Иван Никифорович Степаненко b. 13 април 1920 d. 31 мај 2007
Из пројекта Родовид
| Рођени род | Степаненко |
| Пол | мушки |
| Цело име (рођено) | Иван Никифорович Степаненко |
| Родитељи
♂ Никифор Денисович Степаненко [Степаненки] d. 1931 ♀ Прасковья Дмитриевна ? (Степаненко) [?] d. 1931 | |
| Вики-страница | wikipedia:ru:Степаненко,_Иван_Никифорович |
Догађаји
13 април 1920 Рођење: Нехайки, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
31 мај 2007 Смрт: Черкассы, Украина
>31 мај 2007 Сахрана: Черкассы, Украина
Напомена
 |
|
Ива́н Ники́форович Степане́нко (укр. Іван Степаненко; 13 апреля 1920 года — 31 мая 2007 года) — участник Великой Отечественной войны, заместитель командира эскадрильи 4-го истребительного авиационного полка 11-го смешанного авиационного корпуса 15-й воздушной армии Брянского фронта, дважды Герой Советского Союза, генерал-лейтенант авиации (1999).
Згадки
У війну особливо відзначився нехайківець Іван Никифорович Степаненко (13. 04. 1920 – 31. 05. 2007). Після смерті в родині від голоду батьків і трьох сестер (у перших виданях спогадів він вимушено називає це «епідемією») його зведений брат подався в місто Кам’янське (нині – Дніпродзержинськ), куди аж восени 1938 року забрав і молодшого Івана, що бідував. Там той працював слюсарем, а потім був аероклуб і знаменита Качинська льотна військова школа, в якій і реалізував давню мрію стати авіатором. Почав воювати в червні 1942 року. Здійснив 414 вильотів і особисто збив 33 літаки. Два рази був поранений. За подвиги в небі війни став двічі Героєм Радянського Союзу. Повідомляють, що на його рахунку був і такий знаменити ас Люфтваффе як лейтенант Отто Кіттель, що мав 267 перемог. В селі його так і називають, коротко і просто – “Герой”, споруджено належний монумент. Він і в зрілому віці на власному прикладі демонстрував льотну практику уже на реактивних літаках. З 1976 рроку заслужений військовий льотчик генерал-майор Іван Степаненко знаходився у відставці і проживав в Черкасах, а в теплу пору – на дачі в Нехайках (яку, між іншим, так і не приватизував), частково займаючись присадибним господарством. І, як воно велося в радянські часи, завдяки його авторитетному втручанню, односельці вирішували в 60-80-х рр. багато проблем, пов’язаних із розвитком інфраструктури села: асфальтова дорога, нові школа та клуб, дитячий садок тощо. Прийшли слава і почесті, а генерал Степаненко в розмові з журналістом ностальгійно згадував: “Найприємнішим для мого покоління було проїхатися на батьківському коні, скупати його у ставку в тихе надвечір’я і потім податися в нічне пастухування”. «Хто не водив коней пасти уночі, тому важко уявити, яке то романтичне заняття. Назбираємо, бувало, сухого пирію, торішнього соняшничиння, хмизу, розпалимо багаття. У темряві злітають догори тисячі іскор, ми сидимо й підкидаємо у вогонь, а він наче проковтує все . Десь поруч, у темряві, хрумкотять траву коні, чмихають, перемовляються іржанням, а ми вгадуємо по тих звуках, де пасеться який кінь».
+ + +
Упокой, Боже, казака Твоего Ивана и учини его в раю, где лики святых, Господи, и праведники сияют яко светила; усопшие казаки Твои упокой, презирая их все согрешения
Од прародитеља до унучад
Свадба: ♀ Марія ? (Степаненко)
Смрт: 19 јануар 1943, Шталаг 358, загинув у полоні
