Василь Устимович Сахно-Устимович b. ~ 1697 d. 1779 - Индекс потомака

Из пројекта Родовид

Особа:557097
Generation of a large tree takes a lot of resources of our web server. Anonymous users can only see 7 generations of ancestors and 7 - of descendants on the full tree to decrease server loading by search engines. If you wish to see a full tree without registration, add text ?showfulltree=yes directly to the end of URL of this page. Please, don't use direct link to a full tree anywhere else.
11/1 <?+?> Василь Устимович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі]
Рођење: ~ 1697
Фамилијарно стање: сын сотника
_MILT: од 1722, значковый товарищ
Свадба: <1> Марія Яківна Апостол (Устимович) [Апостоли]
Смрт: 1779
Василь розпочав козацьку службу чотирнадцяти років, був значковим товаришем Миргородського полку, брав участь у війнах з

Персією і Туреччиною та в будівництві Дніпровської лінії. Одружений був з Марією Яківною Апостол, внучатою небогою гетьмана Данила Апостола.

Устимович (Сахно-Устимович) Василь (1697-1779) – син Устима Сахненка, сотника власівського (1702-1708-?). Одружений із дочкою племінника гетьмана Якова Васильовича Апостола.

2

21/2 <1+1> Андрей Васильевич Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичи]
Почав службу в Миргородському полку, потім служив в Генеральній Військовій канцелярії. Отже, три покоління Устимовичів пов’язані з одним полком. Хіба міг молодший вчинити щось недостойно? Адже його випроводжав батько, напучуючи: “Служи, синку, вірою й правдою Україні, виконуй свій обов’язок, як я це робив. Не посрами імені нашого роду”. А якби ввести таку традицію й у сучасному українському війську?..


http://slovoprosvity.org/pdf/2002/Slovo-Cyan17-18.pdf
32/2 <1+1> Петро Васильович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі] 43/2 <1+1> Степан Васильевич Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичи] 54/2 <1+1> Елена Васильевна Сахно-Устимович (Булюбаш) [Сахно-Устимовичи]

3

91/3 <5+4> Марфа Даниловна Булюбаш (Кулябка) [Булюбаши]
Фамилијарно стање: дворянка и дочь ротмистра
Број брака: 2-я жена Григория Ивановича
Свадба: <5> Григорий Иванович Кулябка [Кулябки] b. 27 јануар 1775 d. < 1842
72/3 <2> Максим Андреевич Устимович [Устимовичи]
Хорольский (Малороссийская, Полтавская губ) уездный казначей
83/3 <2> Прокоп Андреевич Устимович [Устимовичи]
Рођење: 1756
Смрт: 1814
Устимовичі (Сахно-Устимовичі), коз.старшинський рід на Хорольщині (Полтавщина), який походить від Софона (Сахна), сотника городинського († 1678) і сина його Устима Софоновича (Сохновича, Сохненка, † 1727), сотника власівського 1704, 1705), який згодом пішов у ченці з ім'ям Іларіона й був настоятелем Мотронинського монастиря. Його нащадок Прокіп Андрійович У. (бл. 1756 — бл. 1814), полковий писар, був учасником Комісії для опису кол. Гетьманщини (1780), а пізніше дир. департаменту Морського Міністерства в Петербурзі. Син Прокопа У. — Адріян У. (бл. 1797 — 1851) був адьютантом і чиновником для особливих доручень при малоросійському військ. губернаторі кн. М. Рєпніні й брав участь у формуванні коз. полків 1831 — 32 pp., a згодом був курським цивільним губернаторам. Він був одружений з дочкою Г. Милорадовича, що поріднило його з Полуботками й Апостолами. Син Адріяна — Микола У. (1832 — 91), активний діяч сел. реформи 1861 на Полтавщині, дід (по матері) Олександра Шульгина. До цього роду належали також: Петро Максимович У. (бл. 1786 — після 1865), декабрист (з 1821; під час служби в Грузії, був членом Кавказького таємного товариства, метою якого була незалежність Грузії, й приятелем О. Грибоєдова); і Микола Миколайович У. (1863 — 1918), інженер-технолог, перший гол. (отаман) Ради Мін. Укр. Держави 1918 (див.).

Його ж другий син, Прокіп (1756 — 1814), — розпочав службу в недоброї слави Малоросійській Колегії, з якою змагався, обороняючи автономію України, наказний гетьман Павло Полуботок. Пройшов різні посади в службовій кар’єрі. Був, до речі, і поштмейстером (1789— 1793), і городничим (з 1799) у Кременчуці. Та, мабуть, не тим недоумкуватим, якого “прославив” М. Гоголь, бо став дійсним статським радником і директором Департаменту Морських Військових сил. Отже, починаючи з Прокопа Васильовича, Устимовичі, розумні, обдаровані, енергійні й освічені, за тих умов ставали “донорами” Російської імперії.

З оточення Сахно-Устимовичів слід згадати Андрія Федоровича Лук’яновича — доброго знайомого Івана Котляревського і Тараса Шевченка. Лук’янович був сватом дядькові Михайла Васильовича Прокопу Андрійовичу (тому самому, що свого часу змусив Михайла опановувати науку, а не військову справу).

