Dear Rodovidians, please, help us cover the costs of Rodovid.org web hosting until the end of 2025.
? (Тадрина) - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
2
21/2 <1+1> ♂ w Ждан Федорович Тадрина [Тадрини] 32/2 <1+1> ♂ Герасим Федорович Тадрина [Тадрини]Федір Іванович Тадрина у 1650-ті рр. займав посаду бурмистра, а у 1667-77 рр. був київським війтом. Його двір містився у парафії церкви Миколи Доброго. Син Федора Тадрини, Ждан Тадрина, успадкував посаду війта від батька, але дворів у нього було набагато більше — він скупив їх на Подолі близько 50. У 1687 році Ждан Тадрина царським указом був усунутий з посади війта «за численні злотворні діла»: він відбирав товари у купців, проводив експропріаційні рейди по міщанських та церковних дворах і крамницях, змушував ремісників працювати задарма, вчиняв самосуд над міщанами. До переліку злочинів війта слідство додало й дикі вчинки його дружини, яка через ревнощі наказала закатувати до смерті дружин кількох київських бурмистрів.
Кияни з царського дозволу обрали нового війта (Яна Биковського), на якого Тадрина одразу ж написав скаргу, виставляючи себе безневинною жертвою. Було призначене повторне розслідування, яке, втім, підтвердило попередні результати. Ждан Тадрина утік за недалекий польський кордон, а його київські маєтності перейшли у власність до брата Герасима, який згодом постригся у ченці, залишивши майно нащадкам. Ще у 1740-і рр. документи згадують біля Флорівського монастиря якусь «землю Тадринівську».
3
61/3 <2+2> ♂ Антон Жданович Тадрина [Тадрини] 72/3 <2+2> ♂ Іван Жданович Тадрина [Тадрини]4
Свадба: <5> ♂ Игнатий Иванович Галаган [Галаганы] d. 1748
Смрт: 1763
5
101/5 <8+4> ♂ Иван Максимович Александрович [Александровичи]Фамилия Александрович происходит из Польского шляхетства. Предок этого рода был ремонтером в Киеве и имел сына Александра, потомки коего, именуясь Александровичами, служили Российскому престолу в разных малороссийских чинах и владели имениями. Происшедший из этого рода Иван Максимович служил в малороссийском войске и по ВЫСОЧАЙШЕМУ повелению 16 декабря 1776 года пожалован населенным имением в Березовке, Прилуцкого уезда, которым унаследовали сыновья его Иван, Яков, Антоний и Феодосий и разделили между собой в 1780 г. Почему род Александровичей и признан Правительственным сенатом в дворнстве с внесением в 6-ую часть родословной книги. Герб рода Александровичей внесен в VIII часть гербовника на стр. 138 и имеет следующее описание: в щите, имеющем голубое поле, перпендикулярно изображены две серебрянные с отломленными концами шпаги, а посредине их находится золотая луна рогами вверх, под луноюже и внизу оной на клинках положены по одному перекладу в виде креста. Щит увенчан дворянским шлемом и короной с павлиными перьями, на которых видны в щите означенные луна и шпаги с перекладами. Намет в щите голубой подложенный серебром.
Григорій Гнатович одружився в 1738 р. з Оленою Михайлівною — дочкою Михайла Васильовича Душна-Борковського, у яких народився син Іван.
Згідно з універсалом гетьмана К. Г. Розумовського (1752 р.) Григорію Гнатовичу Галагану передались села: Барва, Дігтярі, Озеряни, Рудівка, Кухарка та інші. Він був власником понад 4000 ревізьких душ.
Григорій Галаган помер в с. Сокиринцях 1777 р. і похований у церкві Вознесіння, яка була знищена у 1937 р.
Цікавою і неординарною постаттю був син Гната і Олени Галаганів Григорій, якому в 1739 році батько передав полковницький уряд в Прилуках. На старовинному портреті Григорій Гнатович зображений у чорно-зеленій киреї, золотистому жупані, підперезаний шовковим козацьким поясом, в правій руці - срібний пернач, символ полковницької влади. На вигляд полковник старий і хворий, чимось роздратований і невдоволений, хоча в дійсності йому тоді ще не минуло й 50 років. Мабуть якусь тяжку хворобу, а чи моральні муки пережила ця людина.
