Михаил Иванович Ружинский d. 1523 - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
2
21/2 <1> ♂ Іван Михайлович Ружинський [Ружинські]3
Свадба: <2> ♀ Раїна Яківна Мисковська [Мисковські]
Смрт: 1586, Корона Польська, Річ Посполита
Смрт: 1587, Корона Польська, Річ Посполита
4
Свадба: <4> ♀ N. ? (Ружинська) [?]
Смрт: 1576, Корона Польська, Річ Посполита
За лицарські заслуги кор. Стефаном Баторієм йому 1581 надана в дов. користування Котельня за Житомиром.Його донька в-ла заміж за кн. Чарторийського.
У 1585 році Кирик Ружинський деякий час перебував на Запорозькій Січі, брав участь у поході запорожців проти татар. Під час Наливайка повстання 1594-96 років очолював передовий загін польських військ, який вів бої проти повстанців на Київщині. У квітні 1596 року загін Кирика був розбитий козацькими військами під командуванням Северина Наливайка і Матвія Шаули поблизу Білої Церкви.
Під час того як Кирика не було дома татари напали на Котельню і почали нищити місто ,загорівся і будинок князя Кирика,в якому згоріла його перша жінка кн. Євдокія Куневська.
Похований в церкві в Котельні.
З польського боку її головним дїячем виступив власне Станїслав Жолкєвский, довголїтнїй помічник і повірник Замойского в ролї гетьмана польного, близшого начальника пограничної сторожі. Війна з козаками 1596 р.. поручена йому, була першою кампанїєю, яку він вів самостійно, й він вложив в неї всю свою енерґію — весь запал вояка і весь хист свій як стратеґа. Поруч його визначну ролю відограв кн. Кирик Ружинський, недавнїй ватажок козацький: він виступив тепер завзятим і немилосердним ворогом козачини, так що навіть Жолкєвский не похваляв його нелюдських екзекуцій і оправдував тільки тим, „бо козаки йому доїли до живого"). Правдоподібно, вони дали ся в знаки кольонїзаційним плянам Ружинського в полудневій Київщинї, де він саме тодї закладав велику лятифундію на Поросю (волость Паволоцька), і на сїм пунктї розбила ся давнїйша приязнь з козаками не одного з пограничних панів, що тепер взяли горячу участь в кампанїї на знищеннє козачини. З пограничних старост визначну участь в нїй брав браславський староста Струсь, що мав тепер можність зірвати свій гнїв на козаках за клопоти, які мав від них в Браславщинї.
Жінки:
1) Авдотія Андріївна Куневська; 2) Ядвіга Фальчевська;
Отаман Війська Запорозького (1588 р.)
Источники
5
141/5 <8> ♀ Анастасія Федорівна Агафія Богданівна ? (Хмельницька, Ставецька) [?]Свадба: <8> ♂ Михаил Лаврентьевич Хмельницкий [Хмельницкие] d. октобар 1620
Свадба: <9> ♂ Василь Ставецький [Ставецькі]
Історія Русів: " Серед численних побитих і полонених військ Польських і Козацьких вбито там і Сотника Черкаського Полку Михайла Хмельницького, а сина його, молодого Зіновія Хмельницького, взято в полон і відправлено з іншими до Туреччини. Хмельницький той є нащадком Венжика Хмельницького, раніше бувшого Гетьмана Малоросійського; він, рахуючись у боярах, або ранговій Шляхті Малоросійській, мав у вічистому володінні своєму містечко Суботів з хуторами та значними вгіддями, а в ньому муровану церкву і монастир, предками його і ним споруджені. У службі військовій мав він чин Сотника в реєстровому Черкаському полку; але за характером, підсилюваним добрим достатком, значив вельможу краю тутешнього. Пошлюблена з ним була донька Гетьмана Богдана Анастасія, і від того шлюбу народжений син Зіновій Хмельницький дістав при хрещенні його друге ім'я, дідівське з матірнього боку, Богдан, дане йому звичаєм Римських Католиків од хрещеного батька його Князя Сангушка."
