Михайло Левицький b. 16 август 1774 d. 14 јануар 1858
Из пројекта Родовид
Рођени род | Левицькі |
Пол | мушки |
Цело име (рођено) | Михайло Левицький |
Родитељи | |
Вики-страница | wikipedia:uk:Левицький Михайло (кардинал) |
Догађаји
16 август 1774 Рођење:
14 јануар 1858 Смрт:
Напомена
Миха́йло кардинал Леви́цький (*16 серпня 1774 — †14 січня 1858) — український греко-католицький церковний діяч, митрополит Галицький.
Народився у Ланчині на Покутті (нині Івано-Франківська область), як син пароха села Пістиня Коломийського повіту. У 1790 закінчив Станіславську гімназію; згодом у греко-католицькій духовній семінарії Барбареум, що діяла при церкві св. Варвари у Відні завершив духовну освіту науковим ступенем доктора богослов'я. Висвячений на священика у 1798; з 1797 — префект Львівської духовної семінарії, пізніше професор Святого Письма та пасторального богослов'я у Львівському університеті.
3 1808 — канонік Галицької митрополії у Львові. На п'ятнадцятиріччі священства в 1813 одержав єпископські свячення на Перемиський престол. 17 серпня 1815 австрійський імператор Франц I призначив Михайла Левицького Галицьким митрополитом та Львівським архиєпископом, а Папа Римський затвердив це рішення 8 березня 1816. У 1846 номінований на примаса Галичини, титул якого раніше традиційно надавався римо-католицькому єпископові; у 1856 назначений римським архиєреєм Пієм ІХ другим кардиналом української греко-католицької церкви. Відомий своєю строгістю, яку виявляв в обходженні з духовенством.
Будучи на посту перемишльського єпископа з 1813 та в перших роках перебування у сані митрополита, заснував 383 народних (парафіяльних) шкіл у древній Перемисько-Самбірській єпархії — і піклувався про видання для них підручників; підтримав створення освітнього Товариства священиків у Перемишлі (1816) і дяко-вчительського інституту (1817). Спільно з Іваном Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. Згодом визначився як консерватор, близький до польсько-шляхетських кіл, противник модерних віянь в суспільному і культурному житті. Став одним з ініціаторів цензурної заборони альманахів «Зоря» і «Русалка Дністровая», що їх видала «Руська трійця».
Був учасником Віденського конгресу 1815. У 1839 Левицький виступив з протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині й Білорусі. Під час Революції 1848—1849 в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки.
Помер у колишньому монастирі Успення Богородиці 14 січня 1858. Похоронними богослужіннями прощали найвищого церковного ієрарха і палкого українського патріота по всій Галичині, у Відні, а також в Римі. Похований в Уневі на Львівщині. У 2008 в рамках святкування 200-річчя відновлення Львівської Архиєпархії відзначено 150-літню річницю смерті кардинала. Відбувся науковий круглий стіл, приурочений до цієї дати та зорганізований представниками Інституту українознавства НАН ім. Івана Крип’якевича, на якому висвітлено найрізноманітніші аспекти його багатогранної діяльності та самовідданого служіння.
http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/7f2ea66a3203a5d9/
Од прародитеља до унучад