Марія Амалія Могила b. ~ 1590 d. 10 децембар 1638 - Индекс потомака

Написал: "Moscovia vel narratio brevis de moribus monarchiae Russorum etc." (Данциг, 1670) и "Saeculum bellatorum et togatorum vel centuria eloquiorum clarissimorum Virorum Polonorum et Lithuanorum" (Краков, 1670), перепечатанные А.Залуским под названием: "Qrera omnia comitis in aureo Potok Pilavltae Potocki Castellani Camenece n sis" (Варшава, 1747).

(с 1754), ген. командор крепостей.

находясь польским послом в Регенсбурге, получил от германского императора княжеское достоинство Римской Империи, а впоследствии и орден Золотого Руна. По смерти Августа III он записался в число кандидатов на польский престол, но встретил неудачу и, по избрании в короли Станислава Понятовского, уехал в Лейпциг и там посвящал своё время литературе и учёным изысканиям, учреждал премии и конкурсы, раздавал писателям золотые медали, печатал их сочинения на свой счёт, кормил, поил и одевал их; но соскучившись на чужбине он возвратился на родину и начал вести жизнь чудака. Не смотря на свои странности, Яблоновский был любим всеми за его готовность помогать бедным и за уклонение от всяких тяжб и ссор.

В 1725 році з дочкою Миколи Браницького одружився Іван Любомирський і Білилівка вже в 1777 році належала дочці цього князя Марії Радзівіловій. Вона була бездітною і не залишила нащадків. Білилівка повернулась в осідлість її вуя Клемента Браницького, гетьмана військ коронних, який як бездітний переказав всі добра свої Іоахімові Потоцькому, підчашому, литовському регіментарові конфедерації з Бару. особистому ворогові Станіслава Августа. Потоцький Іоахім був жонатий з Терезою Сапіжанкою, Іоахім Потоцький залишив дві дочки, які вийшли заміж за каштелянів Львівських, також Потоцьких, Христина за Петра Францішка, старосту Щирецького, Іванна за Яна, старосту Канівського, Петро Францішек Потоцький, староста Щирецький посланник, посол Польщі в Стамбулі, замешкавши в Білилівці збудував тут палац і сад заклав, підніс містечко. Помер в Бердичеві, похований в Білилівці на парафіяльному цвинтарі. Після ньго Білилівка перейшла у власність його сина Яна, який був одружений з Маріанною Чорторийською, яка мала двох синів Йосипа і Германа.

• http://uk.wikipedia.org/wiki/Білилівка

От младшего сына Яна Станислава, Дмитрия Александра, происходит бурштынская ветвь рода, которая просуществовала до 1920-х гг. в австрийском подданстве. В 1820 г. за главой австрийской ветви, Матвеем Яблоновским, признан княжеский титул. Жена Марианна ушла от него к русскому генералу Сандерсу (по уверениям Вигеля, выиграна им в бильярд). Потомки Матвея и Марианны — некрупные галицкие помещики XIX века — не играли заметной роли в жизни страны.

• http://ru.wikipedia.org/wiki/Яблоновские

граф. Тайный советник, сенатор, воевода Киевский. Замечательный деятель второй половины XVIII-го столетия в области фабричной промышленности и сельского хозяйства. Сын Гузовского старосты графа Ивана Антоновича Потоцкого, граф Прот получил первоначальное образование в Польше, затем жил за границей, изучая разные отрасли фабричной и сельскохозяйственной промышленности. Вернувшись в отечество, граф П. основал три банкирских конторы — в Варшаве, Махновке (Киевской губернии) и Херсоне — и первый из высшей аристократии открыто начал заниматься промышленностью, торговлей и банковыми операциями. В своем родовом поместье Махновке, в 20-ти верстах от Бердичева, он основал большие суконные фабрики, фабрики одеял, шляп, чулок, лент, мебели и пр., завел типографию, а для многочисленного рабочего люда устроил на свой счет аптеку, больницу и пивоваренный завод. На частые ярмарки в Махновку съезжалась самая разноплеменная толпа торговцев. Финансовые предприятия Потоцкого, как и других банкиров, потерпели полный крах, вследствие чего в 1792 году сеймом "была учреждена комиссия для рассмотрения банкротства" пяти польских банкиров, в числе которых был и Прот Потоцкий.

• http://uk.wikipedia.org/wiki/Білилівка

• http://uk.wikipedia.org/wiki/Білилівка

Odnośniki (linki)

• Geni

Uczestniczył w kampanii krymskiej z lat 1855-1856 w składzie wojsk rosyjskich.

W okresie od 16 sierpnia 1862 do 18 września 1863 r. sprawował urząd prezydenta Warszawy, powierzony mu przez ojca. Uczestniczył w 1862 r., wraz z oberpolicmajstrem Siergiejem Muchanowem, w przygotowaniu listy 12 tysięcy młodych obywateli Królestwa Polskiego wytypowanych do branki.

W roku 1877 r. złożył wiernopoddańczy hołd carowi imperium Rosyjskiego.

W historii Polski uważany jest za zdrajcę i polityka na usługach Rosji.