Іван Порфирійович Матвійко b. ~2 септембар 1928 d. 13 јун 2019

Из пројекта Родовид

Особа:799287

Рођени род	Матвійки
Пол	мушки
Цело име (рођено)	Іван Порфирійович Матвійко
Родитељи ♂ Порфирій Іванович Матвійко [Матвійки] b. 26 фебруар 1900 d. 9 мај 1944

Догађаји

~2 септембар 1928 Рођење: ур. Середин Яр, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область, Україна

~ 1950 _MILT: Інтинський ВТТ, Комі ACCP, СССР, Старшина

31 октобар 1983 Титуле : м. Iнта, Коми АССР, Нагороджений медаллю «Ветеран праці» від імені Президії Верховної ради СРСР

13 јун 2019 Смрт: Пушкінський район, Санкт-Петербург, Росія

Напомена

Іван Матвійко народився в посівну, тому точна дата народження невідома. Запис про реєстрацію проведена 2 вересня 1928 року.

Життя в Україні

Іван погано пам'ятав батьків через їх важкої роботи, бачив їх рідко. Мав добрі стосунки з матір'ю. У 1932-1933 роках, в період Голодомору містився в колгоспі імені Симиренка. В окупації німецькими військами с 2 серпня 1941 року по 6 лютого 1944 року. В окупації Іван допомагав матері по господарству, але після 1943 року, боячись потрапити на роботи в Німеччину переховувався. Іван згадував: "Спочатку німці, як я розумію, це був "Вермахт" справили нормальне враження. Ми не боялися їх, це були звичайні чоловіки, багато з яких самі не бажали йти до нас. Але пізніше, вони пішли на схід, а з нами залишилися війська "СС", яких ми боялися. Вони тримали жорстку дисципліну, а ми не знали що від них чекати ..."

"Німці постійно ходили до матері за курячими яйцями, це був їх щоденний сніданок. Ми багато спостерігали за ними. На обриві річки вони часто курили свої сигарети, а ми шукали недопалки, щоб спробувати німецький тютюн."

У 1947 році направлений до Маріуполя на Сталеливарний завод. Получил специальность - сталевар.

ГУЛАГ і Інта

У 1950 році призваний на строкову службу до лав МВС СРСР, Мінеральний табір Комі АРСР, м Інта. Перші місяці служби проходили важко. Іван звикав до північного клімату. Його загін зіткнувся з дідівщиною, тому що місцеві солдати замість 3 років служби, відслужили 6 років. Позначався дефіцит кадрів на півночі.Досвід, який Іван отримав в Маріуполі допоміг йому швидко просуватися по службі і отримати звання Старшини. Він командував невеликими загонами і стежив за дисципліною солдатів. Іван був близький до звання офіцера, але 5 класів освіти не давали йому підвищення. В час служби проявив себе з позитивного боку, мав добрі стосунки з однослужівцамі, акуратно звертався з ув'язненими. Після служби спокійно проживав в Інті разом з ними. Іван згадував:

"У Інте майже не було ув'язнених, засуджених за побутовими статтями. Майже всі були політичними, засудженими за Статтею 58. Мені здається, я бачив людей з усіх країн світу, зустрічав кілька японців та американців. Полонених німців і солдатів гітлерівської Німеччини було небагато і їх постійно відпускали на волю. Влада їх країн знали, що вони знаходяться в наших таборах, тому їх берегли. Найважча доля була у "західників". Жителі західної України не звільнялися і були навічно вражені в правах. Ті, що вижили з них повернулися додому, але після смерті Сталіна. У в'язнів була важка робота, але багато хто з них знаходили в Інті спокійну роботу, через свою освіту. Ми ніколи не спілкувалися з ними і не могли мати ніяких особистих контактів з ними - це було небезпечно для нас."

Іван не любив згадувати період служби і до старості не розповідав про свою роботу в таборах.Демобілізован в 1953 році. Після демобілізації Іван Матвійко залишився в Інті, працював шофером на автомобілі ЗІС-5. Брав участь в будівництві Інтінское водонапірної вежі, будівництво шахт і житлових мікрорайонів, нових доріг. Одружився 14 січня 1954 році на Куркуновой Ользі Федорівні, народилася дочка. Проживав з дружиною Ольгою в селищі Перший Гірський, поруч з Інтой. В умовах крайньої півночі, автотехніка не справлялася з роботою, Іван згадував:

"Вантажівки грузли в снігу по дверях, на цей випадок попереду автоколон йшли робітники з лопатами. У хуртовини також не справлялися фари і доводилося використовувати палаючий гас. У січні і лютому постійно трималася температура нижче 40 градусів, тому водіям було дозволено випивати міцний алкоголь під час роботи. Все місто Інта стоїть на болоті і кожен його метр відсипаний тоннами гірських порід."

У 1962 році народилася друга дочка. У 1984 році вийшов на пенсію. Був багато разів нагороджений і відзначений за сумлінну працю, більше 30 років Іван віддав північ. У 1980, 1987, 1996. народилося троє онуків.

Пенсія і пам'ять

Проживав на пенсії в Костромі, район Якіманіха. Як Іван народився в родині селян, він розбирався в тваринництві, вирощуванні овочів, фруктів, злаків. Умів вирощувати і заготовлювати тютюн, збирати мед. Любив риболовлю і активно займався їй в період життя на півночі. На пенсії в Костромі містив дві земельні ділянки, які обробляв сам. Займався онуками, багато часу проводив з автомобілем Москвич-412. У 2010 році переїхав до старшої дочки і покинув Кострому назавжди. Помер 13 червня 2019 р. в Пушкінському районі м Санкт-Петербурга у віці 90 (91) років. Похований у Колпіно, поруч з Санкт-Петербургом на Новому Колпінском кладовищі.

- Іван Матвійко(зліва) в Комі АРСР 1950 - Іван Матвійко(зліва) в Комі АРСР 1954 - могила Івана Матвійко