124/3 <2> Дарья Андреевна Сахно-Устимович (Чуйкевич) [Сахно-Устимовичи] 65/3 <2> Ирина Андреевна Сахно-Устимович (Остроградская) [Сахно-Устимовичи]
Рід Сахно-Устимовичів, з якого походила мати Михайла Остроградського, теж мав нерядових фундаторів. Тут простежуються родинні зв'язки з гетьманом Данилом Апостолом. Дуже яскравою фігурою був прадід Ірини Андріївни — Устим Сахненко.
106/3 <3+2> Василь Петрович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі] 117/3 <3> Андрей Петрович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичи]

4

171/4 <6+8> Осип Васильевич Остроградский [Остроградские]
Рођење: с. Пашеновка, Кобеляцкий уезд, Полтавская губерния
242/4 <10+9> Александр Васильевич Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичи]
Генерал-майор Александр Васильевич Сахно-Устимович, отец Василия и Алексея Александровичей.
153/4 <7+6> Петро Максимович Устимович (Сахно-Устимович) [Устимовичі]
Член Союза благоденствия, к следствию не привлекался.

В службу вступил в 1801 по морскому ведомству. В 1825 - чиновник 7-го класса, секретарь канцелярии при главкоме в Тифлисе. В 1829 статский советник. В 1858 депутат для раскладки земских повинностей Хорольского уезда Полтавской губ. Автор "Описания чеченского похода" (1826), вел переписку с Грибоедовым (известно 4 письма к нему Грибоедова).

До цього роду належали також: Петро Максимович У. (бл. 1786 — після 1865), декабрист (з 1821; під час служби в Грузії, був членом Кавказького таємного товариства, метою якого була незалежність Грузії, й приятелем О. Грибоєдова); і Микола Миколайович У. (1863 — 1918), інженер-технолог, перший гол. (отаман) Ради Мін. Укр. Держави 1918 (див.).
164/4 <8> Адриан (Андриян) Прокофьевич Устимович (Сахно-Устимович) [Устимовичи]
Губернатор Харьковской губернии в 1839-1840, Курской губернии в 1840-1850, действительный статский советник
185/4 <6+8> Андрей Васильевич Остроградский [Остроградские]
У селі Устимівці Кременчуцького повіту був також маєток Диздаревих, з якими родичались Остроградські й Сахно-Устимовичі (молодший брат Михайла Андрій перебував у шлюбі з Марією Диздаревою).
226/4 <12+7> Фёдор Михайлович Чуйкевич [Чуйкевичи]
Рођење: 1801
Професија : начальник Отделения канцелярии Морского министерства
Други догађај: Действительный Статский Советник
Свадба: <15> Анастасия Григорьевна Похвиснева (Чуйкевич) [Похвисневы] b. 1812 d. 16 мај 1893
Смрт: > 1863
147/4 <6+8> Михайло Васильович Остроградський [Остроградські]
Рођење: 12 септембар 1801, Пашенівка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія, за старим стилем
Завршетак школства: академік Петербурзької академії наук
Степен образовања : од 1816, Харківський університет
Свадба: <16> Мария Васильевна Купфер (Остроградская) [Купферы]
Смрт: 20 децембар 1861, Полтава, Російська імперія, за старим стилем

+ + +

Упокой, Боже, Михайла і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія
238/4 <9+5> Николай Григорьевич Кулябка /младший/ [Кулябки]
Рођење: 11 фебруар 1816
_MILT: штабс-капитан
Свадба: <17> Прасковья Ивановна Магденко (Кулябка) [Магденко] b. 1820
Смрт: 1880
139/4 <6+8> Мария Васильевна Остроградская (Булюбаш) [Остроградские]
Микола і Марія Булюбаши - двоюрідні дід і баба композитора Миколи Віталійовича Лисенка.

Перше виховання нашого композитора було поведене на аристократичний лад: чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні—ось що вимагалось від дитини … Відомий поет Фет, який служив у тому ж Орденському полку [що й батько Миколи], навіть дорікав матері Лисенка, що вона вчила сина спершу азбуки французької, і взявся сам учити його російської.

Але противагою до цього стала любов до українського побуту двоюрідних діда та бабуні Миколи — Миколи та Марії Булюбашів, які не мали своїх дітей та плекали онука від щирого серця.

"Двоюрідний дід Миколи, М. П. Булюбаш … був маршалком і впливовою в повіті людиною; він інакше не говорив, як по-українському, обожнював свого онука, який одержав своє ім'я в честь його … сам любив і дорожив національною простотою … Жінка його, бабуня Миколи Віталійовича, Марія Василівна, була найдобрішою істотою … любила українські пісні, розповіді і навіть казки" (Михайло Старицький).

Олена Пчілка в нарисі про Миколу Лисенка згадує, що бабуся композитора Марія Василівна Булюбаш доводилася сестрою “славетному полтавцю математику Остроградському”. Вона була дружиною Миколи Петровича Булюбаша — діда по матері Миколи Віталійовича Лисенка. В їхньому будинку в селі Гриньках виховувався майбутній композитор. Гриньки розташовані неподалік від Устимівки Кременчуцького повіту, звідки походила мати нашого видатного вченого. Марія Василівна кохалася в українських піснях і часто зимовими вечорами запрошувала дівчат-покоївок співати. “Можливо, що через ті хори українська пісня найперше влилася чулою і дужою хвилею в серце малого Миколи”, — зазначає Олена Пчілка.