Щодо Венжика Хмельницького це припущення але немає жодного документу на підтвердження родства з князями Ружинськими.Свадба: <10> ♀ София Карабчевская [Карабчевские]
Смрт: 4 април 1610, Речь Посполитая
Князя Романа Ружинского (1575 – 1610) можно без приукрас назвать великим военоначальником того времени, хотя многие ученые, особенно русские, награждают его как можно более уничижительными эпитетами. Судите сами. Всякий «сброд», как пишут исследователи тех событий об армии Лжедмитрия II, под командованием Романа Ружинского смог разбить 10 мая 1608 г. 170 тысячное русское войско под командованием Шуйского под Болховом. Врятли численность «сброда» достигала даже половины русского войска. Причем, среди русской рати были наемники немцы и поляки.
5 июля того же года 140 тысячное русское войского опять было разбито тем же «сбродом» под командованием того же Романа Ружинского.
Ружинские – «литовский княжеский род, относимый И. Вульфом к потомкам князей Пинско-Туровских. Родоначальником обычно считается князь Иван Ружинский, живший во второй половине XV в. Ружинские, претендуя на происхождение от Наримунта Гедиминовича, использовали придаток Наримунтовичи». Последнее подтверждается текстом заявления, которое послало войско Лжедмитрия II к королю на сейм. Там говорится:
«Светлейший король, милостливейший государь! Наши братья-рыцари с их гетманом, князем Романом Наримунтовичем Ружинским…»337 Отец же Романа Ружинского имел литвинское имя Кирик.
Яковенко Н.М. относит род Ружинских к Гедиминовичам – Наримунтовичам (табл. 30).
Представители рода Ружинских занимали достаточно высокие посты в ВКЛ, а затем и в Речи Посполитой, когда Украина отошла к Польше. Они пользовались огромным авторитетом среди казачества, имели большие земельные владения. Например, земельные владения самого Романа Ружинского состояли из Ружинской, Поволочской и Котеленской волостей.
В году 1610 снова поднялся тот же Дмитрий Иванович царь Московский, скупивши войска польские, которые собраны были на рокош против его кролевской милости теперешнего Жигимонта третьего, вторгся в земли Московские под Новгород, имея поляков тысяч десять, над которым войском польским был старшим гетманом пан Меховицкий; потом Шуйский, царь Московский, со всего панства своего скупил люду военного против царя Дмитрия Ивановича тысяч 180, при котором войске был старшим брат царя Шуйского; а при царе том, Дмитрии, после пана Меховицкого был гетманом князь Роман Ружинский. На тот час войска нашего: поляков и козаков запорожских также и донцов всего было тысяч пятнадцать. Встретился князь Ружинский с братом царя Шуйского под городкм Болховом и поражена была Москва поляками, козаками и донцами, где воевода Волховский сам и с городом и с замком царя Дмитрию поддался; царя Ивана Шуйского брат с остатком войска [80] своего ушел под столицу и расположился с войском от столицы в полу миле над речкою Ходынкою, а царь Дмитрий с князем Ружинским, прийдя на реку Москву под Тушин с войском, от столицы мили полторы; там же в ночи князь Ружинский с поляками с разных сторон ударили на лагерь Шуйского и разгромил лагерь, добычу немалую захватил, хоч троха с столици москву посилковано, но царь Шуйский больше лагерем не стал, запершись с людьми в столице и больше в поле биться не захотел; потому поляки под себя все царство Московское, кроме столицы и места Смоленского, все заняли и держали то в своей власти три года; потом Шуйский, понимая что царство Московское отпор поляком дать не может, отправил Скопина, давши ему несколько сот рублей, в великий Новгород, а оттуда к Немцам, призывая немцев; где надрал войска немецкого пехоты и всадников тысяч десять. В том же часе его королевская милость, теперешний Жигимонт третий, Смоленский замок взял и войско Скопиново разбил; жолнерам тем, которые царю Дмитрию служили, заслуженное взялся платить, так за конфедарацию от жолнеров заслуженное жолнерам дошло. Царь Дмитрий, видя, что его войско польское отступило, с малым войском с донцами к Калуге с Заруцким от столицы отощел; там же сын царя Касимовского, татарин, в поле, мстя за смерть отца своего, оного царя Дмитрия убил; потом Заруцкий царевну Дмитрову за себя взял с потомком, сыном царя Дмитра. Потом Москва оного Заруцкого пленила и на косы в яму живого кинула, а сына царя на шелковом шнуре повесили; саму же царевну в монастырь Покрова Пресветой Богородицы в городе Суздале постригли. А с королем его милостью Жигимонтом третьим перимирие заключили на четырнадцать лет, уступив княжество Смоленское и Черниговское со всеми принадлежащими городами, в году текущем, тысяча шестьсот двадцатом. Подробнее о войне Московской, которая шла в земле той почти двадцать лет, читатель найдет в хронике польской, которая в скором времени [81] написана будет. Отсылаю к ней, а о том, что было в той земле в три года, о том коротко написал [сейчас].
