Теодор Цегельський б. 23 март 1792 д. 26 март 1843

Из пројекта Родовид

Особа:735043

Рођени род	Цегельські
Пол	мушки
Цело име (рођено)	Теодор Цегельський
Друга имена	Козак
Родитељи {{{Персон:735044}}} {{{Персон:735103}}}

Догађаји

23 март 1792 Рођење: Острів, або 23 липня

Рођење једног детета: {{{Персон:735125}}}

Свадба: {{{Персон:735110}}}

1813 "Ординанце": або 1815

од 1815 Професија : Бужок

1816 Рођење једног детета: {{{Персон:735045}}}

1817 Рођење једног детета: {{{Персон:735116}}}

1819 Рођење једног детета: {{{Персон:735119}}}

1820 Рођење једног детета: {{{Персон:735120}}}

од 1821 Професија : Висоцько, Бродівський повіт, парох

1822 Рођење једног детета: {{{Персон:735121}}}

1824 Рођење једног детета: {{{Персон:735122}}}

1826 Рођење једног детета: {{{Персон:735123}}}

1829 Рођење једног детета: {{{Персон:735126}}}

1831 Рођење једног детета: {{{Персон:735042}}}

~ 1832 Професија : Дуб’є, Бродівський повіт, опікувався парохією

од 1838 Професија : Ражнів, Бродівський повіт, опікувався парохією

26 март 1843 Смрт: Висоцько

Напомена

У о. Івана було семеро дітей – три сини і чотири дочки. Найбільше і найточнішої інформації маємо про його сина о. Теодора Цегельського, який якраз і є дідом о. Михайла (Камінецького) і о. Теодора (Струсівського).

Син о. Івана – отець Теодор Цегельський – народився в Острові 23 березня (або липня) 1792 року. Він студіював у Відні і був рукоположений на священика у 1813 році. Трохи душпастирював у Острові, а в 1815 році переїхав у Львівську дієцезію до с.Бужка коло Золочева, а потім у 1821 році – до Висоцька коло Бродів, де й помер 26 березня 1843 року. Там дотепер є його могила. Був одружений з Анастасією Зофійовською, яка померла десять років перед ним.

Родинні перекази передають, що о. Теодор перебрав всю духовну спадщину свого батька о. Івана Цегельського, який приніс із Запоріжжя свіжі спогади про події його епохи і багато розповідав про гайдамаків, часто співав пісню про Максима-Козака. Цю традицію продовжував о. Теодор, за що його люди називали «козаком». Зрештою, пісня про Максима Залізняка залюбки виконувалася у родинах Цегельських і передавалася з покоління в покоління. Любив її співати і д-р Льонгин Цегельський, про що згадує його син, автор «Заґи», який сам дотепер, маючи понад дев’ядесят літ, часто її наспівував.

Також варто підкреслити, що о. Іван Цегельський мав вже тоді вироблений світогляд окремішності українського народу, про що переконливо свідчить його фундаційний запис, і його нащадки відзначалися свідомою відмежованістю, як щодо поляків, так і росіян, особливо виразно виявляли своє антимосковство.

Отець Теодор Цегельський був його спадкоємцем як юридичним, так і духовним, перейняв і розвивав його світогляд свідомого і активного патріота-українця. Наскільки ревно ставився до свого духовного спадку може свідчити оповідь про його переїзд з Острова до Висоцька, яка колоритно описана у книзі Юрія Цегельського. Наголошується на тому, що о. Теодор перевіз з Острова до Висоць- ка клавікорд свого батька, що було вельми нелегкою справою, зважаючи на велику відстань і тодішній стан комунікацій. Та переборов труднощі й пригоди, бо клавікорд був для нього великою цінністю і культурною потребою.

Отець Теодор Цегельський мав дуже добрий голос і гарно співав. Вмів він розказувати різні історії, зокрема про гайдамаків і Запоріжжя, та був знаменитим промовцем. Тому з різних нагод його запрошували з «ораціями» на святкові урочистості, весілля і похорони. Запрошували його і місцева громада, і довколишні дідичі. Промовляв він часто й по-польськи, бо в тих часах наше духовенство в більшості вживало тої мови, а як в програмі не було його промови, то така імпреза не вважалася гідна більшої уваги.

Треба взяти до уваги ще те, що в тодішніх часах, які були багато спокійнішими від пізніших, мало було розривок і сенсацій, то такі «ораційні» виступи о.Теодора Цегельського вважалися неабиякою подією. Він у своїх промовах часто вживав козацької чи гайдамацької тематики, що в тодішніх часах у поєднанні з поезіями польських поетів з України, які також вживали українську тематику, таки робило, свідомо чи несвідомо, велику українську народницьку пропаганду.

Отця Теодора Цегельського не тільки називали Козаком, але він під тим псевдонімомдописував до тодішніх львівських часописів, які появлялися тамв польській мові, бо «руських» ще не було. Також о. Теодор Цегельський часто їздив з різними промовами та проповідями до Львова, а навіть і до Перемишля, що в тодішніх часах вважалося за далеку подорож. Коштів йому ніхто не звертав. Такі виступи трактувалися як патріотичний обов’язок. А що таких обов’язків знаходив собі багато і виконував їх дужежертовно, то крім того, що о. Теодор із Острова успадкував деякі фінансові ресурси по своєму батькові о. Іванові, для нащадків його лишилося мало що. Властиво, вони досить бідували. Правда, єдиний його син Лев завдяки своїй дружині Марії з дому Вєліховській міг розпоряджатися її спадщиною, тому він мався настільки краще, що міг допомагати своїм кревним.

Нині це, може, й не буде зрозумілим, але в тодішніх часах вершиною «руського» патріотизму було заспівати пісню «Де згода в сімействі», а вже зовсім революційною була пісня «Мир вам, браття, всім приносим». Тож, як заспівав о. Теодор Цегельський, а співав він про Дорошенка й Сагайдачного, чи також про Хмеля й Нечая, або про Максима козака Залізняка, то зразу повіяло іншим духом, духом українського патріотизму.

Говорячи про о. Теодора Цегельського із Острова, а пізніше Висоцька, варто йменувати його старшим, щоб відрізнити від його внука о. Теодора Цегельського, який започаткував Струсівську гілку роду.

Отже, тепер, із перспективи часу, можна із впевненістю сказати, що постать о. Теодора Цегельського (старшого) вписалася виразними буквами на сторінках новітньої української політичної історії. А його традиції знайшли гідне продовження у його дітях, внуках і правнуках.

В о. Теодора і Анастасії Цегельських було десятеро дітей: Лев,1816р.н., Михаїл,1817р.н., Єва,1819р.н., Евеліна,1820р.н., Петро,1822р.н., Іван,1824р.н., Марія,1826р.н., Олена, рік народження незнаний, Йосиф,1829р.н. і Тома-Віктор,1831р.н. Та більшості з них не судилося продовжити гілки свого роду. У 1827 році епідемія холери забрала життя аж чотирьох дітей цієї сім’ї – Михайла, Єву, Евеліну і Марію, що було великою трагедією для родини.