Пётр Васильевич Чаленко - Индекс потомака

Рођење: 11 април 1882, Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
Свадба: <3> ♀ Евдокия Ивановна ? (Чаленко) [?]
Хришчанство крштење: 12 април 1882, церковь Архистратига Михаила в селе Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя

Реестровый казак села Капустинцы Пирятинского уезда Полтавской губернии Российской империи.

Іван Гнатович Козуб у своїх спогадах "Доба і доля" пише: "Героєм місцевих бувальщин був Василь Петрович Чаленко, який, не знаючи навіть абетки, пам'ятаючи сторінку на вигляд, "читав" у церкві Апостола. А коли якийсь жартівник переклав заставку в книзі - вся служба Божа пішла шкереберть. Ото був переполох! Миршавий дячок Андрій так розгубився, що своїм козлячим голоском у розпачі бенастанно белькотів: "Госмилуй, госмилуй, госмилуй!.." А піп Білінський зачувши недобре, тільки й спромігся, що підкашлювати з вівтаря: "Гик! Гик! Гик!""

+ + +

Упокой Боже Василия и учини его в раю где святые и праведники почивают, усопшие люди Твои упокой, прощая их все согрешения

Рођење: 18 јул 1902, Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
Хришчанство крштење: 20 јул 1902, Архистратиго-Михайловская церковь села Капустинец, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
Смрт: 7 новембар 1921, Барышевка, УССР
Сахрана: ~8 новембар 1921, Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, УССР

Восприемники села Капустинец козакъ Павел Филипповъ Ганжа и жена запасного солдата Лукия Евфимиева Яременко.

Житель села Капустинці початку XX ст. З старого україноруського православного крестьянського козацького роду. Реєстровий козак Російської імперії, бідняк, наймитував. В часи Української і Російської Революції 1917-1921 рр. приймав участь у боротьбі за правду, свободу і комунальне народовладдя під червоними та синьожовтими прапорами, так як їх бачив і розумів.

Садржај 1 Громадяни села Капустинець, розстріляні та убиті в боротьбі за радянську владу в роки громадянської війни 2 Замітка на стіні краєзнавчого музею у селі Капустинці 3 Замітка в газеті "Останній бій Миколи Чаленка" 4 + + +

Громадяни села Капустинець, розстріляні та убиті в боротьбі за радянську владу в роки громадянської війни

(за даними пам'ятного списку розміщеного на стіні краєзнавчого музею у селі Капустинці).

5. Чаленко Микола Васильович. Народження 1902 року. Із селян-бідняків. В 1919 році приймав активну участь в партизанському загонові проти денікінців. У 1920 році був нач.міліції Баришівського району. Забитий бандою Чорного.

Замітка на стіні краєзнавчого музею у селі Капустинці

"Рік 1917. Капустинський просвітянський драмгурток. Серед членів гуртка - Чаленко Микола Васильович (помічений зірочкою), який в 1918 році був начальником міліції. Трагічно загинув в бою з петлюрівцями в селищі Баришівка під час відзначення свята четвертих роковин жовтневої революції"

Замітка в газеті "Останній бій Миколи Чаленка"

"Відгреміли останні постріли громадянської війни. Молода Країна Рад приступила до мирної праці, піднімала з руїн і розрухи народне господарство. Але в віддалених селах, на глухих лісових стежках ще довго тривала так звана "мала війна" з куркульськими бандами. В 1920-1921 роках одним з організаторів боротьби з бандитами був комсомолець Микола Чаленко.

Народився у 1902 році в селі Капустинцях Яготинського району. Батько Миколи, Василь Петрович був безземельним селянином, одвічним наймитом. Мати, Явдоха Іванівна, кожну зиму пряла і ткала для багатіїв, а влітку прилучалася до великого гурту заробітчан-біженців. Виростаючи в злиднях і нестачах Микола і його старший брат Григорій рано пізнали наймитську працю, смак чужого хліба, виростали міцними плечистими.

Після революції здавалось доля посміхнулась нарешті бідняцькому роду Чаленків. Одержали від Радянської влади землю. Але прийшли каральні загони петлюрівців потім гайдамаків, денікінців і геть розвіяли наймитські мрії. Тоді Григорій і 17-річний Микола взяли до рук зброю і подалися в партизанський загін. В боях брати не лише швидко опанували азбуку класової боротьби, але й опанували політграмоту, загартувалися ідейно.

