Петро Іванович Петрик Іваненко

Из пројекта Родовид

Догађаји

Рођење: Нові Санжари, Полтавський полк, Область Війська Запорізького

Напомена

Пе́тро Іване́нко (Петрик) (Петро Іванович Сулима) — політичний діяч кінця XVII — початку XVIII ст., гетьман Ханської України. Рік народження невідомий. Родом, очевидно, з Нового Санжарова на Полтавщині або з Полтави, бо там жили його родині, чи з Полтави. Родичався із полтавським полковником Ф. Жученком, І. Іскрою та генеральним писарем В. Кочубеєм; є версія, що він — син 4-ї дочки Ф. Жученка, сестри жінок І. Іскри та В. Кочубея; інша версія: дружина Петрика — Жученкова онука. Рано осиротів, жив у школі, згодом навчався в Київській колегії.

Служив канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії І.Мазепи (1691). В 1691 р. подався на Запоріжжя, де став військовим писарем. Існує версія, що Петра Іваненка звали Петриком із подачі Івана Мазепи, який цим хотів принизити свого опонента. 23 квітня 1692 року у супроводі 60 козаків рушив до Казикермену, де 26 травня уклав Вічний мир між Україною та Кримом (Вічний мир із ясновельможним його милістю ханом і з усією державою Кримською видільного Київського та Чернігівського князівства і всього Запорозького городового війська і народу Малоросійського). Ця угода оголошувала Україну «видільною» (незалежною) державою. Після цього Петрик оголосив антиросійське повстання, видавши в липні 1692 р. свої універсали, та з Казикермену переїхав до Перекопу.

В липні 1692 обраний гетьманом України, розпочав боротьбу за допомогою кримського війська проти Москви та Мазепи (походи 1692, 1693, 1694, 1696 рр.). Обложену Новобогородицьку фортецю взяти йому не пощастило, з орільських сотень йому піддалося два міста: Китайгород і Царичанка. Повторну акцію Петрик здійснив у січні 1693 р., пішовши на землі Полтавського полку з татарами; ходив у походи ще 1694 і 1696 р., але успіху не мав.

Таким чином, підняти національно-визвольного повстання Петрик не зумів, козаків при собі мав небагато (бл. 500) і міг вести тільки локальні дії.

1696—1709 (1712?) (з перервами) — гетьман так званої Ханської України (частина Південної України між Південним Бугом і Дністром), яка належала до Кримського ханства.

Петрик був одним із поборників незалежності Козацької держави.

...

Рік народження невідомий. Родом, очевидно, з Нового Санжарова на Полтавщині, бо там жили його родині, чи з Полтави. Родичався із полтавським полковником Ф. Жученком, І. Іскрою та генеральним писарем В. Кочубеєм; є гадка, що він — син четвертої дочки Ф. Жученка, сестри жінок І. Іскри та В. Кочубея; інша версія: дружина Петрика — Жученкова онука. Батько його бідний. Петрик рано осиротів, жив у школі, потім, очевидячки, навчався в Київській колегії, бо одержав достатню освіту, щоб стати старшим канцеляристом у Генеральній канцелярії. У 1691 р. гетьман L Мазепа послав його до Ф. Жученка з монаршою платнею. По тому Петрик подався на Запорозьку Січ, де був поставлений січовим писарем. 23 квітня 1692 року у супроводі 60 козаків рушив до Казикермену, де 26 травня постановив Вічний мир між Україною та Кримом, що оголошував Україну «видільною» (незалежною) державою, яка мала зватися Малоросійським князівством й бути вільною. Тим Петрик оголосив антиросійське повстання, видавши в липні 1692 р. свої універсали, з Казикермена їде до Перекопу, а в липні проголошується гетьманом України. Але підняти національно-визвольного повстання Петрик не зумів, козаків при собі мав небагато (бл. 500) і міг вести тільки локальні дії. Осаджену Новобогородицьку фортецю взяти йому не пощастило, з орільських сотень йому піддалося два міста: Китайгород та Царичанка. Повторну акцію Петрик здійснив у січні 1693 р., пішовши на землі Полтавського полку з татарами; ходив у походи ще 1694 і 1696 р., але успіху не мав. Називався тоді вже гетьманом Ханської України. Після 1696 р. ім’я Петрика з історичних документів зникає. Існує версія, що його вбили, і друга, що дожив до 1712 р. Незважаючи на неуспіх, Петрик є одним із цікавих поборників незалежності Козацької держави.