1910/4 <6+8> Елена Васильевна Остроградская [Остроградские]
2011/4 <6+8> Мария Васильевна Остроградская [Остроградские]
2112/4 <10+9> Іван Васильович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі]

5

391/5 <23+17> Марфа Николаевна Кулябка (Каменская) [Кулябки]
Рођење: 30 септембар, м.Богачка, Миргородский уезд, Полтавская губерния, 1837 или 1847
Фамилијарно стање: потомственная дворянка
Свадба: <20> Владимир Николаевич Каменский [Каменские]
302/5 <16+13> Николай Адрианович Устимович [Устимовичи] 373/5 <22+15> Александр Фёдорович Чуйкевич [Чуйкевичи]
Рођење: 18 мај 1840, Санкт-Петербург, Российская империя
314/5 <22+15> Наталія Федорівна Чуйкевич (Лаппо-Данилевська) [Чуйкевичі]
Рођење: 19 новембар 1842, Російська імперія
Свадба: <22> w Сергій Олександрович Лаппо-Данилевський [Лаппо-Данилевські] b. 1834 d. 1911
Смрт: 1916, Симферополь, Таврійська губернія, Російська імперія
365/5 <22+15> Мария Фёдоровна Чуйкевич [Чуйкевичи]
Рођење: 24 фебруар 1844, Российская империя
Фамилијарно стање: потомственная дворянка
Физички опис: незамужняя
Смрт: > 1919
326/5 <23+17> Григорий Николаевич Кулябко [Кулябки]
Рођење: 2 јун 1844, м.Богачка, Миргородский уезд, Полтавская губерния
Физички опис: брат-близнец Николая
Фамилијарно стање: потомственный дворянин
Свадба: <23> Олександра Платонівна Ломиковська (Кулябка) [Ломиковські]
Смрт: 1893
387/5 <23+17> Николай Николаевич Кулябка [Кулябки]
Рођење: 2 јун 1844, м.Богачка, Миргородский уезд, Полтавская губерния
Физички опис: брат-близнец Григория
Фамилијарно стање: потомственный дворянин
Професија : надзиратель в Бердянской гимназии
Свадба: <24> Мария Марковна Гусаренко (Кулябка) [Гусаренко]
Свадба: <25> Марфа(Мавра) Силуановна [?]
348/5 <24+11> Василь Олександрович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі]
Рођење: 10 октобар 1870
Сахно-Устимович Василий Александрович, род. 10 окт. 1870 г. в станице Царской Кубан. обл.; воспитывался в Петровском Полтавском кадетском корпусе (1881-1888) и в Александровском военном училище (1888-1890); обер-офицер для поручений при начальнике Терской обл. и наказн. атамане Терского каз. войска; участвовал в русско-японской войне 1901-1905 г.г., находясь в отряде ген. Мищенка в составе Суджанско-Владикавказского казач. полка; подъесаул Терского каз. войска.

В 1909-1910 г.г. подъесаул, участковый начальник Пятигорского отдела Терского казачьего войска.

Сын генерал-майора Александра Васильевича Сахно-Устимовича и его жены Ульяны Степановны Высоцкой.

Братья В.А.: родной - Алексей Александрович и двоюродный - Валериан Иванович окончили ППКК.

Ж. (с 20 апр. 1908 г. в Преображенском крепостн. соборе г. Владикавказа) Вера Арсеньевна Таучелова, дочь генерал-майора Арсения Алексеевича (Аслан-Мурза) Таучелова и Марфы Петровны (Дуду) Гайтовой, по происхождению осетинов.

359/5 <24+11> Олексій Олександрович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі]
Рођење: 3 октобар 1873
Сахно-Устимович Алексей Александрович, род. 3 окт. 1873 г. в станице Наур Терской. обл.; воспреемники: военный врач Василий Алексеевич Городновский и жена войскового старшины Мария Васильевна Золоторева; воспитывался в Петровском Полтавском кадетском корпусе (1884-1891) и в Елисаветградском кавалерийском юнкерском училище (1892-1894). 27 февр. 1896 г. - корнет 25 драгун. Казанского полка; 2 янв. 1900 г. переведен в Осетинский конный дивизион; дивизионный адъютант (1900-1904); участвовал в русско-японской войне; 1907 г. - перечислен по Терскому каз. войску с переименованием из штабс-ротмистров в подъесаулы и назначен офицером для поручений при начальнике Терской обл. и наказн. атамане Терского каз. войска; имеет ордена св. Анны 3 ст., св. Станислава 2 ст. и Бухарской Звезды 2 степ.

Сын генерал-майора Александра Васильевича Сахно-Устимовича и его жены Ульяны Степановны Высоцкой.

Братья А.А.: родной - Василий Александрович и двоюродный - Валериан Иванович окончили ППКК.

Ж. (с 9 сент. 1909 г. в церкви св. Пантелеймона в стан. Ессентуки Терской обл.) Ольга Павловна Макарова, дочь генерал-майора Павла Петровича Макарова и Феклы Евпловны, урожденной Семенкиной.

3310/5 <21+19> Валер'ян Іванович Сахно-Устимович [Сахно-Устимовичі]
Рођење: 23 мај 1877
Сахно-Устимович, Валериан Иванович, род. 23 мая 1877 г.; воспитывался в Петровском Полтавском кадетском корпусе и в Елисаветградском юнкерском кавалерийском училище. Сын подпоручика в отставке, Хорольского уездного исправника Ивана Васильевича Сахно-Устимовича (24.07.1823 - 12.08.1887) от брака с Людмилой Яковлевной Орбелиани; его отец - старший брат генерал-майора Александра Васильевича Сахно-Устимовича, а сам он - двоюродный брат Василия и Алексея Александровичей.
2511/5 <14+16> Софія Михайлівна Остроградська (Капніст) [Остроградські]
графиня, хозяйка имения Козельщина в Полтавской губернии, где в 1886 основан знаменитый Козельщанский женский монастырь.

