Іван Олексійович Галака Васильчиков

Из пројекта Родовид

Особа:717761

Рођени род	Васильчикови
Пол	мушки
Цело име (рођено)	Іван Олексійович Галака Васильчиков
Родитељи ♂ Олексій Григорович Васильчиков [Васильчикови]

Напомена

Всі вони мали земельні наділи, оскільки панські і монастирські землі були розподілені між безземельними та малоземельними селянами. Незначна серед них частина замовників, до яких і відносилась сім'я Олексія Васильчикова (Галаки) в Пилипчі.

За переказами, бабуся Олексія Григоровича Васильчикова була кастеляншою в панському домі. Молода і гарна служниця, сподобалася господареві, від якого і народила сина. Незважаючи на протести своєї дружини, вельможний пан залишив у своєму домі дівчину з дитиною. Так він і жив, маючи двох дружин - дворянку і селянку. Пані ненавиділа свою молоду суперницю та її сина, тому і прозвала його Галакою, тобто голим, бідним злидарем. З того часу і приросло це прізвисько до сім'ї Васильчикова.

Помираючи, пан наділив сина своєї служниці грошима і землею. З того часу і проживали в Пилипчі Васильчикови - Галаки, примножуючи подарований спадок. Олексій Григорович в центрі села мав гарний будинок, господарський двір, займався переробкою лісу та торгівлею. Спочатку в нього була пилорама, що приводилась у рух кіньми або волами, а потім роздобув парову машину, що дозволило прискорити розпиловку лісу. Готову продукцію - дошки, шалівку, бруси і т.п. в основному продавав у Чернігів, а замовників було багато. Оскільки свого лісу Васильчиков не мав, то купував його в основному в мого діда Загаби та в Герасименка. Як розповідала мені бабуся, приїде Олексій Григорович, ходять по лісу з дідом і роблять розмітку: “Ти мені, Миколо, зріж ось ці сосни, дуби, осики”. Помітить дерева, призначить строк, коли привезти дерева до пилорами. Крім найманих робітників, в господарстві працювала і велика сім'я Васильчикова: 5 синів і дочка. Іван був третім. Два старших сини закінчили гімназію, а Іван в 1916 році (в роки Першої світової війни) - прискорений курс школи прапорщиків і дослужився до підпоруччика та командира кавалерійського півескадрона. Але буремні революційні події 1917 року перекреслили офіцерську кар'єру Івана, царська армія розпалась, і він опинився в Пилипчі.

Після вигнання окупантів та гетьманців у другій половині листопада 1918 року в Ріпках і в навколишніх селах була відновлена Радянська влада.

В цей час в Богунський полк влився і Іван Галака (Васильчиков) з групою відчайдушних юнаків з навколишніх сіл. Оскільки Іван Галака мав військову освіту, офіцерське звання, його призначили командиром окремого кавалерійського ескадрону.

В Щорській дивізії була сувора революційна дисципліна. Особлива увага зверталась ка стосунки щорсівців з населенням. Під загрозою розстрілу заборонялось мародерство. З перших днів служба в Івана йшла добре, його ескадрон входив до кращих військових підрозділів, але Іван з найближчим оточенням почав порушувати дисципліну, зайнявся мародерством і пияцтвом. Рішення Щорса було однозначне і категоричне - мародера розстріляти. Але військовий суд, враховуючи командирське звання Васильчикова і його запевнення, що більше ніколи не візьметься за старе, замінив розстріл розжалуванням в рядові.

12 січня 1919 року Богунський полк витіснивши петлюрівців, увійшов у Чернігів. Серед богунців був і Іван Галака. Але тут він забув свої обіцянки і знову зайнявся мародерством, накинувся на свого командира взводу з кулаками, що визвало новий арешт і слідство. Не чекаючи вироку, Васильчиков з чужими документами про поранення втікає з армії, прихопивши бричку, трійку коней та декількох чоловік своїх друзів та з'являється в Пилипчі.

...

Розгромивши волвиконком та спаливши його справи, галаківці розсипалися по вулицях селища і почали погром. Ось як описує один із очевидців цього побоїща вчитель місцевої школи Ларіонов: «Из еврейских домов, хижин, из погребов й сараев неслись отчанные крики й напрасные вопли о помощи… пощады не было ни кому - ни старым, ни малым. Расшибали о стены грудних детей, насиловали матерей. Издевались, калечили молодых девушек. С особой радостью издевались над коммунистами, комбедовцами и комсомольцами. Эта картина никогда не изгладится из памяти теж, кто наблюдал ее». Цей запис був внесений головою військової ради Городнянського повіту В. Биструховим в протокол слідства.

Напередодні світлого християнського свята Покрови - покровительки українського козацтва на цвинтарі с. Пилипча відбувся мітинг з нагоди встановлення хреста на могилі отамана Івана Васильчикова. Ціеї погожої днини, щоб вшанувати пам'ять свого земляка, зібралися десятки пилипчан, мешканців навколишніх сіл, приїхали гості з Чернігова - представники громадських, молодіжних організацій, партій, обласних засобів масової інформації, священнослужителі.

Поминальну службу на могилі І. О. Васильчикова відправили настоятелі Української Православної церкви Київського Патріархату отці Євген і Марк. Вони також провели освячення встановленого на могилі нового, дубового хреста з написом «Отаман Галака. Васильчиков Іван Олексійович. 189...-1921-З.VII».

