Анна Василівна Дунін-Борковська (Лизогуб) b. 1788 - Индекс потомака
Из пројекта Родовид
Свадба: <1> ♂ Іван Якович Лизогуб [Лизогуби] b. 1762 d. 1818
Смрт: Російська імперія
2
51/2 <1+1> ♂ Яков Иванович Лизогуб [Лизогубы]"Роспись российским книгам для чтения из библиотеки А. Смирдина", №№ 2670, 7153, 7767, 8490, 8533. — Геннади, "Справочный словарь о русских писателях и ученых", т. II, стр. 240. — В. Л. Модзалевский, "Малороссийский родословник", Киев, 1912 г., стр. 115.
{Половцов}
губ), потомок древнего украинского козацко-шляхетского рода. Полковник, адьютант М.Г.Репнина-Волконского. Братья Лизогубы (Ивановичи) близко дружили с Тарасом Шевченко и хлопотали перед командующим отдельным Оренбургским
корпусом Перовским о досрочном освобождении поэта из ссылкиСмрт: 8 септембар 1838, Чернигов, Черниговская область, Украина
Степен образовања : 1809, Російська імперія, окончил Пажеский корпус
_MILT: 19 децембар 1809, Російська імперія, поручик Литовского уланского полка
_MILT: 1814, Російська імперія, штабс-ротмистр
_MILT: август 1816, Російська імперія, ротмистр
_MILT: 1826, полковник лейб-гвардии Уланского полка
Свадба: <3> ♀ Єлизавета Андріївна Жерве (Лизогуб) [Жерве] b. 5 децембар 1802
_MILT: 13 март 1834, Російська імперія, генерал-майор
Други догађај: 1838, Російська імперія, вышел в отставку по болезни
Смрт: јануар 1839, Російська імперія
Родился в феврале 1790 года, происходил из дворян Черниговской губернии. Образование получил в Пажеском корпусе, из которого выпущен 19 декабря 1809 года поручиком в Литовский уланский полк.
В 1812 году он принимал участие в Отечественной войне, был в сражениях под Вязьмой и Вильной и удостоился награды орденами св. Анны 3-й степени и св. Владимира 4-й степени с бантом. Затем он участвовал
в Заграничных походах 1813—1814 годов; за дело при Жанвилье награжден был орденом св. Анны 2-й степени и в 1814 году произведён в штабс-ротмистры.
В 1815 году он был переведён в Оренбургский уланский полк, но в следующем 1816 году вернулся в Литовский и в августе того же года произведён был в ротмистры. В 1818 году Лизогуб числился в списках
Сибирского уланского полка, а в 1819 году перемещён был в лейб-гвардии Уланский полк. Здесь он был назначен командиром 3-го дивизиона, в 1826 году был произведён в полковники и в следующем году награждён алмазными знаками к ордену св. Анны 2-й степени.
26 ноября 1830 года Лизогуб был назначен командиром Серпуховского уланского полка и затем принял участие в кампании 1831 года против бунтовавших поляков.
Свадба:
Свадба: <4> ♀ Феодосия Андреевна Маркович (Лизогуб) [Марковичи] b. 29 мај 1816 d. 1891
Смрт: 1839
Смрт: ~ 1836, Чернигов, Черниговская область, Украина
Свадба:
Свадба: <5> ♀ Варвара Ипполитовна Петровская (Лизогуб) [Петровские] b. изм 1781 и 1841
Смрт: 1870
В военной службе числился с 17 февраля 1819 года юнкером лейб-гвардии 1-й артиллерийской бригады в лёгкой № 6 роте. 2 апреля 1820 года был переведён в лейб-гвардии Уланский полк, 28 мая того же года произведён в портупей-юнкеры, а через год, 21 мая, — в корнеты.
1 марта 1823 году Лизогуб в чине поручика по прошению вышел в отставку, но 9 сентября 1824 года вернулся в полк снова корнетом, 29 января 1827 года он был произведён в поручики, 1 января 1830 года — в штабс-ротмистры.
Участвуя в польской кампании 1831 года, Лизогуб был в сражении при деревне Рудках и под Остроленкой был ранен пулей в левое предплечье навылет, за это дело был награждён орденом св. Владимира 4-й степени с бантом. Проведя некоторое время на излечении в Ломжинском госпитале, Лизогуб принял участие в штурме Варшавских укреплений и за отличия против поляков был награждён орденом св. Георгия 4-й степени (21 декабря 1832 года, № 4672 по кавалерскому списку Григоровича—Степанова).