Нащадки письменника В.В.Капніста продовжили традиції щодо збереження та поширення зразків національної української культури та освіти в Україні. Зокрема, на Козельщині мали свій маєток граф В.І.Капніст (один з нащадків В.В.Капніста) та його дружина С.М.Капніст (дочка математика М.В.Остроградського)

2612/5 <16+13> Прокіп Андріанович Устимович [Устимовичі]
Много добрых дел для Курска совершил его сын П.А. Устимович, первый всесословный городской голова. До настоящего времени у восточной стороны Всехсвятской церкви в Курске (улица Энгельса) сохранился памятник на его могиле.
2713/5 <14+16> Остроградський [Остроградські]
2814/5 <14+16> N. Михайлівна Остроградська (Кирпотіна) [Остроградські] 2915/5 <14+16> Остроградська [Остроградські]

6

461/6 <28+28> Александра Кузьминична Кирпотина (Бокий) [Кирпотины]
Рођење: Російська імперія
Свадба: <29> Іван Дмитрович Бокій [Бокії] b. 2 јануар 1845 d. 15 јул 1897
Иван Дмитриевич был удостоен титула действительного статского советника, обласкан властями, а его супруга Александра Кузьминична, внучка академика Михаила Васильевича Остроградского, происходила из дворянской семьи. Третьего июля 1879 года в семье Бокиев родился четвертый ребенок, сын, и наречен был он именем Глеб. Произошло это в Тифлисе, где тогда служил Иван Дмитриевич, занимая важный пост в администрации тифлисского генерал-губернатора. Первый сын Ивана Дмитриевича и Александры Кузьминичны умер в младенчестве, заразившись скарлатиной во время причастия, вторым ребенком был Борис, третьим - Наташа.

Глеб Иванович Бокий родился 3 июля 1879 года в Тифлисе в семье действительного статского советника, преподавателя и ученого, автора учебника по химии «Основания химии» Ивана Дмитриевича Бокия. Мать — Александра Кузьминична (девичья фамилия Кирпотина) тоже была дворянкой. Семья придерживалась традиций добиваться положения в обществе своим трудом и в то же время гордиться своим происхождением.

432/6 <31+22> Александр Сергеевич Лаппо-Данилевский [Лаппо-Данилевские]
Рођење: 15 јануар 1863, имение Удачное при селе Мало-Софиевка, Гуляйпольская волость, Верхнеднепровский уезд, Екатеринославская губерния
Фамилијарно стање: потомственный дворянин
Професија : историк
Завршетак школства: ординарный академик Санкт-Петербургской академии наук (1905)
Свадба: <30> Е. Д. Бекарюкова (Лаппо-Данилевская) [Бекарюковы]
Смрт: 7 фебруар 1919, РСФСР

Александр Сергеевич Лаппо-Данилевский (15 (27) января 1863, имение Удачное при селе Мало-Софиевке Гуляйпольской волости Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии — 7 февраля 1919, Петроград) — российский историк, один из основоположников методологии исторической науки в России, ординарный академик Санкт-Петербургской академии наук (1905).

Поблизу Гуляйполя у маєтку Удачне 27 січня 1863 року народився історик Олександр Сергійович Лаппо-Данилевський (1863—1919), який у 36 років став академіком. Автор праць з російської історії та допоміжних історичних дисциплін. Його батько дійсний статський радник Сергій Олександрович (чи не він заслав до Сибіру Агафію Чебанову?) служив таврійським віце-губернатором у 1873—1879 роках. Тож син його закінчував гімназію у Сімферополі. 1886 року він закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. З 1890 — приват-доцент цього університету, з 1891 — професор Петербурзького історико-філологічного інституту. 1918 року став професором Петербурзького університету. Науково-дослідну роботу почав у студентські роки, у 1887-му видав у Петербурзі книгу «Скіфські старожитності» (друге виданння, 1897 р.). Автор численних праць з історії Росії, джерелознавства, археографії, історіографії, дипломатики, сфрагістики тощо. Вивчав методологічні проблеми історії. Помер 7 лютого 1919 року.