Зі словом до віруючих, присутніх людей звернувся отець Євген. Він, зокрема, зазначив, що І. О. Васильчиков був дуже віруючою, освіченою людиною, ходив до храму, був християнином і поклав своє життя за боротьбу проти поневолення селян комуною, яка забирала землю і те, що на ній зростили. Він боровся за можливість жити і господарювати мирним життям простим селянам на своїй землі. Тоді отаману Галаці і багатьом селянам як нащадкам козаків доводилося, бачачи жорстоку несправедливість і поневолення, брати шаблі, щоб боронити свою землю від непроханих правителів. Таких могил ще десь багато, де покояться - це отамани Ромашко, Ангел, отаманша Маруся, які боролися за свою землю і волю селян.

- Хай Раб Божий Іоан і ця могила додадуть нам всім поштовх шукати інші могили, облагороджувати їх за християнськими обрядами, молитися і згадувати своє минуле, бо без нього немає майбутнього. І нація, котра не пам'ятає свого минулого, її героїв - не має своєї держави, підкреслив отець Євген.

- Ми стоїмо на місці, де похована людина, про яку десятиліття тоталітарна комуністична влада намагалася не згадувати, або й згадувати, то тільки у негативному сенсі, - звертаючись до присутніх, сказав аспірат Інституту історії Національної академії наук України Ігор Левенок. - Власне і нині окремі «історики» однобоко трактують його постать, поставивши клеймо «бандит», ті події так, як вигідно іх вузьким інтересам. - Звичайно, постать І. О. Васильчикова - неоднозначна. Але коли говорити, що людина боронила свою землю від більшовицьких окупантів, то її жорстокість можна зрозуміти. Але не можна зрозуміти жорстокість окупантів, які прийшли знищити селянство, його прагнення бути господарем своєї землі.

- Я хочу висловити вдячність всім тим людям, хто збирав кошти на виготовлення встановлення хреста - активістам чернігівських організацій «Просвіта», Української Народної партії, небайдужим до історичної пам'яті свого народу молодим патріотам, а також Грабівському сільському голові О. І. Свистуну, який допоміг зі встановленням хреста, - сказав І. Левенок.

Зі словом до присутніх звернувся науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. Тарновського Євген Василець. Він, зокрема, зазначив, що постать І. О. Васильчикова викликає суперечки. З одного боку - він був захисником селянства, мав велику підтримку і популярність серед нього. Про це є свідчення жителів старших поколінь Ріпкинщини і Городнянщини, Але не можемо закривати очі і на факти жорстоких актів щодо місцевого єврейського населення. Не слід забувати і ту історичну добу, коли тривала народна стихія вкплескувалась у різноманітні форми боротьби, нерідко - жорстокі з різних боків, але не було, певно, жодного учасника тих подій, громадянської війни, хто б вийшов з неї з чистими руками. Це яскрава і водночас трагічна сторінка нашої історії, яку ми маємо всебічно вивчати і поважати.

Першим, хто ініціював встановлення хреста на могилі отамана, був просвітянин, кореспондент «Сіверщини», який також багато часу присвятив вивченню постаті І. О. Васильчикова, Олександр Ясенчук. Він розповіа про досліджені фахівцями історичні факти визвольної боротьби українського народу з тоталітарним комуністичним режимом за волю селян за участю і отамана Галаки, який не міг бачити, ще будучи командиром ескадрону Богунського полку, і терпіти звірства політики воєнного комунізму, новоявленого звірського режиму. Він також висловив вдячність тим, хто докладав зусиль до вшанування по-християнськи пам'яті І. О. Васильчикова, нащадків, які боронили землю від загарбників - заступнику голови обласної організації УНП Олексію Пію, депутату Новгород-Сіверської районної ради Ігорю Левенку, голові обласної організації “Просвіта» Василю Чепурному, голові обласної організації ОУН Валерію Рябченку, підприємцям Василю Пустовіту, Дмитру Степовику, багатьом іншим просвітянам, активістам молодіжних організацій, жителям Пилипчі.

- В перспективі, - додав просвітянин, - ми плануємо також видати книгу спогадів про життя і боротьбу Івана Васильчикова. Тому всі, хто має спогади про ті часи, фото, просимо надіслати їх за адресою: м. Чернігів, вул.Воровського, 10, «Сіверщина» Олександру Ясенчуку, тел.; 4-92-83.

- Приємно, що багато людей прийшли вшанувати пам'ять одного з визначних ватажків українського селянства, - зазначив член проводу обласної організації ОУН Станіслав Журавель. - Адже отаман Галака був справжнім козаком, лицарем селянства, яке хотіло жити мирно, ростити хліб і дітей. Та на жаль, на цю родючу і багатостраждальну землю зазіхали іноземні зайди: чи то більшовицькі, чи то царські та інші. Але козацький дух жив у серцях українців і не давав миритися з тими, хто поневолював їх. Отаман Галака був жорстокий не до простих селян, а до тих, хто неволив їх, до якої б нації чи армії ті не належали. Прийде час, коли ще маловідомі імена боронителів землі будуть належно вшановані. Спогадами про свого дядька І. О. Васильчикова поділився і 90-річний ветеран Великої Вітчизняної війни Федір Гаврилович Воробей, який теж віддав свої сили і здоров'я боротьбі з іншими поневолювачами - фашистами. Зазначивши, що вдячний Богові, що дожив до того часу, коли про отамана через десятиліття сказали правду, вшанували його по-християнськи і за це вдячний добрим людям.

На заході були присутні і племінники І, Васильчикова, представники громадської організації “Українська справа”, керівники місцевих під приємств.

Під час мітингу також виступили Грабівський сільський голова О. І. Свистун, представник молодіжної організації «Тризуб” Андрій Петренко.

До могили І.О. Васильчикова лягли вінки і квіти.