Фёдор Степанович Гречаный
Из пројекта Родовид
| Рођени род | Гречаные |
| Пол | мушки |
| Цело име (рођено) | Фёдор Степанович Гречаный |
| Родитељи
♂ Степан Прокофьевич Гречаный Потребич [Потребичи] d. 1697 | |
Напомена
Варто відзначити, що після смерті Стефана Гречаного, Мазепа відібрав у його сина Федора, брата Якова, пожалуване раніше с. Оксютінци.
Федор Потребич Гречаний
У своєму щоденнику Петро Апостол записав під час проходження через Поділки у 1725 році, що село тоді належало якомусь поміщику Гречаному. На жаль автор записів не подав більше відомостей ні про село, ні про його мешканців. Але деякі додаткові дані про ті часи все ж збереглись в архівних документах, що освітлюють суспільні та господарчі відносини в ті часи в с. Поділки. То були часи, коли після смерті українського гетьмана Скоропадського вибори нового гетьмана царським урядом не були дозволені. Управління Лівобережної України тимчасово було покладено на наказного гетьмана П. Полуботка та генеральну старшину. Та все таки всі справи вони могли вирішувати тільки за згодою президента Малоросійської колегії Вельямінова. В 1724 – 1727 рр. управління Лівобережної України формально виконувалось так званими «правителями Генеральної військової канцелярії». То були маловпливові представники старшини – колишній полтавський сотник І. Левенець, Глухівський сотник И. Мануйлович та військовий товариш Ф. Потребич-Гречаний. Якраз в ті часи с. Поділки, можливо, і належало саме цьому Ф. Гречаному, що був з роду Степана Прокоповича Потребич – Гречаного генерального писаря в 1663-1665 рр.
При полково-сотенному устрої в селах Гетьманщини як правило вибирались сільські уряди самоврядування громад і представниками влади там були місцевий війт, староста, а також козацький отаман, сотник та інші. В працях українських істориків є записи про те, як місцеві землевласники чинили спротив сільським урядам: « Інколи поміщики навіть не допускали до того, аби керівництво сільських урядів відсилало листи до вищих урядовців, та розправлялися з такими «свавільниками», як це робив власник с. Подолки Ф. Гречаний. Коли отаман все ж зумів подати до генеральної канцелярії скаргу: «…ми громада села Подолків… зі сльозами крівнимі ускаржуємося на П. Ф. Гречаного в наших великих кривдах», то поміщик розправився із сільським урядом. Лише двом його представникам (Падалці та Вовкодаву) пощастило втекти до Глухова і знову подали скаргу про «остре мученє і тиранську бійку» з боку Ф. Гречаного.». В тій же праці також розповідається, що «державці, орендатори і посесори(власники), звівши селян до пригніченого стану, часто втручалися у процедуру виборів органів самоврядування громади, а сільських старост перетворювали не на представників поспільства, а фактично, на власних урядників, яких зобов'язували виконувати поліцейські функції: виганяти підданих на роботу, розподіляти повинності, слідкувати за порядком в селі та видавати сюзерену неблагонадійних. Все це значно віддаляло представників сільського самоврядування від решти поспільства та розпалювало конфлікти між ними. Тому селяни досить часто виявляли непокору війтам та старостам, як це, приміром, було у згаданому с. Подолки. Там селянин Корній відкрито заявляє війту: «…досить вам…панщини робити», а А. Красій ще й іронічно додавав: «…тогди будем пана слухать, як довбня зацвететь». Інший же господар цього села І. Римаренко на вимогу останнього виконати важку возову повинність так характеризував останнього: «…як пан собака такіе тепер і войти настали.». Така характеристика стосувалася насамперед урядів війта у приватних селах.». Лазаревський О. Українські посполиті (1648 – 1783), Розвідки про селянство., Л., 1902, - Ч. 2 - С. 166, С. 168.
Од прародитеља до унучад