Гарні червоні бійці вийшли з Чаленків - сміливі, відважні. На жаль, старший Григорій не дожив до такого близького дня перемоги, в одному з боїв впав від денікінської кулі.

Микола думав повернутися в Капустинці, виконати братів заповіт - орати рідне поле і ростити хліб. Але партія покликала комсомольця знову на передній край боротьби - в 1920 його призначили начальником міліції в селищі Березань. Тоді в навколишніх селах палахкотіло два бандитських вогнища: в семенівських лісах лютував Лашун, в корніївських лісах - скаженів якийсь Сагайдачний. Обидва не раз робили нальоти і на Березань.

Вісімнадцятирічний начальник міліції майже не злазив з коня. Разом з бійцями загону ЧОН ганявся по лісах за бандитами, влаштовував засідки, допомагав організовувати перші комнезами і ТСОЗи, агітував за комуни.

Люто ненавиділи його бандити, нахвалялися помститися. 7 листопада 1921 року в приміщенні школи зібралися члени нечисленного тоді комітету незаможних селян, щоб відзначити четверту річницю Великого Жовтня. Виступали голова комнезаму Олександр Семенович Загайний, начальник міліції Микола Васильович Чаленко. І раптом запізніла сторожа крикнула: "Банда!".

Свій останній бій проти майже сотні бандитів дев'ятнадцятирічний Микола Чаленко прийняв на центральній площі селища, на очах у людей. Вмирав як і личить комсомольцеві мужньо й безстрашно.

Незагоєною раною в серцях батьків Василя Петровича і Євдокії Іванівни залишилась смерть синів - Григорія і Миколи. Обидва загинули за революцію, за світлу бідняцьку долю.

Пізніше батько В.П. Чаленко продовжив справу синів, був фундатором і головою першої в селі артілі "Нове життя".

Життя і героїчна смерть першого начальника міліції Березані, який у 19 років віддав за Радянську владу найдорожче - життя, заслуговує на увагу і добру пам'ять.

Проходять роки, ідуть з життя очевидці героїчних подій, перші хоробрі в боротьбі за владу Рад, але пам'ять про них має жити вічно".

Г.Рих директор Березанського історико-краєзнавчого музею на громадських засадах.

+ + +

Упокой, Боже, Миколу і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія

Рођење: 1906, Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
Свадба: <9> ♀ Вера Игнатьевна ? (Онищенко) [?] b. 1908 d. 1980
Хришчанство крштење: 1906, церковь Архистратига Михаила, Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
Смрт: 6 јануар 1968, Киев, УССР, СССР
Сахрана: 6 јануар 1968, Киев, УССР, СССР

Григорій Потапович Онищенко (1906, село Капустинці Полтавської губернії, тепер Яготинський район Київської області — † 6 січня 1968, місто Київ) — український радянський і компартійний діяч, депутат Верховної Ради УРСР 2-6-го скликань. Член ЦК КПУ в 1949–1966 роках.

Дружив з Олександром Миколайовичем Довгим, однолітком. Допоміг зробити одну з перших електростанцій у районі, спочатку парову і дизельну.

Народився в сім'ї селянина.

Фундатор першого колгоспу в Капустинцях у 1921 році.

1926 року став членом ВКП(б).

15.04.1931 року скінчив повний курс економічно-плянового відділу Київського Інституту Споживчої Кооперації Громадян. Отримав кваліфікацію економіст-пляновик.

До 1949 року — міністр місцевої промисловості Української РСР.

У 1949 — 1956 роках — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.

У 1957 — 1960 роках — заступник голови Державного планового комітету Української РСР - міністр Української РСР.

У 1960 — 14 квітня 1961 р. — заступник голови Української Ради Народного Господарства - міністр Української РСР. З 1961 року — заступник голови Ради Народного Господарства Української РСР.

Замітка у краєзнавчому музеї села Капустинець

"Онищенко Григорій Потапович - земляк Міністр сільського господарства України Депутат Верховної ради УРСР 50-60 рр. XX ст."

+ + +

Упокой Боже Григория и учини его в раю где святые и праведники почивают, усопшие люди Твои упокой, прощая их все согрешения