Олександр Модест Лукашевич b. 30 октобар 1928 d. 15 март 1951

Из пројекта Родовид

Догађаји

30 октобар 1928 Рођење:

15 март 1951 Смрт:

Напомена

Син Олександр, 1928 р.н., студент 4-го курсу медінституту;

Вибір випав на сім'ю священика Дениса Лукашевича, що в той час був парохом у с.Сороки-Львівські біля Львова. Сам о.Денис і його сини мали зв'язок з підпіллям. Завдання полягало у тому, щоб якось переконати певну ланку у підпіллі, що необхідно вбити Я.Галана як зрадника. Звичайно, це мало би вигляд наказу згори. Майже неможливим є, щоби такий наказ дали чи то Головнокомандувач УПА Роман Шухевич — «Чупринка», чи Крайовий провідник Осип Дяків — «Горновий». Такі замахи не практикувалися, бо за ними ішли масові арешти, дискредитація підпільного руху, а користі ніякої. Залишається — наказ із-за кордону. В той час повітрям вже перекидалися в Україну агенти МГБ під виглядом кур'єрів. Інша річ, як можна виконувати такі «накази», що не апробовані місцевими провідниками. Тут вибір на організатора замаху випав на Брюховицького (чи Новояричівського) надрайонового провідника Романа Щепанського — «Буй-Тура». Чому якраз на нього? Він з усіх надрайонових провідників був найближче до сім'ї Лукашевичів (можливо, і раніше зналися), та й від Львова він був недалеко.

Напевне була ще якась, поки що скрита, причина. Якби був дозвіл на перегляд його слідчо-судової справи (а він — не реабілітований), то напевно розкрилося б всього далеко більше. Як би там не було, Щепанський зіграв тут не найкраще, якщо не сказати гірше. Що ж, у світі всяк буває. Йшла підготовка до замаху. Тут було задіяно досить людей, в т.ч. і сини о.Дениса — Іларій, Мирон, Олександр. Сам о.Денис можливо і не знав, що готується замах і, принаймні, не був ініціатором його, як це зображали большевицькі писаки.

Цього на перший раз було достатньо, щоби готувати процес, де обвинуваченими повинні бути о.Денис і його сини. Слідство старалося змусити Іларія взяти вину за виконання вбивства повністю на себе, а о.Дениса за організацію. Про це свідчать протоколи допиту. Не біда, що не зловлений Щепанський і його друзі-підпільники. Для такої справи вистачає показати перед світом апологетів Ватикану (хоча о.Денис прийняв православ'я), які не зупиняться ні перед чим, щоби догодити йому, в т. ч. і перед вбивством. Справа з Лукашевичами для слідчих була ясною у всіх відношеннях. До сім'ї був приставлений вклинений у підпілля агент МГБ, який знав не тільки все про сім'ю, але й про людей, які мали дружні відносини з сім'єю. Почалися їхні арешти, благо є за що зачепитися. З Києва й інших міст були прислані слідчі для ведення слідства.

Та Лукашевичів не вдалося заломити. Одному тільки Іларію можна було закинути щось суттєве, бо був присутній при замаху. Отцю Денису після півторарічного слідства зуміли інкримінувати тільки передання у підпільний фонд грошей з церковної каси. Мирон і Олександр виявилися тільки заручниками у цій справі, бо фактично могли закинути їм тільки зв'язок з деякими підпільниками. До справи Дениса Лукашевича долучили справу письменниці О.Дучимінської, доброї знайомої сім'ї Лукашевичів, і справу його сестри Галини Левицької, дружини о.Ярослава Левииького, пароха с.Гряди біля Львова.

До справи братів Лукашевичів долучили справу Томи Чміля. 4 січня 1951 р. відбулося засідання Військового Трибуналу, який засудив Іларія, Мирона і Олександра Лукашевичів і Тому Чміля до смертної кари. Якщо вірити документам, то вони були розстріляні 15 березня 1951 р. Чомусь не чекали на зловлення справжнього виконавця, щоб об'єктивно вияснити проведення замаху. Є на це відповідь. Справжнього вбивцю не можна було давати на суд, бо це був емгебист, а нареченого вбивцю Михайла Стахура теж не можна, бо був би справжній конфуз. Потім 26 травня 1951 р. був суджений Денис Лукашевич, 16 жовтня 1951 р. — Михайло Стахур, а 5-13 жовтня 1954 р. — Р.Щепанський. Замість одного відкритого «світового» процесу над Ватиканом, УГКЦ і ОУН вийшло аж чотири закриті процеси (не можна-бо вважати відкритим процес над М.Стахуром, на який були запрошені «свої люди», які повністю затемнили цю справу).

• http://oun-upa.org.ua/articles/vasylko.html

Од прародитеља до унучад