Про своє життя Григорій Гнатович розповів у автобіографічній записці «Жизнь моя», написаній на двох аркушах у 1771 році. Народився він у 1716 році, учився в Київській Академії, потім служив у війську. Ось як він сам про себе згадував: «У 18 літах убился з коня мало не до смерті ...В 22 года оженився некстаті і не по своїй волі...» Принагідно нагадати, що у 23 роки він став прилуцьким полковником, наймолодшим полковником в історії Гетьманщини. У 1741 році Галаган з полком був у поході під Азовом, де «... перетерпівал несказанную трудность і біди...», у 1760 році «...отправлен бил з тисячною командою в Прусскій поход...» І, на кінець, в 1763 році «....матка моя скончалась, от якой несносной печалі я і сам толко не луснув. І того ж году все оставивши, переселився на своє уєдінєніє вічно». Відомо ще, що Григорій Гнатович був одружений на доньці бунчукового товариша Олені Михайлівні Дунін-Борковській і хоча шлюб цей був «некстаті», подружжя мало трьох діток — сина Івана і двох доньок — Олену і Параску. Найбільші маєтки і землі Галаганів знаходились в Прилуках, Ічені, Озерянах, Дігтярях, Сокиринцях, Липовому і Гнилиці. Своє «уедінєніє» Галаган знайшов у скромній і затишній Сокиринській садибі, де й прожив до самої смерті, бідкаючись і картаючи свою нещасливу долю у листах до дітей: «...а не дай Бог такого (життя), як моє било, і татарам не желаю» Помер Григорій Гнатович в Сокиринцях у 1777 році й похований в «старій» церкві.
Ось таку історію допитливому мандрівникові повідають в Прилуках старовинні портрети-парсуни, що по чиїйсь злощасній волі переселилися з рідних Прилук до далекого й чужого їм Чернігова. Кажуть їм, Галаганам, там затишніше. Ой не вірте! Погляньте лишень у їхні зажурені очі. Всі вони хочуть додому в Прилуки, в Сокиринці, у рідні гнізда, де.здобували славу і неславу, де раділи і мучились, де народжувались і помирали, де й досі дотлівають їхні кісточки. З такими ось гіркими роздумами закінчуємо мандрівку по древньому прилуцькому Валу з його сивочолими монументальними спорудами, що стоять немов сторожа у білосніжних шатах і зелених шоломах на варті століть.
Григорій Галаган був, мабуть, людиною душевнохворою; страждав, певно, манією переслідування, а згодом — меланхолією. Бачимо це з його коротенької автобіографії Григорія. В записці цікава вказівка Галагана на те, що одружився він недоречно і не з своєї волі, внаслідок чого і терпів незадоволення до смерті дружини. На жаль, ніяких пояснень тут немає, а між тим одружився Галаган на дуже видній нареченій — дочці бунчукового товариша Михайла Борковського (син генерального обозного) і дружини його Параски Даниловної Апостол (дочка гетьмана); батько її Борковський рано помер і його вдова вдруге вийшла заміж за Михайла Скоропадського, але пожила недовго і померла. Олена Михайлівна була взята на виховання бабкою гетьманшею Апостол, яка її і заміж видавала за Галагана. Отже, наречена була і багата, і знатна. Але шлюб дівчини став невдалим, можливо, внаслідок душевної хвороби чоловіка. Овдовівши тридцятирічним, Галаган вдруге не одружився, незважаючи на те, що на руках у нього залишилося троє малих дітей. Доглядати за ними вдівцю, звичайна, допомагала його мати, яка жила з сином ще 16 років після смерті невістки. Галаган, поховавши матір, і«сам мало не луснув». Настійливо він жаліється у своїй записці на свої біди — що був і зневажений, і знеславлений, що безчестя його якісь великі сусіди пронесли усім світом. На всі скарги ніяких пояснень немає.
В Галаганівському фамільному архіві [29, с.39-44] зберігся заповіт [30, с.450-471] полковника прилуцького Григорія Гнатовича Галагана (1716.20.11 - 1777.24.12), складений 13 травня 1771 р. у власному будинку в Сокиринцях. Він залишив певну суму грошей на сорокоуст в монастирях та церквах. Весь свій скарб розподілив на 3 частини між дітьми (сином Іваном та донькам Оленою і Параскою). Свій будинок та с. Сокиринці з усіма угіддями та приналежностями, млин в 2 кола в Дегтярах відписав до кінця життя доньці Олені (вдові бунчукового товариша Петра Андрійовича Миклашевського, яка більше не бажала виходити заміж. Заповідач виділив ще 500 карбованців на роздачу "свойственникам бедним" [30].
