Аполлон Александрович Скальковский b. 13 јануар 1808 d. 9 јануар 1899

Из пројекта Родовид

Особа:654484

Рођени род	Скальковские
Пол	мушки
Цело име (рођено)	Аполлон Александрович Скальковский
Родитељи ♂ Александр Иванович Скальковский [Скальковские] b. 1774 d. 1831
Вики-страница	wikipedia:uk:Скальковський Аполлон Олександрович

Догађаји

13 јануар 1808 Рођење: Житомир, Волынская губерния, Российская империя

Свадба: ♀ София Степановна Живкович [Живковичи] b. 1825 d. 1877

1841 Рођење једног детета: ♂ Олександр Аполлонович Скальковський [Скальковські] b. 1841 d. 2 август 1893

1843 Рођење једног детета: ♂ Костянтин Аполлонович Скальковський [Скальковські] b. 1843 d. 19 мај 1906

1843 Рођење једног детета: ♀ Софія Аполлонівна Скальковська [Скальковські] b. 1843 d. 1863

1845 Рођење једног детета: ♀ Єлизавета Аполлонівна Скальковська [Скальковські] b. 1845 d. 1860

1849 Рођење једног детета: ♂ Павло Аполлонович Скальковський [Скальковські] b. 1849 d. 1912

1850 Рођење једног детета: ♀ Ольга Аполлонівна Скальковська [Скальковські] b. 1850 d. 1941

1858 Рођење једног детета: ♀ Людмила Аполлонівна Скальковська [Скальковські] b. 1858 d. 1920

1859 Рођење једног детета: ♀ Леоніда Аполлонівна Скальковська [Скальковські] b. 1859 d. 1884

9 јануар 1899 Смрт: Одесса, Российская империя

Напомена

Аполло́н Олекса́ндрович Скалько́вський (пол. Apollo Skalkowski, рос. Аполлон Александрович Скальковский) (* 13 січня 1808, Житомир — †9 січня 1899, Одеса) — український та російській історик, архівіст та статистик польського походження.

Вихованець Віденського й Московського університетів, з 1828 — урядовець канцелярії Новоросійського генерал-губернаторства в Одесі, згодом довголітній секретар і редактор видань Одеського статистичного комітету (офіційна назва — головний статистичний комітет Новоросійського краю; Скальковський очолював його понад п'ятдесят років), один із засновників Одеського Товариства історії і старожитностей, активний діяч Товариства сільського господарства Південної Росії; 19 грудня 1856 був обраний членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук (історико-філологічне відділення, по розряду історико-політичних наук). Також заснував у Одесі архів міністерства внутрішніх справ і очолював його.

Батько театрального критика Костянтина Скальковського та оперової співачки Ганни Бертенсон-Скальковської.

Автор численних праць з історії й економіки Південної України XVIII—XIX століть (переважно на основі архівних матеріалів); головні з них: «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края», тт. І—II (1835—38) й «Опыт статистического описания Новороссийского края», тт. І—II (1850—53; т. III залишився в рукопису; за цю працю отримав Демидовську премію). Скальковський знайшов і зберіг архів Коша Запорозького XVIII ст. (нині в Києві), на підставі якого написав низку праць, зокрема «История Новой Сѣчи или последняго Коша Запорожского», тт. І—III (1840; друге видання — 1846, третє — 1885—86; сучасне перевидання — 1994), «Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII ст. 1733—1768 гг.» (1845); документальні статті з історії Запорожжя та Правобережної України XVIII ст., серед них: «Филипп Орлик и Запорожцы» («Київська старовина», 1882), «Несколько документов из истории гайдамачества» («Київська старовина», 1885) та ін.

Історичні праці Скальковського, не зважаючи на романтичний підхід, певну ідеалізацію Запорожжя й шляхетське наставлення до історії гайдамаччини, завдяки документальній базі, зберігають свою вагу для історичної науки, особливо через те, що деякі цінні документи з історії Південної України та Запорозької Січі, які він використував, зараз втрачені. Зневажливе ставлення Скальковського до гайдамаків було затавровано Тарасом Шевченком у поезії «Холодний Яр»[1]. Також був автором публіцистичних статей, історичних романів («Кагальничанка», «Хрустальная балка», «Братья Искупители», «Мамай») тощо. У Петербурзі й Одесі зберігся цінний архів Скальковського, зокрема його досі не опублікований щоденник, розпочатий ще за студентських років, писаний спершу польською, а пізніше російською мовою.

Другой летописец козацкой истории, Аполлон Скальковский, цитирует письмо к игумену этого монастыря, где запорожцами высказана наивная, но искренняя уверенность: «Не будет церковь Божия и наша отлучена от монастыря Межигорского Киевского, пока в Днепре воды и нашего войска Запорожского станет». Подчинение Сечи монастырю закреплялось договором: «…чтоб ныне и завше из монастыря Межигорского Киевского, а не другой обители святой, священники присылались, Божьи службы у Покровы Пресвятой Богородицы, в церкви святой нашей запорожской и все духовные правила спасения, войску надлежащие, отправляли и духовными отцами товариству были».