ними. Згодом вони переселилися до Ніжин-ського полку. Син Андрія Михайловича — Андрій Андрійович Зінкевич —одружився з удовою Марка Васильовича Фая (Хвая) — Устимією. Дітей чиблизьких родичів у Фая не було. Тому Андрій Андрійович разом з дру-жиною успадкував всю фаївську спадщину та прізвище20, хоча у відомихнам гетьманських універсалах продовжувала вживатися форма «Зіневич»21.Таке дивне поєднання прізвищ не було рідкістю у Гетьманщині. Про цесвідчать непоодинокі приклади із Родословної книги Новгород-Сіверськогонамісництва. Андрій Андрійович Фай-Зіневич помер бездітним, і всі воло-діння Фаїв перейшли до двоюрідних племінників — онуків Данила Михай-ловича. Останні прізвища Фай не носили, а називалися тільки Зіневичами.Від них і походять новгород-сіверські Зіневичі. В документах Зіневичів від1788 р., що збиралися для затвердження у дворянстві, занотовано: «Сей родначало свое благородное имеет от [ ] (в оригіналі пробіл. — О. А.) польскогошляхтича Марка Фая, вышедшего в Малую Россию в город Нежин и слу-жившего Всероссийскому престолу. Так же прапрадеда Андрея Иосифа идедов Данила и Мануйлы»22. З цього запису бачимо, що Зіневичі пішли навідверту фальсифікацію, адже Фаї не були їхніми безпосередніми предками,а фаївські маєтки вони успадкували лише за 40 років до подання цієї родовоїлегенди. Таке рішення, ймовірно, було продиктоване бажанням утриматифаївську спадщину та підтвердити гетьманські універсали на ім’я МаркаФая, що слугувало безперечним доказом давнього шляхетства
5
201/5 <13> ♂ Мануйло Михайлович Мануйлович [Мануйловичи]Третім сином полковника Михайла Мануйловича був Мануйло Михай-лович Мануйлович. Незрозуміло, чому, на відміну від інших братів, він взявпатронім батька, а не діда. Відомо, що він був одружений з Марією Михай-лівною Зеленською і від цього шлюбу мав дітей Івана та Анастасію. Останняще за життя батька вийшла заміж за Василя Івановича Оболонського.Помер М. Мануйлович рано, маючи чин бунчукового товариша. Іван Ма-нуйлович Мануйлович за протекцією свого вітчима — Василя Федоровича Ялоцького — «успадкував» уряд глухівського сотника (1714–1728 рр.), азгодом став генеральним осавулом (1728–1738 рр.). Іван Мануйлович мавдоньку Марію, яка була одружена з Іваном Івановичем Піроцьким. Їх дітиуспадкували майно Мануйловича. За родинною легендою конотопськогороду Занке(о)вичів, Микола Андрійович Занкевич, син новоторзького бори-соглібського архімандрита, був одружений з дочкою глухівського сотника Івана Мануйловича, від якого отримав краснянські маєтки. Проте, про другу доньку Івана Мануйловича Мануйловича відомостей не маємо.Однак, цей родинний переказ має значення для досліджуваного нами роду.Мова йдеться не тільки про збіг в часових рамках прізвища Занкевич, але йпро досить дивну родову прив’язку до Мануйловичей та краснянськихмаєтків. В Гетьманщині існувала сім’я Голубів, що належала до досліджу-ваного роду. В другій третині XVII ст. названі Голуби мешкали в м. КраснийКолядин. В універсалі ніжинського полковника В. Золотаренка Івану Григо-ровичу Голубу-Богатому від 1663 р. його названо Іваном Краснянським.
Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядькомКостянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в згадуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем.