493/6 <31+22> Мария Сергеевна Лаппо-Данилевская [Лаппо-Данилевские]
Рођење: 1864
Фамилијарно стање: потомственная дворянка
Смрт: 1920-е
404/6 <25+26> Марія Володимирівна Капніст (Армашевськ) [Капністи]
Рођење: ~ 1865, Російська імперія
Свадба: <31> Петро Якович Армашевський [Армашевські] d. 1919
Смрт: 1920, УСРР
в юности в родном доме в Полтавском имении своей матери пережила чудесное исцеление от сковавшей ее после падения неизвестной медицине болезни, после чего ее родители основали в своем имении Козельщанский Рождества Пресвятой Богородицы монастырь. Случившееся с ней сделало и без того добрую и сердечную Марию глубоко верующей христианкой. С самого начала первой мировой войны она с несколькими дамами организовала сбор пожертвований и заготовку белья, фуфаек, рукавиц для сражавшихся на фронте солдат. В 1919 ее муж Армашевский Петр Яковлевич, ученый гидролого, был расстрелян большевиками. Укрываясь от преследований «чрезвычайки» в Одессе, она заболела какой-то изнурительной болезнью (как и в юности, не выясненной врачами) и умерла нищей и одинокой в декабре 1920 года.
425/6 <30+21> Любов Миколаївна Устимович (Шульгина) [Устимовичі]
Рођење: 1865, Російська імперія
Свадба: <32> Яков Николаевич Шульгин [Шульгины] b. 19 фебруар 1851 d. 14 фебруар 1911
Смрт: 1945
Шульгина Любов, уроджена Устимович (1865 — 1945), гром. і культурна діячка, дружина Якова Ш., родом з Холмщини, походила з давнього козацько-старшинського роду, прямий нащадок гетьмана П. Полуботка (непрямий гетьмана Д. Апостола). Закінчила Вищі Жіночі Курси, іст.філол. фак. у Києві та Москві; учителювала на Полтавщині, була активна в Київ. Громаді. 1914 співорганізатор клубу «Родина» у Києві, що опікувався пораненими укр. вояками, згодом «Общества», яке допомагало звільненню військовополонених галичан.

Коли б у каталозі було зазначено, що сорочка гетьмана Павла Полуботка належала родині Шульгиних чи Устимовичів – все було б логічно. Нагадаю, що з 1893 по 1899 рік контролером Єлисаветградського відділення Державного банку Росії працював відомий історик-українофіл Яків Миколайович Шульгин (1851-1911) - батько Олександра (першого міністра іноземних справ УНР) та Володимира (героя Крут, який народився в Єлисаветграді) Шульгиних. Їхня мати – Любов Миколаївна Шульгина (уроджена Устимович) (1865-1945) походила з давнього козацько-старшинського роду. Вона, відзначають дослідники, є прямим нащадком гетьмана Павла Полуботка і непрямим гетьмана Данила Апостола. Любов Устимович закінчила Вищі Жіночі Курси, учителювала на Полтавщині, брала участь у діяльності Київської Громади. Про неї казали, що вона «жила Україною і для України»; мала великий вплив чоловіка (хоча була молодшою від нього на 14 років!). Не випадково, Яків Шульгин мав такі псевдоніми – „Л.Ч.” і „Любчин чоловік”. Улюбленій дружині він присвятив одну з своїх кращих історичних праць „Павло Полуботок, полковник Чернігівський” (1890). От у кого в Єлисаветграді могла зберігатися безцінна реліквія – сорочка гетьмана Полуботка! Припускаю, що покидаючи Єлисаветград, Шульгини з якихось причин не стали забирати її до Києва й віддали на зберігання своїм добрим знайомим Дроботковським.

Він справді успадкував українство від своїх батьків: історика Якова Шульгина, висланого на 4 роки до Красноярська за участь в українському русі, і Любові Шульгиної з роду Устимовичів.

Мати була для свого сина і першою вчителькою, і це дало йому змогу поступити одразу до 3-го класу І Київської гімназії. Там в Олександра уперше публічно виявилася вихована батьками прихильність до українства: юний Шульгин звернувся до директора з проханням запровадити в гімназії вивчення української мови, як він висловився, «мови тієї країни, в якій ми народилися і живемо».

486/6 <31+22> Наталья Сергеевна Лаппо-Данилевская [Лаппо-Данилевские]
Рођење: 1865
Фамилијарно стање: потомственная дворянка
Смрт: 1923, Ялта
447/6 <31+22> Сергей Сергеевич Лаппо-Данилевский [Лаппо-Данилевские]
Рођење: 1868
Професија : чиновник Министерства Земледелия
Професија : композитор
Свадба: <33> Надежда Александровна Люткевич (Лаппо-Данилевская) [Люткевичи] b. 1874 d. 17 март 1951
Смрт: 1957, Хельсинки, Финляндия
478/6 <31+22> Надія Сергіївна Лаппо-Данилевська (Ставракі) [Лаппо-Данилевські]
Рођење: 1872, Російська імперія
Свадба: <34> Михайло Михайлович Ставракі [Ставракі] b. 1866 d. 1923
Смрт: 1944, Сімферополь, УРСР, СРСР
419/6 <30> Марія Миколаївна Устимович [Устимовичі]
Син Миколи Павловича Леонтовича Костянтин Миколайович і ще один старогромадівець Яків Миколайович Шульгин, у свою чергу, одружились теж із сестрами Устимович – Марією та Любов’ю. Один із синів Любові Миколаївни Устимович, Олександр Шульгин, став міністром закордонних справ Української Держави [35], а другий, Володимир, загинув під Крутами. Яків Михайлович Шульгин, онук поета Остапа Рудиковського, мав сестру Віру, що вийшла заміж за Володимира Павловича Науменка. http://www.s-bilokin.name/history/Aristocracy/Lysenky.html
4510/6 <32+23> Єлизавета Григорівна Кулябка (Бадигіна) [Кулябки]
«Елизавета Григорьевна Кулябко окончила курс гимназии Ващенко-Захарченко в г. Киеве. Замужем за Константином Андреевичем Бадигиным —доктором.

