Петро Ревуха Ревуцький
Из пројекта Родовид
| Рођени род | Ревуцькі |
| Пол | мушки |
| Цело име (рођено) | Петро Ревуха Ревуцький |
Догађаји
Рођење једног детета: ♂ Андрій Петрович Ревуцький [Ревуцькі]
~ 1600 Рођење једног детета: ♂ Stanislav "Beydo" Rzewuski [Rzewuski] b. ~ 1600 d. 1668
Напомена
Брати Ревуцькі походили зі славних українських родів: по батькові від легендарного козака Петра Ревухи, що воював під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сегайдачного й від якого пішли дві гілки Ревуцьких - центральноукраїнська та сполонізована Ржевуських, а по матері мали за рідню Стороженків, Лисенків, Лизогубів і, зрештою... у дев`ятому коліні виявилися нащадками гетьмана Богдана Хмельницького.
Ревуцькі походили зі старовинної козацької шляхти. Про найдавнішого відомого предка, козака Петра Ревуху, співано в народній пісні.
По батьківській лінії рід Ревуцьких теж був пов’язаний з Іржавцем. Легендарним засновником династії вважався запорозький козак Петро Ревуха з кошу гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Нащадки Петра Ревухи не всі прийняли Московську владу. Деякі наприкінці 17 ст. перейшли до Польщі, де пізніше стали знані як Ржевуські, хоча «Herbarz Polski» зазначає, що то „рід стародавній на Руси”. Особливо прославив польську гілку роду Вацлав Северин Ржевуський (1785–1831), званий Емір Тадж уль-Фехр (Золота борода) – мандрівник та орієнталіст, автор численних літературних та музичних творів, герой польського повстання.
Згідно сімейних переказів “лівобережні” Ревуцькі були у багатьох поколіннях (принаймні 5 – Андрій, Григорій, Роман, Гаврило та Микола) священниками Святотроїцького собору в Іржавці, де з 1716 р. зберігалась чудотворна ікона Богоматері, яка вважалась святинею Запорожжя 5. Коли наприкінці травня 1843 р. Іржавець відвідував Т. Шевченко, саме Гаврило Ревуцький (дід композитора) правив храмову службу. За щасливим збігом обставин, у ті ж дні побачив світ його другий син Микола (1843–1906) – майбутній батько композитора. Він спочатку пішов дорогою батька – закінчив Полтавську духовну семінарію, висвятився на священика Іржавецького Свято- троїцького храму, однак, одружившись з Олександрою Дмитрівною, полишив церковну кафедру. Скерував свою працю в іншому напрямку – писав краєзнавчі нариси, збирав матеріали по історії Іржавця, складав статистичні звіти для земства, опікується бідними родинами й сиротами. За свою подвижницьку діяльність Микола Гаврилович був відзначений титулом Потомственного Іменитого Громадянина.
Од прародитеља до унучад