У полковника Михайла Мануйловича було троє синів: зазначенийвже Данило «Занківич», Андрій Зіневич та Мануйло Мануйлович. БратиАндрій і Данило згадуються у грамоті Шереметєва 1667 р. під прізвищем«Зінкевич», яке закріпилося за ними. Згодом вони переселилися до Ніжин-ського полку. Син Андрія Михайловича — Андрій Андрійович Зінкевич —одружився з удовою Марка Васильовича Фая (Хвая) — Устимією. Дітей чиблизьких родичів у Фая не було. Тому Андрій Андрійович разом з дру-жиною успадкував всю фаївську спадщину та прізвище20, хоча у відомихнам гетьманських універсалах продовжувала вживатися форма «Зіневич»21.Таке дивне поєднання прізвищ не було рідкістю у Гетьманщині. Про цесвідчать непоодинокі приклади із Родословної книги Новгород-Сіверськогонамісництва. Андрій Андрійович Фай-Зіневич помер бездітним, і всі воло-діння Фаїв перейшли до двоюрідних племінників — онуків Данила Михай-ловича. Останні прізвища Фай не носили, а називалися тільки Зіневичами.Від них і походять новгород-сіверські Зіневичі. В документах Зіневичів від1788 р., що збиралися для затвердження у дворянстві, занотовано: «Сей родначало свое благородное имеет от [ ] (в оригіналі пробіл. — О. А.) польскогошляхтича Марка Фая, вышедшего в Малую Россию в город Нежин и слу-жившего Всероссийскому престолу. Так же прапрадеда Андрея Иосифа идедов Данила и Мануйлы»22. З цього запису бачимо, що Зіневичі пішли навідверту фальсифікацію, адже Фаї не були їхніми безпосередніми предками,а фаївські маєтки вони успадкували лише за 40 років до подання цієї родовоїлегенди. Таке рішення, ймовірно, було продиктоване бажанням утриматифаївську спадщину та підтвердити гетьманські універсали на ім’я МаркаФая, що слугувало безперечним доказом давнього шляхетства
6
251/6 <20+3> ♀ Анастасія Мануйлівна Мануйлович (Оболонська) [Мануйловичі]Третім сином полковника Михайла Мануйловича був Мануйло Михайлович Мануйлович. Незрозуміло, чому, на відміну від інших братів, він взявпатронім батька, а не діда. Відомо, що він був одружений з Марією Михайлівною Зеленською і від цього шлюбу мав дітей Івана та Анастасію. Остання ще за життя батька вийшла заміж за Василя Івановича Оболонського.
За часів кар’єрного росту Івана Мануйловича з гілки Зіневичів виді-ляються двоє братів, які приймають нове прізвище Мануйлович-Зіневич.Сини новгород-сіверського сотника Мануйла Йосиповича Зіневича —Михайло та Леонтій — залишили собі батьківське прізвище та продовжилирід Зіневичів, а два інших — Федір та Іван — в першій половині XVIII ст.почали використовувати прізвище Мануйлович-Зіневич. Згодом сімейнепрізвище Зіневич відпало, і в документах вони в більшості випадків фік-суються як Мануйловичі26. Невідомо, чи мали сини Федора Мануйловичанащадків чоловічої статі і чи зберегли своє прізвище. Але удова ФедораМануйловича згадувалась в судових справах і як Мануйлович, і як Зіневич27.1788 р. нащадки другого брата — Івана Мануйловича — клопоталися уНовгород-Сіверському намісництві про дворянство і зазначали, що МойсейМануйлович та Пилип Мануйлович мали батьків — двох Симонів, одногоназваного по-батькові Олифіровим, а другого — за гучний голос — Гор-ленком. Обидва служили у козацькому війську, як і їхні батьки та дід ІванМануйлович28. Проте, у 1792 р. Мойсей Симонович Мануйлович пише своєпрізвище як Алфьоров-Мануйлович29, а через 30 років його син МиколаМойсейович буде писатись просто Алфьоровим30
В середине ХУІІ века Блистова вместе с окружающими селами принадлежала Марку Васильевичу Фаю, имевшему «двор в Новгород-Северске с пляцем винничним и с двома коморами на ринку стоячими», а так же владевшему наследственными землями Фаев в южной части Н-Северской сотни (до сих пор соседнее село называется Фаевка).