Папина мама — Елизавета Григорьевна Кулябко — была потомственной дворянкой. Ее род шел от гетмана Украины Данило Апостола (он стал гетманом в 1727 году). Среди интереснейших предков бабушки, а значит, и моих, были декабристы Муравьевы-Апостолы.

http://bolshoi-theatr.com/articles/330/

7

521/7 <43+30> Иван Александрович Лаппо-Данилевский [Лаппо-Данилевские]
Професија : математик с мировым именем, один из создателей теории дифференциальных уравнений
Александр Сергеевич Лаппо-Данилевский известен как методолог, науковед, источниковед, исследователь социальной и "культурной" истории России, его сын Иван Александрович - математик с мировым именем, один из создателей теории дифференциальных уравнений.
622/7 <44+33> N. Сергеевич Лаппо-Данилевский [Лаппо-Данилевские]
Фамилијарно стање: потомственный дворянин
Одсељавање: Франция
633/7 <44+33> N. Сергеевна Лаппо-Данилевская [Лаппо-Данилевские]
Фамилијарно стање: потомственная дворянка
Одсељавање: Франция
594/7 <46+29> Борис Іванович Бокій [Бокії]
Рођење: 23 јул 1873, Тифліс, Російська імперія
Смрт: 1927
Бокий, Борис Иванович (1873—1927) — русский горный инженер

Брат Глеба Ивановича Борис Иванович Бокий родился 23 июля 1873 года в Тифлисе. Среднее образование Б.И. Бокий получил в Изюмском реальном училище, окончив его в 1890 году. В том же году по конкурсу Борис Иванович Бокий поступает в Петербургский горный институт.

В Горном институте Б.И. Бокий слушает лекции академика Карпинского по геологии, профессора Романовского по горному делу профессора Тиме по горной механике, профессора Долбня по математике и др. В 1895 году Б.И. Бокий оканчивает институт по первому разряду и начинает работу в Донецком бассейне. Начало практической деятельности Б.И. Бокия в Донбассе совпало с промышленным подъёмом 90-х годов.

+ + +

Упокой, Боже, Бориса і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія
535/7 <46+29> Гліб Іванович Бокій [Бокії]
Рођење: 21 јун 1879, Тифліс, Російська імперія
Свадба: <37> София Александровна Доллер [Доллеры] d. 1938, Российская империя
Смрт: 15 новембар 1937, Москва, РСФРР, СРСР
Гле́б Ива́нович Бо́кий (21 июня (3 июля) 1879 — 15 ноября 1937) — видный деятель ЧК/ОГПУ/НКВД, комиссар государственной безопасности 3-го ранга (1935). Один из самых активных создателей системы ГУЛАГа[1]. Расстрелян 15 ноября 1937 года. Реабилитирован в 1956 году.

Родился в Тифлисе в семье учителя. Украинец[2]. Учился в Петербургском горном институте, участвовал в студенческом движении. Работал в Петербургском «Союзе борьбы за освобождение рабочего класса». Член РСДРП с 1900 года. С 1904 года — член Петербургского комитета партии. Участник Революции 1905—07 в Петербурге. Неоднократно подвергался арестам. Партийные псевдонимы — Кузьма, Дядя, Максим Иванович. С марта 1917 года — член Русского бюро ЦК РСДРП(б), в 1917 году — делегат 7-й (Апрельской) Всероссийской конференции и VI съезда РСДРП(б). С апреля 1917 года по март 1918 года — секретарь Петроградского комитета РСДРП(б). Активный участник Октябрьского вооружённого восстания в Петрограде; член Петроградского ВРК. В феврале — марте 1918 года — член Комитета революционной обороны Петрограда. С марта 1918 зам. председателя, с июля 1918 председатель ЧК Союза коммун Северной области. Организатор красного террора в Петрограде и Северном регионе[3]. Делегат VII съезда РКП(б) (1918); примыкал к «левым» коммунистам . С 1919 года — начальник особого отдела Восточного, затем Туркестанского фронтов, член Туркестанской комиссии ВЦИК и СНК РСФСР. С 1921 года — член ВЧК, затем член коллегии ОГПУ, НКВД; одновременно с 28 января 1921 года возглавлял Специальный (шифровальный) отдел ОГПУ (с 1934 — НКВД) СССР, с 25 декабря 1936 года 9-й (специальный секретно-шифровальный) отдел[3]. Был делегатом XV—XVII съездов ВКП(б). Избирался кандидатом в члены и член ВЦИК РСФСР со 2-го по 12-й созывы и ЦИК СССР 1-го и 2-го созывов. Награждён орденом Красного Знамени[4]. Бокий — один из самых активных создателей системы ГУЛага[источник не указан 176 дней]. Во время чистки аппарата НКВД Н. И. Ежовым от сотрудников Г. Г. Ягоды 16 мая 1937 года арестован и по обвинению в «предательстве и контрреволюционной деятельности» 15 ноября 1937 года Особой тройкой НКВД приговорён к смертной казни. Расстрелян. Похоронен после кремации в колумбарии Донского кладбища. В 1956 году реабилитирован.