В поздних генеалогиях от князей Ружинских выводили свой род графы Разумовские. Они указывали, что родоначальником их рода был Якуб Романович Розум, сын князя Романа Кириковича Наримунтовича-Ружинского[6]. Однако документально наличие у Романа сыновей не подтверждается и данная версия в настоящее время отвергнута как позднейшая выдумка.Есть историки, которые желают покрыть стыдом имя Косинского, единоверца Малороссиян и слугу Украйны. Уроженец Подляхский, природный шляхтич, он не должен был, по их словам, вступаясь за веру и за Малороссию, итти на Поляков; или негодуя на Правительство, или желая удовлетворить своему властолюбию, он возставил, говорят они, козаков против своей родины. Но откуда, из каких летописцев почерпнули они свое подозрение. Козаки и шляхтичи были одно и тоже. Малороссия, Литва и Польша были три элемента одного сводного государства. Нет ли и ныне Малороссиян по Фамилии Косинские? Возставал ли Косинский против отечества, или только шел на гонителей веры своей ? Мы увидим далее несправедливость такого обвинения.
Как скоро Косинский сведал о Брестских произшествиях, то послал представления, одно к Королю и Сенату, другое в Брестское собрание.
Как Наместник Королевский, и как Гетман Малороссии, он писал в первом следующее: ".....Перемена в вере и обычаях народных в Бресте, вводимая без согласия народного духовенством, есть дело весьма опасное и неудобоисполнимое. Согласить умы человеческие и совесть их, есть дело не человеческое, но Божие. Удержать народ в слепом повиновении духовенству и правилам, своевольно в Церковь нововводимым, нет возможности; и потому да отвратит Правительство оное зло, или пусть оно даст народу время на размышление."
А в Брестское собрание Гетман писал, что "собравшееся туда Духовенство не имеет ни от чинов, ни от народа никакого полномочия на нововведения в их веру и обряды; итак ни силы, ни власти нет у них обременять народ своевольными правилами и вымыслами. Духовенство сие, быв избрано в свои должности от членов и народа и содержимо на счет нации, может лишиться и званий и содержания, волею тех же чинов и того же народа. Он же, Гетман, ни за что не ручается и советует собранию приостановить свои постановления до общего размышления и посуждения"
Согласясь притворно с Гетманом, Правительство звало его в Брест на совет, а коль скоро он прибыл туда, взяли его под стражу, судили Римским и Русским Духовенством, объявили богоотступником, приговорили к смертной казни, поставили в столб каменный, построенный в монастыре и называемый клеткою, и заложили камнем. Так погиб Гетман Косинский, лишась пищи, света и воздуха.
Козаки, не замедливши сведать о заключении в темницу их предводителя, немедленно собрались в числе 7000 и отправились в Брест, чтоб освободить его; под местечком Пяткою встретились с войсками Польскими, разбили их наголову и разогнали; но Гетмана уже не нашли в живых. Тогда под предводительством Полковника Лободы часть дружины козацкой отправилась под Белград и ограбила в местечке Юрьевке богатую ярмарку. Но это дело было мимоходом. Малороссия взволновалась из конца в конец. Смерть Косинского была набатом в общей брани.