6
151/6 <10> ♂ Иван Иванович Александрович [Александровичи]Після смерті Григорія Гнатовича, маєток в Сокиринцях перейшов у спадок його єдиному синові Івану, який служив у козацькому війську, мав почесний титул бунчукового товариша, чотири роки (1763-67) правив прилуцьким полком замість батька. В 1780-90 роках служив повітовим суддею в Прилуках. В Сокиринцях Іван Григорович побудував новий двохповерховий дерев'яний будинок на кам'яному фундаменті. Дім був гарний, з широкими ґанками, прикрашеними колонадами і фронтонами. Просторі зали, вітальні, світлиці, опочивальні обігрівалися печами, облицьованими синіми кахлями. Будинок стояв оточений флігелями на величезній галявині, яка полого спускалася до ставка. Тут були влаштовані квітники і газони, алеї з підстрижених лип, альтанки. Одружився Іван Григорович в 1754 році на чотирнадцятилітній доньці київського полковника, племінниці гетьмана Кирила Розумовського Катерині Юхимівні Дараган, яка згодом отримала від батька і братів своїх величезні багатства, але шлюб цей був нещасливим і подружжя, вже маючи трьох діток, через кілька років роз'їхалось. Галаган хотів навіть офіційно розвестися, але розумна й практична Катерина Юхимівна, задля благополуччя сина і двох доньок згоди на розвод не дала. Іван Григорович часто хворів, жив тихо і непомітно, цурався гостей і велелюдних зборищ. Зовсім інакше вела себе Дараганша. Після розриву з Галаганом, вона купила собі невеличкий маєток в Івківцях під Прилукою і там прожила близько трьох років. А у цей час померли два її брати і їй з сестрою дісталися великі й багаті маєтки на Полтавщині й Чернігівщині. Катерина Юхимівна з дітьми перебралася в Покорщину під Козельцем і зажила як велика і вельможна пані, оточивши себе слугами, служанками, козачками і... цілою тічкою породистих заморських собачок-іграшок, які всюди її супроводжували. Та все ж була вона доброю господинею, одягалася просто, розмовляла тільки на "малороссийском наречии", сиріч - на чистій українській мові. Померла вона у 83-х річному віці в 1823 році й похована в Георгіївському монастирі в селі Данівці біля Козельця. Іван Григорович Галаган помер в 1789 році, поховали його біля побудованої ним "домової" церкви в сокиринському саду.
Антон Александрович служил в малороссийской генеральной войсковой канцелярии с 1756 года и произведен: в войскойвые товарищи - 1765 г., в бунчуковые товарищи -1773 г. и уволен в отставку коллежским ассесором.
7
Свадба: <9> ♀ Ирина Антоновна Милорадович (Галаган) [Милорадовичи] d. 1809
Смрт: 1803, Российская империя
В.И. из кадет морского кадетскаго корпуса, произведен в Мичманы в 1804 году в 86 Каспийский экипаж и уваолен в отставку капитаном 2-го ранга в 1816 г..
Ф.А. службу начал 1801 г. в Киевском Гренадерском полку, потом продолжил служить в Серпуховском Уланском полку, произведен в прапорщики в 1808 г. и уволен в отставку ротмистром в 1816 г. Был в походах в войну с французами 1809 - 1812 гг., за сражения под Бородином и Малым-Ярославцем награжден орденом св. Владимира 4 ст. и золотой шпагой с надписью за храбрость.
8
231/8 <17+9> ♂ Пётр Григорьевич Галаган [Галаганы]Смрт: 1855
Свадба: <13> ♀ Екатерина Васильевна Гудович (Галаган) [Гудовичи] b. 1783 d. 31 март 1868
Смрт: 17 октобар 1834
Смрт: 1881, Киев, Российская империя
Митрофа́н Никола́евич Александро́вич (? — 1881, Киев) — малороссийский этнограф, историк.
Был предводителем дворянства в Остерском уезде Черниговской губернии.
Под псевдонимом «Митро Олелькович» в 1860 помещал в «Основе» небольшие статьи этнографическо-публицистического характера на малороссийском языке. Автор написанного на русском языке обширного исторического исследования по истории Украины, охватывающего события до окончания смут на Восточной Украине (1869). Труд этот остался неоконченным по причине его смерти, вскоре после выхода в свет 1-го выпуска этого сочинения «Остерский уезд. Историческое описание» (Киев, 1881).
В 1879 находился под негласным наблюдением вследствие своей политической неблагонадежности.
