Данило Павлович Скоропадський b. 13 фебруар 1904 d. 23 фебруар 1957 - Индекс потомака

Из пројекта Родовид

Особа:66723

Generation of a large tree takes a lot of resources of our web server. Anonymous users can only see 7 generations of ancestors and 7 - of descendants on the full tree to decrease server loading by search engines. If you wish to see a full tree without registration, add text ?showfulltree=yes directly to the end of URL of this page. Please, don't use direct link to a full tree anywhere else.

1_1/1 <?+?> ♂ Данило Павлович Скоропадський [Скоропадські]

Рођење: 13 фебруар 1904, Санкт-Петербург, Російська імперія, 31.1.1904 за ст.ст.
Свадба:
Свадба: <1> ♀ Олександра Тимченко [Тимченки] b. 21 фебруар 1924
Титуле : од 5 новембар 1948, регент гетманского движения
Смрт: 23 фебруар 1957, Лондон, Англія, Сполучене Королівство, був отруєний 22 лютого 1957 року і наступного дня помер в Лондоні.
Сахрана: кладбище Гампстед, Лондон, Англія, Сполучене Королівство

"гетьманич", український громадський і політичний діяч в екзилі.

2

2_1/2 <1+?> ♂ Борис Данилович Скоропадський (Тугай-Бей) [Скоропадські]

Рођење: 2 април 1956
Свадба: <2> ♀ Ірина ? (Скоропадська) [?] b. 1976, Канада

Народився в Канаді у 1956 році і прожив там 50 років. Мати Бориса Даниловича - Олександра Тимченко - дала йому дівоче прізвище своєї матері - Тугай-бей, з якою він прожив 44 роки. Генетична експертиза не підтвердила родство Бориса Тугай-Бея та законної донькі павла Скоропадського - Олени Отт-Скоропадської.

3_2/2 <1+1> ♂ Борис Данилович Скоропадський [Скоропадські]

Свадба: <3> ♀ Ірина ? (Скоропадська) [?]

— Як так сталося, що ви лише в зрілому віці дізналися про свій родовід?

— Мій тато Данило Скоропадський був отруєний КДБ 22 лютого 1957 року в Лондоні. Тоді дядько мами — полковник Порфирій Силенко, який був консультантом і приватним секретарем мого батька, порадив їй залишитися в Канаді, змінити прізвище і заховати мене. Згодом сам емігрував туди ж і жив разом із нами. Коли мені було 22 роки, він раптово помер від раку печінки і не встиг нічого мені розповісти, хоча мамі говорив: скажеш синові про все в дорослому віці. У мами теж були сумніви, чи я вже є дорослий. Вона відкладала цю розмову, бо просто боялася. Але коли важко захворіла, то, щоб не взяти цю таємницю до могили, розповіла спочатку про моїх діда й батька моїй дружині. Я прийшов із роботи, а моя Ірочка, тримаючи фото батька, сказала, що його прізвище зовсім інше, ніж я знав до цього. І коли назвала прізвище «Скоропадський», воно мені нічого не говорило, бо там, як і тут, нічого не вивчають про Гетьманат.

— Як ви обжилися в Україні після переїзду з–за океану?

— Ось уже незабаром буде два роки, як ми проживаємо в Україні. Нині родина — дружина Ірина (сама з Городенки Івано–Франківської області), сини Данило та Максим — мешкають у Івано–Франківську. Я вирішив, що для моїх синів найкраще буде в Україні. Вони ходять до звичайної української школи. Данило, йому десять років, навчається в п’ятому класі; Максим має вісім років — у третьому класі. Ірина викладає англійську мову в одному з університетів Івано–Франківська.

Тут наші з Іриною діти мають велику родину — діда з бабусею, прабабусю, дядька бачать щодня. У дружини багато подружок, з якими навчалися, вони мають таких же дітей, тож спілкуються, гуляють разом. Нам, як сім’ї, тут краще.