Евдокия Михалевич (Хотынская) d. 1925

Из пројекта Родовид

Догађаји

Свадба: ♂ Адам Петрович Хотынский [Хотынские] b. 1896 d. 1976

1919 Рођење једног детета: ♂ Андрій Адамович Хотинський [Хотинські] b. 1919 d. 1974

1922 Рођење једног детета: ♀ Анастасия Адамовна Хотынская [Хотынские] b. 1922

1925 Смрт: Замшаны, Польша

Напомена

Через кілька місяців після повернення з армії Адам одружився з Євдокією Михалевич. Євдокія була приваблива і життєрадісна дівчина, дочка заможного лісничого Йосипа Михалевича з сусіднього хутора Хочево (Йосип постійно прикупляв землю і будував хати на ній для своїх синів). На дівчину із заможної родини задивлявся не один хлопець, і серед них сусід діда — Андрій Козел. Амбітний Андрій не міг пробачити дідові, що той відбив у нього дівчину, і все життя мстив йому та його родичам за це. На фотографії 1937 року мій дід — красень, міцний, стрункий, з гарними вусами. Євдокія покохала діда, та її щастя тривало недовго. Народила Євдокія у листопаді 1919 року сина Андрія (мого батька), а в 1922 році — дочку Настю. Андрій був енергійним, рухливим хлопчиком, любив пустувати. Дід Антон і його дружина Марія дуже прив’язалися до меншенької Насті. І коли Євдокія захворіла, а потім померла, то вони виховали Настю як свою дочку і доживали при ній.

Мій дід був суворої вдачі, дуже хотів самостійності, тому всі роки збирав гроші на землю й хату, щоб відділитися. Доводилося ущемляти сім’ю, недоїдати. Нелегкою була доля поліської жінки. Зимою білизну полоскали в холодній воді у ставку, застуджувалися і хворіли. Так застудилася й моя бабуся Євдокія. Хворіла недовго, померла від запалення легень, а може, від сухот. Моєму батькові на той час виповнилося 6 років. В його пам’яті про матір залишився лише один спогад: мама лежить на ліжку хвора, кашляє, він з криком скаче по хаті. Шум заважає мамі, їй недобре, і вона просить сина припинити біганину. Однак Андрій не слухає. Нарешті, мама не витримує, зриває з себе ковдру і кидає на нього. Тоді хлопець лякається і замовкає. Мабуть, через стресовий стан це закарбувалося у дитячій пам’яті. Він згадував про цей випадок із жалем, йому було прикро, що неслухався хворої мами.

• http://fondvolyni.com.ua/book/kniga.pdf

Од прародитеља до унучад