1 сентября 1833 года получил чин ротмистра, в 1837 году произведён в полковники и тогда же вторично вышел в отставку.
За время своей службы Лизогуб среди прочих наград был удостоен орденов св. Станислава 3-й степени и прусского ордена Красного Орла.
Сражения/войны: Польская кампания 1831 года
Свадба: <6> ♀ Надежда Дмитриевна Дунин-Борковская (Лизогуб) [Дунин-Борковские] b. 1820
Смрт: 1864
3
161/3 <9+4> ♂ Илья Витальевич Лизогуб [Лизогубы]Свадба:
Свадба: <7> ♀ Лидия Алексеевна Шан-Гирей (Лизогуб) [Шан-Гиреи] b. изм 1782 и 1842
Смрт: 26 новембар 1911, Киев, Украина, Байковое кладбище
Смрт: 14 јул 1906
Професија : Російська імперія, начальница Александровского Смольного Института
Свадба: <10> ♂ Лев Фёдорович Баллюзек [Баллюзек] b. 10 децембар 1822 d. 7 април 1879
Смрт: 23 јул 1902, Царське Село, Російська імперія
Сахрана: Смоленське євангелічне кладовище, Санкт-Петербург, Російська імперія
Свадба: <11> ♂ Александр Александрович (Александр Генрих) фон Фок [Фоки] b. 27 новембар 1819 d. < 1894
Письмо Лизогуба Василия Ивановича Лизогубу Илье Васильевичу. Шифр: ф. 3102 оп. 2 ед. хр. 283
Крайние даты: 19 марта 1872
Смрт: 1879
в народ", один из организаторов "Земли и воли", сторонник террористических методов борьбы. Был активным деятелем организации «Народная Воля», входил в основной кружок Натансона в Петербурге, материально содержал кружок И.Ф.Фесенко в Киеве. В июне 1878 готовилось покушение на Александра ІІ-го в Николаеве (кружком С.Я.Виттенберга), но провокаторы выдали всех жандармам. 10.08.1879 Лизогуб и двое соратников повешены в Одессе (еще двое в Николаеве, остальным
23-м казнь заменили каторгой).
Свадба:
Свадба: <12> ♀ Александра Федоровна Левиц (Лизогуб) [Левици] b. 1860
Смрт: 1928
|
 |
Фе́дір Андрі́йович Лизогу́б (*6 жовтня 1851 — †1928) — громадський і політичний діяч. У 1901–1915 роках — голова Полтавської губернської земської управи. У 1918 р. був міністром внутрішніх справ і з 24 жовтня 1918 — головою Ради міністрів Української держави. Помер у еміграції.
Народився 6 жовтня 1851 року в містечку Седнів Чернігівської губернії (нині смт Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду, син Андрія Лизогуба, брат Дмитра Лизогуба. Відомий земський діяч та меценат. До революції був «октябристом» з українофільською орієнтацією.
У 1888–1897 роках був гласним Городнянської повітової, згодом Чернігівської губернської земської управи. У 1901–1915 роках — голова Полтавської губернської земської управи. За сприяння Федора Лизогуба Полтава та Миргород перетворилися на центри української культури. Був ініціатором спорудження в Полтаві нового будинку земства в національному стилі, пам'ятника Іванові Котляревському, відкриття кількох музеїв, підтримував майстрів українського декоративно-прикладного мистецтва. У 1915–1917 роках — член ради для заведення земського самоврядування при наміснику Кавказу. В 1917 році очолював відділ іноземних підданих Міністерства закордонних справ Росії. Член партії «октябристів». Після утвердження радянської влади в Росії повернувся в Україну.
У травні-листопаді 1918 р. — голова Ради міністрів Української Держави гетьмана П.Скоропадського, одночасно від 3 травня до 8 липня — міністр внутрішніх справ. В результаті діяльності уряду Ф. Лизогуба Українська Держава досягла помітних успіхів в розбудові державності, утвердженні на міжнародній арені, стабілізації економіки й фінансів.
Намагався залучити до співпраці в уряді представників партій національно-демократичного напряму, в тому числі Український національно-демократичний союз. Протягом літа 1918 р. під головуванням Ф. Лизогуба проведена велика організаційна робота зі створення постійної штатної структури військових частин та підрозділів Сухопутних військ Збройних сил Української Держави, реформування Військово-Морського флоту, з демобілізації торговельного флоту, з відновлення Українського козацтва та зміцнення органів Державної варти.