Коронный Гетман вступил с войском в Малороссию; в городах и местечках разставлены были гарнизоны; они препятствовали народу и козакам собираться для постановления Старшин, и народ и чины ссылались на Пакта-Конвента, на присоединение наше к Польше и Литве, яко народа равного к равным и вольного к вольным, на свободное по законам отправление веры православной в Польше и в Украинах; но просьбы их к Королю об изгнании Епископов, принявших Унию, не были выполнены. Сигизмунд употреблял все меры к защите отступников, не допускал в Малороссию послов Патриарха Константинопольского, и запретил строить православные храмы. Покровители Унии присвоивали себе знатнейшие монастыри и церкви приходские, остальные запечатывали, ловили и мучили священников; народ собирался на молитву, в шалаши, на выгонах построенные, но и оттуда его разгоняли. Только Епископы Львовский и Перемышльский снабжали их требами церковными, и, тайно приезжавшие чрез Молдавию в Малороссию, Епископы Греческие, участвовали иногда в рукоположении православных священников.
Князі Ружинські — Кирик, Роман і Адам — були членами львівського православного братства, яке боролося проти спольщення українського народу, але вони, за висловлюванням «Треноса» Мелетія Смотрицького, стали тим адамантом, сяйво якого згасло через зраду своєму народу.
Запровадивши феодальний порядок, утворивши апарат експлуатації й поневолення робочого люду, князь Кирик Ружинський у Ружині не жив. Ружин був у заставній державі у Романа Кевлича та його дружини Комаровської.
Але населенню од того не легше було. Пани сварилися за межі своїх маєтків і влаштовували наїзди на своїх сусідів, з якими позивалися, — вони мордували, вбивали людей, грабували їх. Так, у 1602 році брати Кирика Ружинського Роман і Адам разом з Кевличем напали на місто Черемошню біля Погребищ, маєток князя Корецького.
Своїми наїздами й жорстокостями вславилися дружина Романа Ружинського Софія та князя Корецького Анна. Суперечка за межі володінь між Кириком Ружинським та Богушем Корецьким тривала з 1602 року.
В судових справах зафіксовано, що ці князі постійно займалися загарбанням чужого добра. В наїздах мусили брати участь і дворові люди князів, а люди тих маєтків, на які князі нападали, мусили боронитися й гинути.
6
_MILT: Держава Війська Запорізького, Гетьман Війська Запорізького
Свадба: <13> ♀ Ганна/Гафія/ Семенівна Сомко (Хмельницька) [Сомки] d. 1647
Свадба: <14> ♀ Мотрона (Гелена) ? (Чаплинська, Хмельницька) [?] d. 1651
Свадба: <15> ♀ Анна Никифоровна Золотаренко (Тарасенко, Пилипенко, Хмельницкая) [Золотаренки] b. изм 1603 и 1606 d. > 1672
Смрт: 4 август 1657, Чигирин, Черкаський полк, Малоросія, Руське Царство
Сахрана: >4 август 1657, Суботівська Іллінська церква, Суботів, Малоросія, Руське Царство
Свадба: <16> ♀ ? Агапіва (Ставецька) [?] b. 1618
Одсељавање: 1647, Руське царство, виїхав з Чигирина
Место становања : 1649, Білгород, Руське царство
Згадка про нього за 1649 р.: "Потрекеевского повету служит королю жолнерскую службу и ныне жив в литовской стороне".
З точки зору генеалогії не можна обійти питання про матір Бог�дана. Брак джерел, здавалось би, назавжди поставив крапку на інформації про цю жінку. Враховуючи, що вона народжувала у 1595 р. (Богдана) і близько 1620 р. (Григорія), то дату народжен� ня її самої слід віднести десь до 1575–1579 рр. Після загибелі чо�ловіка мати Богдана Хмельницького вдруге вийшла заміж за шляхтича Василя Шишку�Ставецького, що свідчить на користь її шляхетського походження [984, 96]. У неї від цього шлюбу був син Григорій.
Существует легенда, что известный разбойник Кудеяр, промышлявший на Волге в XVI веке, являлся представителем рода Батори, а именно сыном Жигмонда Батори и некой знатной литвинки (предположительно, дочери Криштофа Косинского). Перед свадьбой с Марией Австрийской, Жигмонд отослал сына к казакам, на Украину. Однако, эта легенда фактически ни чем не обоснована
Кудеяр (тюрк. имя собств. Қудаяр из перс. Xudāyār «возлюбленный Богом»)По легендарной версии, он или брат Ивана Грозного, или сын Жигмонда Батори. В устном народном творчестве Кудеяр самый кровавый и легендарный разбойный персонаж русского фольклора (с XVI в.).