В 1663 г. Марк Васильевич получил универсал гетмана Ивана Бруховецкого на подтверждение «его отчизны «(9).
В 1680 году был дан универсал гетмана Ивана Самойловича в защиту вдовы Фая Юстиньи (Устиньи) Фаихи от посягательств на ее земли и сеножати.(10)
Второй раз Устинья Фаиха вышла замуж за Андрея Зеневича, переселившегося в г.Н-Северский из Нежинского полка и т. к. Марк Фай был бездетным, Зеневич стал именоваться Фаем-Зеневичем. В августе 1696г.им было получено полковничье письмо Мих. Миклашевского, писанное по указу гетмана Ивана Мазепы «на послушество стахорских и блиставских тяглых людей»без «спреки и жодного противенства» под угрозой штрафа в 100 талеров; 11 декабря 1696 г.- гетманский универсал на тоже.(11)
В конце-концов И.Мазепа забрал эти села себе, издав в сентябре 1702 г. универсал, по которому Устинья Фаиха получила подтверждение только на часть «добра Фаев», без сел Стахорщины и Блиставы.(12)
Андрей Фай-Зиневич делал попытку вернуть себе эти села, купив их у Наумова, но безуспешно, о чем свидетельствует запись в „Кратком Журнале о походе в Москву Гетмана Даниила Апостола”.(14) Вероятно они оставались за А.Н.Шаховским(в 1734 - 1737 г.г.), и И.Ф.Барятинским (в 1737-1750 г.г.), когда они после смерти Апостола возглавляли „правление гетманского правительства”.(15)
7
261/7 <23> ♂ Мануйло Йосипович Зіневич [Зіневичі]8
421/8 <28+7> ♂ Степан Иванович Пироцкий [Пироцкие]Смрт: ~ 1794
_MILT: полковник
Свадба: <11> ♀ Ульяна Васильевна Лизогуб (Селецкая) [Лизогубы] b. 1 март 1740 d. 11 фебруар 1814
_MILT: од 1754, сотник Салтыково-Девицкий
Професија : действительный статский советник
Свадба: <12> ♀ Мария Даниловна Апостол (Селецкая) [Апостолы]
_MILT: од 1764, сотник Салтыково-Девицкий
Професија : 14 октобар 1797, тайный советник
Смрт: 1810
- http://www.cossackdom.com/monograf/makidonov_istoriy.pdf
- http://novorossiya.info/uploads/books/elisavetgrad_novorossiya.pdf
Женитьба Д.Л.Алексеева на Варваре Ивановне Селецкой породнила Алексеевых не только с Селецкими, но и с Апостолами, т.к. В.И.Селецкая была дочерью екатеринославского губернатора Ивана Яковлевича Селецкого и Марии Даниловны Апостол – правнучки гетмана Данилы Апостола. Кроме того, благодаря родству с Селецкими, Алексеевы породнились также с Синельниковыми. Это произошло в результате брака Софии Ивановны Селецкой (родной сестры матери Георгия Петровича Алексеева) с Василием Ивановичем Синельниковым, сыном екатеринославского правителя Ивана Максимовича Синельникова.
Сын Д.Л.Алексеева Пётр Дмитриевич (?-1837) в 1829 г. женился на Варваре Ильиничне Запорожской, дочери лубенского помещика Ильи Ивановича Запорожского. От этого брака родился Георгий Петрович Алексеев (1834-1914) – наиболее известный представитель екатеринославской ветви рода Алексеевых, знаковая фигура рассматриваемого здесь «микроконтекста». Г.П.Алексееву было всего 3 года (1837), когда умер его отец. Как свидетельствует «вводный лист» 1851 г., Георгий Петрович унаследовал Котовку, Хвощевую, Еленскую, Заплавскую и хутор Осокоровщину – всего 14883 десятины земли и 1453 крепостных мужского пола.
Свадба: <17> ♂ Николай Андреевич Занькевич [Занькевичи] b. ~ 1720