Ф. Лизогуб залишив помітний слід і в дипломатії. Однак не всі дипломатичні ініціативи глави кабінету міністрів Української Держави були схвалені сучасниками. Особливо це стосувалося відносин із більшовицькою Росією. Політично скандальною виявилась його заява в серпні 1918 р. в Берліні про готовність гетьманського уряду піти на федеративні відносини з Росією. Український національно-демократичний союз оголосив гострий протест проти цієї заяви Ф. Лизогуба.
У Берліні Ф. Лизогуб зустрічався з державним секретарем закордонних справ Німеччини фон Гінце і обговорював проблеми кордонів, укладення мирного договору з радянською Росією, питання, пов'язані з Кримом, Холмщиною, Чорноморським флотом, Збройними силами України. Німці підтримали домагання України щодо Чорноморського флоту, однак це обумовлювалося виплатою української частки боргових зобов'язань Російській імперії в розмірі 200 млн крб.
З ініціативи Ф. Лизогуба були накреслені перспективи економічного співробітництва. В цілому міністерство закордонних справ уряду Ф. Лизогуба протягом 8 місяців діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав.
Після опублікування гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р. «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Ф. Лизогуб склав свої повноваження. Помер у 1928 р. у Белграді (Сербія).
Головою гетьманського Кабінету міністрів було призначено виходця із старовинного козацького роду Федора Лизогуба. Батько Ф.Лизогуба був одним із найближчих друзів Т.Г.Шевченка, а старший брат Дмитро був страчений царськими опричниками ще у 1879 році за революційну діяльність.
Видный Российский и Украинский общественный, политический и государственный деятель. Брат повешенного народника, был под полицейским наблюдением. В 1888-97 – уездный городнянский (город Городня) гласный, затем - черниговский (гласный черниговского земского собрания). В 1901-1915 – Глава Полтавской губернской земской управы, зарекомендовал себя как покровитель развития украинской культуры и искусства. Материально поддерживал школу худож. Промыслов им. Гоголя в Миргороде. С 1915 – член Совета земельного самоуправления и начальник канцелярии при наместнике Кавказа (вел.князе НН). С февраля 1917 – зав.отделом иностранных подданных МИДа, товарищ министра при Временном Правительстве. С мая по 14 ноября 1918 – Председатель Рады Министров Украинской Державы (гетмана Скоропадского) и Министр Внутренних Дел Украины (до июля 1918). После отречения
гетмана эмигрировал. Умер в Белграде.4
341/4 <17+8> ♀ Єлизавета Миколаївна Савич (Сніжинська) [Савичі]Смрт: фебруар 1942, Место захоронения: Ленинград, Серафимовское кладб. (Блокада, т. 19)
Свадба: <14> ♀ Дарья Алексеевна Шемшур (Лизогуб) [Шемшур] b. 1893 d. 1957
Смрт: 1933, г. Прилуки
Свадба: <16> ♂ Михаил Михайлович Грум-Гржимайло [Грум-Гржимайло] b. 1896 d. 1941
Смрт: 5 март 1942, Ленинград, умерла в блокаду.
С 1917 по 1922 учительствовала и работала б-рем в Чернигов. обл. В 1922—31 работала в Петрограде (Ленинграде) в Гос. изд-ве продавщицей кн. киоска, агентом по распространению лит. в торг. секторе, б-рем, зав. б-кой. В 1932—37 — в ВИР, где занималась каталогизацией и ред. предм. и алф. каталогов. В 1937 из-за болезни ребенка переехала в Куйбышев, где в 1937—38 работала зав. б-кой школы № 11. В 1938—41 — зав. б-кой ж.-д. школы № 24 пос. Зубчаниновка Куйбышев. обл.
После смерти мужа в 1941 переехала в Ленинград. 10 апр. 1941 зачислена в ПБ на должность б-ря 1-го р. IV отд-ния. С нач. войны оставалась в Ленинграде и продолжала работать в Б-ке. 5 марта 1942 исключена из списков сотр. ввиду смерти.
Арх.: Арх. РНБ. Ф. 10/1.
Иконогр.: Там же.5
371/5 <24+14> ♀ Валентина Викторовна Лизогуб (Рубан) [Лизогубы]Свадба: <17> ♂ Николай Андреевич Рубан [Рубаны] b. 31 децембар 1920
Смрт: 2002, г. Люботин