Согласно распространенной легенде, Кудеяр — сын Жигмонда Батори, рожденный еще до того, как его родственник Стефан Батори (Жигмонд приходился Стефану племянником) стал королём польского государства. Поссорившись с отцом, который к тому времени уже был стар, он бежал к казакам на Днепр. Затем он переходит на службу к русскому царю. Таким образом, он оказывается среди опричников Грозного Царя Ивана Грозного и его настоящее имя — князь Габор-Георгий в русском варианте Сигизмундович.7
341/7 <20+13> ♀ Степанида Зиновіївна Хмельницька (Нечай) [Хмельницькі]Свадба: <19> ♂ Іван Ничипорович? Нечай [Нечаї] d. > 1673
Свадба: <19!> ♂ Іван Ничипорович? Нечай [Нечаї] d. > 1673
_FA2: в другому Мовчан
Свадба: <20> ♂ Лукьян Молчан (Мовчан) [Молчаны]
Свадба: <21> ♂ Лук'ян Мовчан [Мовчани]
Свадба: <22> ♂ N. Блисько [Блиськи]
_MILT: наказний полковник Чигиринський
_MILT: сотник Чигиринський
Відомо що якийсь Іван Проскура-Сущинський отримав королівський привілей на добра містечка Богачки на р.Псьол поблизу Миргорода-занесений до гродських книг 6 червня 1646 року.
Проскури були власниками слободи Ворскли.
Свадба: <24> ♀ Розанда Лупу (Хмельницька, Антоновська) [Лупу] b. 1630 d. ~ 1686
Смрт: 15 септембар 1653, Молдавське воєводство, Турецьке царство
Смрт: 1647
Смрт: 1685, Кам'янець-Подільський, Турецьке царство, задушений турками
Свадба: <26> ♂ Павел Иванович Тетеря Моржковский [Моржковские] b. ~ 1621 d. април 1671
Смрт: 1668
У 1656 р. вийшла заміж за бихівського полковника Данила Виговського — брата генерального писаря, майбутнього гетьмана Івана Виговського, що значно зміцнило позиції останнього в оточенні її батька.
В умовах війни шлюб тривав недовго. Данило Виговський потрапив у московський полон. Після страти чоловіка росіянами 30 листопада 1659 р. і конфіскації його родових маєтків польською владою Катерина вдруге вийшла заміж за Павла Тетерю — особистого ворога брата колишнього чоловіка, причетного до його ганебної страти поляками 16 березня 1664.
Протягом 1663 - 1665 р.р. Павло Тетеря - гетьман Правобережної України, пропольська маріонетка. У 1665 р. внаслідок військових невдач він зрікся гетьманства і, прихопивши військовий скарб, державний архів та гетьманські клейноди, втік до Польщі, де перейшов у католицтво в обмін на високі звання. Чи поїхала з ним Катерина - невідомо. Достеменним є факт її смерті у 1668 р.8
511/8 <40> ♀ Параскева Прокоповна Бережецкая (Яреманенко, Каневец) [Бережецкие]_FA1: в первом браке Яреманенко
_FA2: а во втором Каневец
Свадба: <29> ♂ Іван Іванович Канівець [Канівці] b. 1630 d. 1696
Свадба: <30> ♂ N. Яреманенко [Яреманенко]
Смрт: Малоросія, Російська імперія
Свадба: <31> ♂ Марія Гаврилівна Яремієнко (Мовчан) [Яремієнки]
_MILT: 1662, Ніжинський полк, Малоросія, Руське царство, [[військовий товариш|знатний товариш]]
_MILT: 1665, Малоросія, Руське царство, полковник [[сердюки|сердюцький]]
_MILT: од мај 1678, Стародубський полк, Малоросія, Руське царство, полковник Стародубський
Смрт: јун 1678, Чигирин, Малоросія, Руське царство, загинув під час походу на Чигирин
Смрт: < 1685