+ + +

Упокой, Боже, Гліба і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія
506/7 <42+32> Олександр Якович Шульгин [Шульгини]
Рођење: 30 јул 1889, Софине, Хорольський уїзд, Полтавська губернія, Російська імперія
Свадба: <38> Лидия Васильевна Бублик-Погорельская (Тяпу-Тяпу-Табунець-Жбан-Жлоба-Бублик-Погорільська, Шульгина) [Бублики-Погорельские] b. 30 новембар 1888
Смрт: 3 март 1960, Париж, Франція
Сахрана: 4 март 1960, Марсель, Франція
517/7 <42+32> Володимир Якович Шульгин [Шульгини]
Рођење: 1894
Смрт: 29 јануар 1918
Володи́мир Шульги́н (*1894 — †29 січня 1918) — студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві, заснованої 1913 року. Член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини в 1917 році. З 3 жовтня 1917 року був призначений на посаду діловода Адміністративно-Політичного відділу Генерального Секретарства внутрішніх справ.

Загинув у бою під Крутами. Похований на Лук'янівському кладовищі у Києві.

...

«Найвищим нашим начальством був Олександр Якович Шульгин, людина високої культури і душі. Походив він зі старовинної української родини, батько був громадським діячем, мав ще двох братів, студента – Володимира і Миколу, молодшого».

...

брат Олександра Шульгина Володимир теж був членом Центральної Ради. Він загинув наприкінці січня 1918 року під Крутами у бою з військом російських більшовиків.

568/7 <47+34> Глеб Михайлович Ставракі [Ставракі]
Рођење: 1897, Російська імперія
Смрт: 1938, СРСР
Пал жертвой проводимой в 1937-38 годах так называемой "греческой" операции НКВД по Краснодарскому краю и был расстрелян. данные также взяты на историческом сайте г.Николаева http://litnik.org/index.php/spetsialnye-vypuski-zhurnala/nikolaevskie-admiraly-a-k
549/7 <45+36> Сергій Костянтинович Бадигін [Бадигіни]
5510/7 <45+36> Наталья Константиновна Бадигина [Бадигины]
Папина мама — Елизавета Григорьевна Кулябко — была потомственной дворянкой. Ее род шел от гетмана Украины Данило Апостола (он стал гетманом в 1727 году). Среди интереснейших предков бабушки, а значит, и моих, были декабристы Муравьевы-Апостолы.

Жила бабушка в семье папиной сестры Наталии. Я помню, как она читала Шекспира (с английского сразу переводя на русский) своей маленькой внучке Лизочке, которая слушала ее с большим интересом.

5711/7 <42+32> Микола Якович Шульгин [Шульгини]
...

«Найвищим нашим начальством був Олександр Якович Шульгин, людина високої культури і душі. Походив він зі старовинної української родини, батько був громадським діячем, мав ще двох братів, студента – Володимира і Миколу, молодшого».

5812/7 <42+32> Надія Яківна Шульгина (Іщук) [Шульгини]
Після того я мала нагоду його бачити в Мюнхені, це він поїхав побачити свою сестру. Його сестра – це Надія Шульгин-Іщук, яка тоді жила в Німеччині.
6013/7 <46+29> Наталія Іванівна Бокій [Бокії]
== + + + == Упокой, Боже, Наталію і учини її в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія
6114/7 <41+35> Ольга Константинівна Леонтович (Первова) [Леонтовичі]
6415/7 <43+30> Александр Александрович Лаппо-Данилевский [Лаппо-Данилевские]

8

671/8 <54+39> Константин Сергеевич Бадигин [Бадигины]
Рођење: 29 новембар 1910, Пенза, Российская империя
Смрт: 17 март 1984, Москва, РСФСР, СССР
692/8 <50+38> Ростислав Олександрович Шульгин [Шульгини]
Рођење: 1914
Свадба: <40> Лідія ? (Шульгина) [?]
Смрт: 1974
Ростислав Олександрович Шульгин (1914—1974) — журналіст родом із Києва. Син Олександра Шульгина.

Юридичну освіту здобув у Франції й Швейцарії, був кореспондентом французьких газет. З 1949 року в Канаді, співробітник українського відділу міжнародного радіомовлення (СВС), у 1955—1964 роках був керівником відділу новин французькою мовою. У Монреалі редагував журнал «Око». Помер в Екс-ан-Прованс.

...

Після окупації нацистами Франції Шульгин з родиною залишився у Парижі. Він не приховував своїх симпатій до країн антигітлерівської коаліції. Відтак, нацисти заарештували Шульгина та його сина Ростислава, і вони провели півроку у в’язниці.

713/8 <58+?> Марія Іщук (Варварів) [Іщуки]
Рођење: 26 август 1924, с. Сушно, Галичина
Националност : українка
Свадба: <41> Володимир Варварів (Варвара) [Варваріви] b. 31 март 1914 d. 1991
Смрт: 30 март 2017, США
664/8 <53+37> Оксана Глебовна Бокий (Разгон) [Бокии]
Рођење: ~ 1926, СССР
Свадба: <42> Лев Эммануилович Разгон [Разгоны] b. 1 април 1908 d. 8 септембар 1999
Смрт: ~ октобар 1938, Вогваздино, Коми АССР, РСФСР, СССР
Первая жена — Оксана Глебовна Бокий, дочь партийного деятеля и чекиста Глеба Бокия, была репрессирована, погибла в лагерях. Дочь — Наталья (ум. 2011).

- Мои дед и бабка - великие революционеры, разбежались довольно быстро после революции. И разделили детей – старшую Елену и младшую Оксану, мою мать. Как Орбакайте, но без скандала. Мама попала в семью Москвина. Дележка эта не мешала никаким человеческим отношениям, потому что народ был не тот, что теперь. Иван Москвин был вторым мужем моей бабки. Я родилась во второй половине ноября 1936 года. Маму и папу арестовали в самом начале апреля 1938 года. Мне – полтора года, то сокровище уже было.