• http://litopys.org.ua/suspil/sus142.htm

Петро Іванович Іваненко був родом з Полтавського полку (з Полтави або м. Нових Санжарів), мабуть, син козака 25. Людина здібна, освічена й бувала, він дістався до Генеральної військової канцелярії, де незабаром став військовим канцеляристом, чому допомогло також одруження Петрика з небогою генерального писаря В. Кочубея, онукою полковника полтавського Ф. Жученка 26. Року 1689 Петро Іваненко був одним з 8 канцеляристів, які їздили з Гетьманом до Москви, причому займав він у списку посольства перше місце після Василя Чуйкевича, майбутнього реєнта Генеральної військової канцелярії й генерального судді. Року 1691 Петрик був уже старшим військовим канцеляристом і користувався повним довір’ям та прихильністю як Кочубея, так і самого гетьмана Мазепи. Він вже мав родину (джерела згадують про його сина, а він сам — про «дітей»), непоганий маєток («худобу неподлую», за його власними словами), зокрема двір у Батурині. Перед ним відкривалася добра старшинська кар’єра. Але для цієї небуденної людини цього було замало.

Петрик був добре обізнаний з історією й тогочасним станом України й політикою українського уряду. Переконаний український державник, Петрик розумів усю небезпеку для України з боку Москви й Польщі. Ідея визволення України від усякого чужого панування, а передусім «одобраня от московское власти милое отчизни своее Украйны» (лист Петрика до Запоріжжя з 18 травня 1692 р. 27), стає головною метою Петрика. Петрик вважав, що союз з Кримом (і, мабуть, Туреччиною) був би важливою, а на той час чи не єдиною ґарантією державної самостійности України. Тим часом Україна, як союзник Московщини, була в стані війни з Кримом і Туреччиною. Так зародилася думка про союзну угоду України з Кримом, що об’єднала цілі Петрика й впливових українських політичних кіл, які й роблять Петрика своєю довіреною особою.

На початку 1691 р. посланий у службових справах до Гадяча й Полтави Петрик таємно подався (в кінці лютого) на Запоріжжя, де його незабаром обрано на військового писаря. Перебуваючи на Січі, Петрик розпочинає переговори з Кримом і мобілізує запорозьку урядову й громадську опінію проти Москви й офіційної політики гетьманського уряду. В кінці квітня 1692 р. він «тайным обычаем», але з відома кошового отамана І. Гусака, вирушив до Криму, де від імени міродайних кіл Гетьманщини й Запоріжжя продовжує переговори з кримським урядом, які завершилися трактатом союзної угоди між Україною й Кримом, підписаним у Газі-Кермані (Казикермені) 26 травня того ж року 28.

Що акція Петрика була пов’язана з політичними колами в Батурині й Полтаві, більш того, була ними підготована й організована, про це широко говорили на Україні й поза межами її. Український посланець у Москві Юрій Харевич 1691 р. казав, що «на Украине говорят, что он (Петрик) на Запороже збЂжал с вЂдома генералного войскового писаря Василья КучюбЂя... і послал де ево, Петрушку, ис Полтавы до Запорожья провадить полтавской полковник нарочного своего... і знатно де совершенно, что тот побЂг... учинился c вЂдома КучюбЂева».

• http://litopys.org.ua/coss3/ohl10.htm

Од прародитеља до унучад