Федір Іванович Достоєвський

Из пројекта Родовид

Особа:403163

Рођени род	Достоєвські
Пол	мушки
Цело име (рођено)	Федір Іванович Достоєвський
Родитељи ♂ Данило Іванович Іртіщ (Ртіщиц, Ртіщев?) [Іртіщи]

Напомена

Але не все так безнадійно, як може видатись на перший погляд. Відомо, наприклад, що у Данила Івановича було чотири сини і наймолодший з них — Федір Іванович. Ми називаємо саме його, бо в 1570-х роках біля Володимира-Волинського проживав відомий тут Федір Іванович Достоєвський (що це саме він, свідчать документи, де вказано його походження: «землянин Пінського повіту»). Не менш важливо і те, що за документами, Федір Іванович — «уповноважений приятель» Андрія Михайловича Курбського (1528—1583), боярина і князя, який у 1564 році втікав у Литву, боячись гніву тирана Івана Грозного за свою близькість до страчених царем бояр.

За Люблінською унією 1569 року Литовське князівство об’єдналось з Польщею у Річ Посполиту, тобто республіку. Чому ж Федір Іванович опинився на Волині? Це сталось швидше за все через те, що його дружина Зоф’я Янiвна — багата спадкоємниця не змогла відстояти права спадщини в судовій тяганині з її родичем Мацеєм Войтеховичем. Претендент виграв справу (можливо, підкупивши суддів) і дружина виявилась «безприданницею».

Федору Івановичу у спадок також нічого не дісталось: батьківське майно перейшло до його старшого брата Сасіна. Для збіднілого шляхтича залишився єдиний законний і благородний спосіб добути засоби до життя — поступити на військову службу. Ось чому вже в 1565 році Ф. І. Достоєвський значиться в списках польської армії. Але потрібно було думати і про майбутнє, якого військова служба не може гарантувати. Тому, мабуть, найважливіша причина переїзду на Волинь — пошуки неімущим шляхтичем могутнього покровителя, до якого можна було б поступити на службу. І, таким чином, мати захист і відповідну винагороду — матеріальну основу життя. Такого сюзерена (верховного володаря округи) і знайшов Ф. І. Достоєвський в особі Курбського. Відносини «сюзерен — васал» — звичайна практика того часу. Головні маєтки Курбського були на Волині, недалеко від Ковеля. В цей жорстокий час переїзд Федора Івановича з Пінщини на Волинь був цілком обгрунтованим. Бути ближче до свого захисника, а ще краще — стати його «приятелем» (що й сталось), — зрозуміла поведінка таких, як Ф. І. Достоєвський. Про такі відносини свідчать подальші події.

В 1572 році Федір Іванович вже не тільки «приятель», але і «адвокат» Курбського. Як повідомляє Микола Іванович Теодорович (1856—1914?) — дослідник історії Волині, адвокат Достоєвський у Володимирі- Волинському виграв судовий процес проти князя Дмитра Курцевича-Пулиги. Останній у стані п’яної нестримності «із звірячим шаленством» вбив відданого соратника Курбського — управителя його маєтків Івана Івановича Келемета. Як встановив Микола Теодорович, «Курбський з’явився особисто в уряді Володимирського з адвокатом своїм Федором Достоєвським» (Теодорович Н. И. Волынь в описании городов. Местечек и сел. — Т. V. Ковельский уезд. — Почаев, 1903. — С. 155). Ймовірно, приводом до розправи і був незалежний характер Келемета, його непоштиве ставлення до деяких представників сильних (але не завжди розумних) світу цього. Келемет, вірний васал Курбського, не визнавав над собою королівської влади. Її представникам він гордовито заявляв: «Я королю не служу, а служу я князю, своєму пану». І це він заявляв у ті жорстокі часи? До самого короля таке зневажливе ставлення? Що вже казати про якогось там місцевого князька, задерикуватого і гонорового володаря людських душ. Для таких тубільних можновладців людина, а тим більше непокірлива — не більше як набридлива муха, яку і пришльопнути нічого не варто. Гонор свій — перш за все і понад усе. Неповага до гонорової особи — потрясіння земних устоїв. Цього, мабуть, і не зміг витримати буйний Курцевич-Булига. Згадаймо, що до своєї втечі з Росії разом з Курбським Келемет не покорився навіть самому Івану Грозному. Можна думати, що Келемет, окрім усього іншого, був людиною прямою і безстрашною. Після його смерті село Секунь Ковельського повіту, згідно з бажанням Курбського, перейшло до Михайла — двоюрідного брата вбитого Івана Келемета. Як повідомляє Микола Теодорович, Михайло Якович Келемет — «казначей Курбського» був одружений на Катерині — «дочці Матиса Трошковського, війта Ковельського». В 1589 році Михайло Келемет заповів маєток Секунь своїй єдиній дочці Ганні.