- Хорошо, родителей арестовывают. А куда ребенка?

- Ребенка, по паскудству НКВД-шному, должны были спихнуть в детдом, как делали с миллионами маленьких советских граждан. Но за мной приехали, естественно. Мама просто потребовала, чтобы ей разрешили позвонить: если не дадут, то так начнет кричать и бить стекла, что половина улицы соберутся. Сражалась за меня, как тигрица.

Той ночью НКВД-шники не поленились побывать в квартире трижды: сначала увели Льва Эммануиловича, по дороге пообещав, что вторую комнату опечатывать не будут, ведь ребенок болен. Затем вернулись за сестрой Оксаны Еленой Бокий, а уже под утро пришли арестовывать и саму Оксану. Мать и отчим Оксаны к тому времени были уже расстреляны.

- А кто Вам про маму рассказывал?

- Кто знал до посадки, кто встречал ее на этапе.

- Вы их разыскивали?

- Зачем? Сами в дом приходили. Всегда полон дом народу был… В первые годы у нас толклись и свои московские друзья, и проезжие мимо однолагерники. И все воспоминания подавались только с хохотом – только так. Иначе не выжить. А еще они были физически очень здоровы, на общих работах, опять же, мало были.

А мама умерла еще на этапе. Она была очень больна: у нее был диабет, да еще попался какой-то начальничек, который с моим дедом, Бокием, сводил какие-то свои счеты. И он запретил колоть ей инсулин. И все случилось очень быстро: кома – и смерть. Что хорошо: быстро кончилась. Она все равно бы до свободы не дожила.

О смерти тогда молили многие. «Это было, когда улыбался только мертвый, спокойствию рад…» В «Реквиуме» Ахматовой, действительно, ни слова придуманного. Легче было умереть, ну, на худой конец, сойти с ума. Поэтому, узнав о смерти близких, часто вздыхали… с облегчением. Оксана Разгон умерла в шестидесяти километрах от Сыктывкара, на пересыльной станции Вогваздино. Ей не было еще двадцати двух лет.

Наталья Львовна, а какое у Вас отношение к Республике Коми? Вы не ненавидите ее?

- Да за что же?! Земля-то чем виновата? Я вообще Север очень люблю, на Севере бывала, но вот до Коми просто не доехала. Ваша республика мне родная: в ней в общей могиле с биркой на ноге лежит моя мама…

Лейтенант госбезопасности Лобанов быстро закончил наши три дела. Они для него были ничтожными, мелочью. Потом я узнал, что подобные дела «родственников» у них назывались «осколками». Ну, вот стекло разбито, осколки разлетелись. Я получил пять лет — более далекий осколок; Оксана и Елена — по 8 — они были ближе к разбитому стеклу. Елена отбыла свои восемь лет в Устьвымлаге, потом ссылку в Башкирии, потом дождалась эпохи реабилитации, успела вырвать из начальственного оскала справки о реабилитации отца, матери, отчима, сестры и мгновенно после этого умерла. Как будто закончила весь предназначенный ей жизненный цикл.

А Оксану отправили в этап, конечно, лишив ее лекарства, без которого она не могла жить. И она в октябре 1938 года на проклятой Богом и людьми пересылке Вогвоздино умерла, так и не начав пеший этап в коми-зырянские леса. И слава Богу! Эти страшные слова мне пришли первыми в голову, когда весной 39-го года я узнал о ее смерти, эти слова я повторяю и сейчас, держа коричневую папочку, которая слегка вздрагивает в моих руках.

655/8 <54+39> Евгения Сергеевна Бадигина [Бадигины]
686/8 <54+39> Сергей Сергеевич Бадигин [Бадигины]
707/8 <53+37> Елена Глебовна Бокий (Доллер) [Бокии]
- Мои дед и бабка - великие революционеры, разбежались довольно быстро после революции. И разделили детей – старшую Елену и младшую Оксану, мою мать. Как Орбакайте, но без скандала. Мама попала в семью Москвина. Дележка эта не мешала никаким человеческим отношениям, потому что народ был не тот, что теперь. Иван Москвин был вторым мужем моей бабки. Я родилась во второй половине ноября 1936 года. Маму и папу арестовали в самом начале апреля 1938 года. Мне – полтора года, то сокровище уже было.

Той ночью НКВД-шники не поленились побывать в квартире трижды: сначала увели Льва Эммануиловича, по дороге пообещав, что вторую комнату опечатывать не будут, ведь ребенок болен. Затем вернулись за сестрой Оксаны Еленой Бокий, а уже под утро пришли арестовывать и саму Оксану. Мать и отчим Оксаны к тому времени были уже расстреляны.

...

Когда он (Наталья Львовна не называет Сталина по имени – прим.авт.) помер, я в то время жила в Башкирии с теткой Еленой, маминой старшей сестрой. Это были счастливые дни. Какая лилась музыка из радиоприемников! Какая это была музыка! М-м-м-м! А тетка моя Елена, глядя на мою сияющую харю, говорила: «У тебя совести нет, все-таки человек помер, а ты ходишь и веселишься». Это дочь Бокия! Это лагерница, ссыльница! Она все понимала про советскую власть. Но тем не менее – «человек ведь помер». А я на улицу боялась выходить со своей счастливой мордой, чтоб не побили.